Вівторок, 28 березня, 2017

3.4. Культосвітня робота

КУЛЬТОСВІТНЯ РОБОТА

„Капраль Тимко", „Хто винен?", „Наталка Полтавка", „Москаль-чарівник", „За двома зайцями" в постановці шкільних учителів та виконанні кобацьких аматорів були поставлені ще в 1906 році.

1922    р.

З виставою „Запорожець за Дунаєм" дебютувала перша сільська вчителька Марія Гайворонська.

Постановку п'єс М. Кропивницького „Пошились у дурні" та М. Ста-рицького „Ой не ходи, Грицю..." здійснив Созонт Букатчук.

1923    р.

Артист київського театру Орел-Степняк професійно поставив „Безталанну" Карпенка-Карого, „Різдвяна ніч" за мотивами творів М. Гоголя.

З 1919 по 1929 р. в режисурі вправляються кобаківчани Петро Дупей, Петро Бідолах, Михайло Петрук. Ними поставлено:

„Дай серцю волю" Кропивницького, „Наталка Полтавка" Котляревського, „Верховинці" Коженьовського, „Украдене щастя" Франка, „Бурлака" Карпенка-Карого, „Степовий гість" Грінченка, „Фата моргана" Коцюбинського.

1930    р.

„Лихі пастухи" Мірабо, „Розумний і дурень" Карпенка-Карого, „Трьох до вибору" Костенка.

1931    р.

„Раби" Карманського, „99%" Галана, „Назар Стодоля" Шевченка.

1933    р.

„Родина щіткарів" Галана

1934    р.

Опера „Запорожець за Дунаєм" та „Циганка Аза" були поставлені за участю оркестру під проводом Бориса Різниченка, втікача з Радянської України.

1937 р.

„Гріх" Винниченка, „Мати-наймичка" Шевченка, „Безталанна",

До 10-річчя від дня смерті М. Черемшини Макар Букатчук інсценізував „Святий Миколай у гарті", „Раз мати родила", „Верховина".

1937-1939 рр.

В „Скалі" дочка священника Терлецького Марта поставила сім вистав:

„Верховинці", „Сатана в бочці", „Майстер Копитко", „Данило-чарівник", „Невольник", „На перші гулі", „Катерина".

1941-1942 рр.

Місцевий режисер Михайло Петрук (17.09.1909 - 9.12.1997 рр.) поставив п'єси:

„Перешкода", „Безталанна", „Борці за волю", „Гонведи ідуть", „Степовий гість".

1945-1946 рр. Завклубом - Петро Бідолах. Поставлено з новим складом: „Степовий гість", „Родина щіткарів".

1947-1951 рр. Завклубом - Федір Федорук „За други своя".

1947    р.

„Глитай або ж павук", „Украдене щастя".

1948    р.

„Підземна Галичина" М. Ірчана, „В степах України" О. Корнійчука, „Гроза" О. Островського.

1949    р.

„Дай серцю волю", „Під золотим орлом", „Лимерівна".

1950    р.

„Мати-наймичка", „Ластівка", „На перші гулі", „Наталка Полтавка", „Приїздіть у Дзвонкове".

З 1951 по 1968 рр. Завклубом працює Букатчук Петро Петрович.

1952    р.

„Сто тисяч", „Партизани в степах України".

1953    р.

„За двома зайцями", „Мартин Боруля", „За други своя".

1954    р.

„Верховинці", „Сватання на Гончарівці".

1955    р.

„Украдене щастя", „Любов на світанні".

1956    р.

„Родина щіткарів".

1957    р.

„Степовий гість", „Сватання на Гончарівці", „Сім'я Курила Сівчука" - інсценізація за творами Марка Черемшини, „Партизани в степах України".

1958    р.

„Отрута".

1959    р.

„Калиновий гай".

1960    р.

„Скрипка гуцула".

1961    р. „Фараони, „На чисту воду".

1962    р.

„Не тією стежкою" (13 разів).

1963    р.

„Саранчуки", „Гірська казка".

1964    р.

„Мати-наймичка", „Трибунал".

1965    р.

„Кум королю".

1966    р.

„Нечиста сила", „Дивна людина".

1968 р.

„Його велике кохання".

Режисерська робота М. Петрука, що з 1942 по 1945 була припинена через примусове вивезення до Німеччини, успішно продовжувалась до 70-х років.

40 років віддала сцені Євдокія Дупей (Волошка). В березні 1964 р. вона востаннє грала в „Мати-наймичці" і в першій і в останній дії. А до того було 37 ролей. Це була непересічна самодіяльна актриса.

Кожне покоління пробувало себе на сцені не тільки у виставах, але й у хорі, у танцювальному гуртку. В художній самодіяльності до 90-х років Кобаки завжди мали значні здобутки.

Після війни заввідділом культури Кутського району, а потім довгі роки організатором культурно-масової роботи в селі був також Петро Миколайович Дупей (1900-1987). Він спеціальної освіти не мав, (був ветлікарем за фахом) та під його орудою гуртки художньої самодіяльності знали далеко за межами села. Він також організував роботу меморіальної хати-музею Марка Черемшини, де була розміщена невеличка бібліотека. Всі називали його батьком. З батьком було цікаво спілкуватися. А ще він був дописувачем до районної та обласної газет, легко гуртував біля себе молодь і тому в музеї завжди було людно, а подвір'я потопало у квітах. Ця хата завдяки старанням Петра Миколайовича довгий час була для села місцем проведення дозвілля і дорослих, і, особливо, дітей.

Бібліотека

Започаткована „Просвітою", читальня по війні вже називалася „бібльотека". Для села, що лиш у кількох хатах мало радіо і серед села „банєк" (гучномовець), читання було великою необхідністю. В бібліотеці крім сотень книжок, були газети і журнали. Щовечора тут навіть уже в 60-ті роки (в школі вже був телевізор і дротове радіо майже в кожній хаті) збирались люди. Для молоді це було місце побачень, для статечних газдів - місце зустрічі, спілкування з однодумцями, диспуту з опонентами. Бо ж куди подінешся, "кобацькі радикали" в усі часи таки любили політикувати. Одразу по війні прийняв „бібльотеку" Василь Григорович Ангеленюк (1925-2007), що повернувся з трудового фронту з Уралу без руки. Не мав бозна-якої освіти, не вмів називати те, що робив читацькими конференціями, презентаціями, літературними читаннями та іншими модними термінами, але довколо нього роїлися люди і була „бібльотека" до 70-х років центром культурного життя села. Василь Григорович, з часом здобувши освіту, технікум та Харківський інститут, зумів і власним досвідом, і набутими знаннями, і вродженою комунікабельністю поставити бібліотечну роботу на одне з чільних місць у районі.

Клуб

В повоєнні роки поступово термін Народний дім перестав бути вживаним в молодіжних колах, а пізніше і для всього села. Будинок з баштою в центрі села став називатися клубом. До того клубу сходилися старі і молоді в будні дні „на кіно", а у вихідні, в свята, в день виборів - „на забаву".

Слід відмітити, що в клуб не те, що з цигаркою в зубах, але й в шапці ніхто не дозволяв собі заходити.

Довгі роки, з 1951 по 1968, завідуючим клубом був Петро Петрович Букатчук, 1923 року народження. Мобілізований на фронт 1944 року, він повернувся додому без лівої руки. В 1947-1948 рр. навчався в Кутській агрошколі, а як в 1951-му „перебрав" клуб, так і керував ним до останнього дня життя: 3 жовтня 1968 року. Попри те був ще заступником голови сільради, головою групи народного контролю.

Удвох з завідуючим бібліотекою Ангеленюком мали лиш дві руки: у першого права, у другого ліва, але працювати так результативно, як вони, чомусь і досі нікому не вдається.

Домашній кінотеатр, музичний центр, комп'ютер та телевізор замінили потребу іти „на долину" (так говорили, коли ішли до клубу), але забрали в людей і можливість, і потребу, і здатність бути громадою.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм