Четвер, 30 березня, 2017

6.9. За хату

То було 19 серпня 1949 року. Доньки забігли в хату, несвідомо відчуваючи тривогу. Ще там, у клубі, непрямо, якимись натяками, то той, то інший казали, аби поквапились після вистави додому. Хоч ніби й квапитися не було чого - свято.

А дома. Того не сподівався ніхто. Чутка була, що будуть вивозити тих, у кого хтось був у лісі. Але дєдя з фронту ранений прийшов, дівчата в колотнечу ще підлітками були, хіба що пастушили попід ліс. А Славко.Так, дурно-пусто на 8 років був суджений, але з тюрми надіслав "справку", що дєдя в той час був на фронті і за нього не має відповідати.

30 серпня 1944 заарештували Славка за те, що збирав по селі полотно "на Україну". Тільки 2 метри того полотна й зібрав, бо той, хто сам запропонував те полотно, сам і доніс.

Аумали, що обмине біда хату. А хата була добра. По-газдівски кладена, новенька. З великими вікнами, дверима, добротно на віки облаштована, стояла, блискучими новими замками зриваючи заздрісникам очі.

Того святочного надвечір'я ввійшла біда з солдатами та своїм таки односельцем-уповноваженим. В чім стояли, мусили Ангеленюки вибиратися з хати. Хотіли старі хоч теплу одіж зі скрині дістати, потягнулися за новенькими хустинами дочки. Та де! Отак у шинельці пішов Ілля з дружиною і двома доньками без кусня хліба з хати. А хліб, до свята випечений, сонечком світив на столі. Посягнула газдиня за ним, та солдат-конвойний так копнув чоботом, що покотилася хлібина по долівці аж за поріг, а за нею - їлишині сльози...

Ао самої зими тримали їх у Коломиї у пересильному таборі. Такого чорного голоду зазнали! Від голодної смерті порятувало те, що доньку Параску взяли на тюремну кухню. Коли вдавалося, вона у сплесканій (аби крізь грати пролізла) бляшанці приносила відходи, майже помиї. Холод, голод. їля вже ледве жив. Через півроку - Сибір. Чита. Вірніше тайга. Параску, що сім класів закінчила, обліковцем призначили. Та знову сталася біда: зламала руку. Аж на третій день везли її у Читу до лікарні за десятки кілометрів у 50-градусний мороз. Шофер і конвойний - в кабіні, а "бандьорка" - в кузові, у куфайчині. Назад таким самим способом, та ще й з мокрим гіпсом. І це пережили. Майже через 4 роки "разобрались":

- Ошибка вьішла, товарищ Ангеленюк. Надеюсь, вь на Советскую власть не в обиде. Вь же фронтовик: должнь понимать...

Аодому на крилах летіли. А там. на місці ґаздівської забудови - руїна. Щось забрали до колгоспу, щось собі. Пізнавали потому і свої вікна, і двері, і замки, і хустки, і верені, і кожухи.

Зціпивши зуби вирив-викопав їля землянку: мав з фронту практику. А діти, зневажувані владою, до кінця днів своїх працювали. Коли реабілітованим відшкодовували втрачене майно, скликали свідків, списали і докладно перерахували і хату, і стайні-стодоли, і все, що в хаті і що в куфрах було. А як отримала Параска компенсацію, заголосила так, що певно і дєдя, і неня на тім світі вчули, бо за все то якраз можна було купити мішок муки: платили купонами.

Марія РАВШЕР

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм