Субота, 24 червня, 2017

5. Гігант, що став руїною

Розповідь п'ята - Розмову продовжує колгоспний спеціаліст.

 

Колгосп - непересічне явище в історії села. Всіма попередніми подіями, своїм політичним спрямуванням (вплив КПЗУ) село було в якійсь мірі готове прийняти колективний спосіб життя. Сказати, що з великим ентузіазмом селяни „писалися" до колгоспу, не можна. Але й спротиву особливого теж не було. Найбільш „свідомі", тобто ідейно переконані, його „зав'їзали", а решту пішли хто з страху, хто з примусу, а хто так, як розповідав покійний дєдя - з 1945 р. шкільний завгосп. Маючи „державну" роботу, він не вважав за необхідне писатися в колгосп уже в 1947 р. Проте була ще й дружина. Отож прийшов він раз на обід зі школи, та й приліг, бо день перед цим ходив пішки в Яб-луницю Верховинського району замовляти дрова на зиму для школи. Тим часом до хати, зайшов голова сільради, один сільський активіст і бригадир з колгоспу. Навіть не сідаючи, один з них промовив: „Поступила заява від Равшера Івана, щоби його прийняти в колгосп імені Черемшини. Хто за те, щоб задовільнити заяву?" Всі троє підняли руки і дєдя пробудився через півгодини уже колгоспником.

Про повальний характер колективізації свідчить уже й те, що в нашому селі було тільки два одноосібники; - Іван Боднарук, син рідної сестри М. Черемшини та Прокоп'юк. Оскільки грамотний Іван вів пе-реписку з багатьма відомими в літературних колах людьми, стосовно літературної спадщини М.Черемшини, то його не могли "прийняти" в колгосп в такий спосіб, а свідомо Іван до кінця життя не пішов до колгоспу, хоча немало клопотів з владою через це мав, а Прокоп'юк - чапаєвець, так зі своїм приватним коником до старості дожив.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм