Четвер, 27 квітня, 2017

6.6. Калинко, сестро

КАЛИНКО, СЕСТРО, ДЕ ТВОЇ СЛІДОЧКИ ...

Ой, нема. Ні сліда, ні хреста, ні могили ... Лиш пам'ять, роками прихована, на самісіньке денце у серці із болем утрати схована. Коли могла - не мала права, не сміла, бо Караганда далася взнаки таки добре. Той, хто того не перебув, може собі всяко думати. А тепер? Уже й можна, уже й у музею про сестричку мою на псевдо "Галина" розповідають і фотографію в однострої показують, а сліду її так і не знає ніхто. І де її смерть застала, і котра глинка її тіло молоде прикрила і яка квіточка десь у лісі її очима на світ дивиться, ніхто не знає.

Роки тому розказував пошепки якийсь чоловік з Хімчина, що знав, де той бункер, що Калина в нім життя скінчила. Аокументи важні чи то до 1950, чи до 1952 року берегла. А як вислідили її, підірвала і себе, і той бункер, і ті документи, аби ніхто не знав, що там було та й аби ніхто не збиткувався над нею, бо лишилася сама. А роки молоді, а Роман, а, кажуть, дитятко, а ідея, боротьба - все позаду. Лиш ліс, і ніч та місяць ясний, при котрім до струмка купатися ходила, знають, як ті роки у небезпеці щохвилі перейшли. А люди не знають. Весною 1944 року останній раз на стійці в Яворові бачила їх з Романом-"Херсоном" покійна нині соратниця по підпіллю Аарія Кошак. Та фото в Яворівськім архіві виявилось. А більше ніхто нічого не знає.

1946-го ще бачили її в лікарні в Косові. Аоктор Щирський, Царство небесне його душі, не побоявся зробити їй операцію на нирці. Бачили тоді її кобацькі, але ніхто не видав. Бо багатьом помогла в лиху годину. Не було вже в живих дєді, у тюрмі була неня, я в Караганді - не знаємо ми того місця, де вона смерть приймила.

Ой, нема слідочка, нема знака, лиш пам'ять спокою не дає мені на старість.

... Снуються, снуються думки в Зониній голові і видиться їй старша

сестра такою, як на тій фотографії в лісі ...

* * *

Лукань Калина Михайлівна, 1927 р. н. Одна з небагатьох закінчила перед війною 7 класів. В часи німецької окупації працювала начальником пошти в Рожнові. її наречений Роман Ящук, член ОУН з Коломийщини, по завданню підпілля очолював поліцію в тому ж Рожнові. Не раз попередила Калина своїх друзів про облаву, багатьох врятували від Німеччини обоє з Романом. Красива і талановита вона не раз і на сцену виходила, бо була активною учасницею драмгуртка у "Просвіті". А хата батьків поступово ставала центром підпілля, особливо, коли в кінці 43-го ще при німцях обоє молодих людей пішли в підпілля і стали "Галиною" і "Херсоном". Роман загинув ще в 44-му. А Калина-"Галина" бійцем УПА так і залишилась невідомою. У офі-ційних документах даних про те, що вона берегла архів УПА до 1952 року, на жаль, нема, як і інших відомостей про її бойовий шлях. Тільки фото, зроблене в лісі 44 року, свідчить, що таки була та 17-річна красуня Калинка бойовим товаришем в УПА.

Марія РАВШЕР

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм