П'ятниця, 26 травня, 2017

6.3. Зустріч

Роки за роками намотувались спочатку на благенькі підошви трапців Єлениного Мілька, котрого чомусь діти дражнили французом (Дехто думав, що причина в його надто вже характерній для французів вимові звука р).

А потім на колеса його парубоцького ровера. Вже газдою на трохи йнакші мотоциклові, що як літо, так зима возили його до роботи в Кути довгі-довгі роки.

Уже давно два десятки їх чіпляються до автомобільних коліс...

А він все не тратив надії знайти того, хто не давши свого імені, таки залишив йому в спадок оте французьке р та кілька фотографій...

... Олена, як і десятки ровесниць, опинилась в Німеччині в 1942. Фабрика братів Вагнер, робоче місце, барак, чужий світ, чужа мова. Одна розрада, що разом є і кобацькі, і рожнівські дівчата. А поруч барак військовополонених французів.

Робота сприяла щоденним зустрічам. Якось так сталося, що кучерявий Еміль запав у серце. Молодість і в неволі молодість. Весною 1944 року вона стала матір'ю, а Еміль батьком. Хрестили хлопчика в німецькій церкві. Кумом був його друг Луї, а хрещеною - Настуня з Рожнова. Майже рік прожили в парі, а коли наблизився фронт, настала розлука. Його, як військового, відразу відправили на фронт, а Олену з дитиною на Україну. Встиг тільки наказати: "їдь у Париж, Ля вілля Геф". Та хто питав, куди її вело серце. Так і лишилось кілька фотографій, його син та вкарбовані в пам'ять слова. По приїзді послухала добрих людей: зареєструвала сина ніби народився в Кобаках і вже не Емілем, як у церкві, а Мільком по-кобацьки назвала.

Роки минули, як і життя, і вже по маминій смерті таки відважився Мілько-Еміль шукати в світі того, хто колись казав: "Гелено, їдь у Париж!".

У пошуках минуло 10 років і, нарешті, лист з пошукової служби. Так, є Еміль Жезекель. Вірніше був, бо вже немає його серед живих, як і мами Олени.

На дозволи та візи пішло майже два роки, але, нарешті, автобус зі Львова везе його до незнайомої Франції, де чекає брат, (теж Еміль) батькова сестра і... батькова могила. Лячно було, бо ж ні мови, ні звичаю, ні родини не знав. Та нашого цвіту ...

Зустрічав Жан, якому українська рідна. А на місці чекав сюрприз: не лиш тезко-брат на два роки молодший є у Франції, а ще три сестри. І з наймолодшою він - як одне лице. І тітка себе, 12-річну дівчинку, на фото, яке Олена берегла, впізнала. А на звороті по-французьки була рукою Еміля написана адреса. Але хто те знав...

Все життя журився тим, що сам на світі. Мама так і прожила вік одинокою. А тепер їх п'ятеро стояло біля батькової могили, поодаль цілий гурт племінників.

62 роки прожив Мілько на світі, не знаючи, що має таку велику родину. Байдуже, що на різних мовах говорять. Рідні з погляду розуміють одні одних. Жаль тільки, що не зустрілись більше на цім світі Олена і Еміль...

Марія РАВШЕР

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм