Понеділок, 20 листопада, 2017

6.2. Невідома стаття

1887 рік, рання весна. Газета "Батьковщина" в рубриці "Вьсти зь краю" опублікувала "Письмо з Косовщиньї".

Ішлося в нім про Кобаки. Власне це некролог про трьох кобаць-ких газдів.

9 лютого помер Михайло Никифорчин (Нагорняк) на 75 році життя. Його знали на Косівщині не лиш як заможного газду, але й як чоловіка великого розуму, поваги і "правого характеру". Він більше як 40 літ "стояв напереді кобацької громади". Як пишеться в статті, він "від молодих літ вибрав одну дорогу: служити чесно громаді, церкві і своєму народови і до смерти ніколи з тої дороги не зійшов".

45 літ був при церкві старшим братом. За той час побудовано в Кобаках дві "красні дерев'яні церкви". Близько 25 літ війтував, а при кінці життя засідав в шкільній раді та завідував позичковою касою. Разом з о. М. Ковблянським вибороли для громади 400 моргів лісу і 400 моргів толоки (поля) і село стало найбагатшою громадою в Галичині. Був справжнім селянином-патріотом. При кожних виборах вступався сміло за своїм правом, хоч не раз зазнавав прикрости зі сторони "противників "руського"1 народу". За ту витривалість і силу характеру його любили селяни і поважали навіть противники. Таких людей "рідко подибати".

Не віджаліли люди за одним, як передчасно, в 57 років, помер другий старший брат - Євстахій Григоряк. Він за життя "не хотів займати видного місця в громаді", хоч від громадського діла ніколи не "відтягався". Був то чесний, щирий, тихий і правдивий чоловік, що лишив по собі добру згадку і правдивий жаль.

Не влежалася ще земля на тих двох могилах, як прийшлось викопати третю і "вложити в ню" одного з найвидніших і найповажніших газдів - Василя Красія, довголітнього дяка при церкві, бувшого війта і суддю присяжного в Коломиї, члена громадської і шкільної ради, чоловіка письменного, розумного і поважного.

25 лютого заманив його вітчим покійної дружини Сорохан в Рожнів нібито на те, аби віддати спадщину по пасербиці, а там "опав Красія зі своїми збуями і немилосердно побив, а опісля кинув непритомного на подвір'я". Боячись однако біди, вночі кинули його на сани, довезли до толоки і страшно покаліченого за якихось 100 кроків від хати лишили. Знайшли його аж рано. Це було в п'ятницю, а в неділю комісія приїхала, переслухала, він власноруч підписав і заприсяг протокол, але пожив по тім недовго: в тяжких муках у вівторок, маючи лиш 54 роки і двох дівчаток-сиріт (старші діти вже були подружені) "розстався зі світом".

Час руйнує все: і статки, і могили, і, навіть, пам'ять. Але інколи повертає забуті імена, коли вони означені добрими справами.

Могила В. Красія збереглася, а от Михайла Никифорчина та Євстахія Григоряка (чи, може, Григорака) нам невідомі. Судячи з того, що всі три мали стосунок до церкви мабуть і поховані вони недалеко від неї. Могила Василя Красія знаходиться перед самим входом до Воздвиженської церкви.

 

Матеріал у Львівському держархіві знайшов Т. А. Сайнюк.
Фотокопія цієї сторінки, на жаль, не має кінця, тому дописувач нам невідомий.


 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм