П'ятниця, 26 травня, 2017

7.22. Калина Ватаманюк

Душа моя не знає вікових означень, бо я вічна у цих білих болючих світах. Злетіла на строк з Божого променя на землю, аби навчитися серед моря болю, зрад, образ, скорбот, тимчасовостей і неправд, високої людяності, терпіння осягнути серцем Божу правду і вернутися до Отця. Літа ще ніхто не зумів впрягти і зупинити, як коней-скакунів. Вони, розсідлані. Мчать собі і мчать крізь тумани вічності, спресовуючи твої болі і твої радості у дивну книгу, наближаючи тебе до жнив життя.

Калина ВатаманюкЯкось в дорозі до однієї Правди оглянулась на свої пройдені шляхи - якісь знайомі люди ними йшли... А в долині - я ледь не закричала - себе в маленькій дівчинці впізнала... Може, це і є життя. І, може, воно є найвищий вуз на землі, де не видають дипломів, а лише здають випускні іспити. Воістину, не дипломами, не нагородами, не заможним красивим життям, ні посадами і титулами, і навіть не розумом, бо і це тільки один з дарів Бога тобі, ми представляємо свою індивідуальність у цих безмежних зоряних світах. Навіть, якщо усе це, разом узяте, було б подвоєне, воно не стане перепусткою у Царство Світла, Любові, Радості. А тільки милість твого серця. Тільки світлінь твоєї душі. Тільки любов, якою ти преображав світ навколо себе.

Я прилетіла з Вічності у "Долину сліз" на мить. І повернусь у Вічність. Я зустріла тут, на землі, багато світлих душ, та мало хто пізнав і знає мене. Навіть близькі. Навіть рідні. Здебільшого люди оцінюють тебе не по душі, а по титулах, які я і залишаю для них: Калина Ватаманюк, Заслужений журналіст України, лауреат національної журналістської премії "Золоте перо" та літературно-мистецьких премій імені Василя Стефаника та Марка Черемшини.

Спасибі тобі, Господи, за свята життя; спасибі за сльозу, яка завжди чистила мою душу і підносила на вищий щабель духу.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм