Четвер, 30 березня, 2017

7.8. Д.Осічний - Гей, піду я плаєм вгору

ГЕЙ, ПІДУ Я ПЛАЄМ ВГОРУ

Гей, піду я плаєм вгору, на верхи високі,
Подивлюся ген навколо, на чотири боки, -
Тут Говерла, а там Кострич гордо ся спинають:
У зелених діадемах вище хмар сягають.

Ген просторі полонини, що не мають краю,
Там колгоспи свої стада літом випасають,
Мов хмаринки кучеряві, розбрелися вівці,
А за ними вівчар ходить, грає на сопілці.

Подивлюся на долини, в темні ліси-бори,
Тут були колись, говорять, Довбуша комори -
Для легінів, для опришків - кам'яні твердині,
Тут були вони безпечні у лихій годині.

Було колись - в цих пралісах пани газдували:
Рубали тут смеречину, на ріку сплавляли,
Відправляли Черемошом за дев'яте море,
Бариші пани ділили - гуцул терпів горе.

Та загуло - їх немає і не може бути,
Гуцул дужою рукою їх із скелі струтив.
Вільна стала Верховина, вільні наші землі,
Для нас світять і нас гріє ясна зоря з Кремлю.

Шумлять, шумлять, гей би пісня, зелені діброви,
Йдуть дараби Черемошом на новобудови.
І сопілка, і трембіта грає-виграває,
В нас любові віковічний вогонь не згасає

До нашого друга-брата, що приніс нам волю,
Що розвіяв злу недолю, як порох по полю.
Зеленіє смеречина зимою і літом,
Цвіте наша Верховина барвінковим цвітом.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм