Середа, 29 березня, 2017

3.2. КОБАКИ В ЦИФРАХ І ФАКТАХ

1424 р. - перша письмова згадка про Косів.

1448 р. - перша письмова згадка про Кути.

1450 р. - перша письмова згадка про Здвижин.

1565 р. - населення Здвижина складає около 300 душ, об'єднаних у 43 родини.

1596 р. - в польських документах з'явилася назва Кобаки.

1830 р. - у Кобаках проживає 3 тис. душ.

1887 р. - кількість населення - 3002 особи, дітей шкільного віку - 327.

1904 р. - в Кобаках народилося 139 дітей, серед них три пари близнят.

1910    р. - населення 3604 душі: з них 47 - поляки, 46 - євреї.

1911    р. - біля Народного дому на честь сторіччя М. Шашкевича посаджено дуб.

1915 р. - в Кобаках перебуває композитор Михайло Гайворонський. Це чоловік Марії Данилівни з родини Марфейчуків, двоюрідної сестри Марка Черемшини, першої в селі дипломованої вчительки.

1921 р. - домів - 715, кількість жителів 3025 осіб, поляків - 99, євреїв - 60; у час перепису записалися українцями 2909, поляками 182, євреями 184.

17 листопада 1922 р. - відбулися вибори до сенату і сейму. У Кобаках утворено дві виборчі дільниці, кількість виборців - 1222, голосувало - 134. Вибори бойкотовано.

6 квітня 1926 р. - з листа Косівського повітового старости Станіславському воєводі:

"...Головним середовищем комуністичної агітації в тутешньому повіті є гміни Рожнів і Кобаки, звідки ця агітація поширюється на інші місцевості.

В Кобаках існує три організовані гуртки КПЗУ, є читальня "Просвіти", кооператив „Зоря" та Народний дім теж частково знаходяться під впливом КПЗУ.

1931 р. - в офіційних документах навіть не зазначається національність „українець". В переписі зазначено: „В с. Кобаках проживає 3273 особи, з них 92 - поляки, 36 - євреї і 3145 - інших(!)"

1934 р. - господарств - 949, орної землі - 1205 га, утримується 316 корів, 282 коней, свиней - 1197, овець - 336, кіз - 103.

9 червня 1938 р. - в селі Кобаках проживає 60% прихильників компартії, 5% - прихильників УРСР, 5% - прихильники УНДО, решта населення аполітичне: 160 - батраки, 8 - інтелегенція, 10 - службовці, 32 - торговці.

1939    р. - кількість населення - 3416 осіб, що об'єднані у 963 родини.
З них: діти до 7 років - 437, від 7 до 14 - 421, працездатних - 2200, перестарілих - 299, інвалідів - 59; у селі живе 276 ремісників: шевців - 18, столярів - 35, ткачів - 101, кравців - 13, кушнірів - 14, мулярів - 12, килимарів - 67, ковалів - 7, бляхарів - 5, колісників - 2, бондар - 1, слюсар - 1; 92 особи наймитують. За день наймит міг заробити 1 золотий і за це можна було купити 5 кг зерна, або 3 кг солі, або 20 сірників.

Стан землеволодіння:

79 родин (241 особа) мають 1 чвертку (0,14 га);

96 родин (290 осіб) мають по 1 моргу (0,56 га);

68 родин (273 особи) - по 3-4 морги;

11 родин (36 осіб) - від 9 до 10 моргів, частина їх в Зібранівці;

6 родин - від 13 до 15 моргів;

3 родини (15 осіб) мали від 13 до 24 моргів.

При цьому 17 родин в складі 37 осіб - безземельні;

церковні землі - 66 моргів, осадницькі - 31 морг, орендується

-    230 моргів.

Селяни утримують 758 корів, 256 коней, але 341 родина не має корови, а 743 - безкінні.

1940    р., червень - 60 бідняцьких родин під проводом Созонта Букатчука організували перший в області колгосп ім. Марка Черемшини. В семирічці навчається 250 учнів шкільного віку і 150 дорослих у вечірній школі.

С. Букатчук привіз у бібліотеку понад 500 книг.

1940    р. - арештовано і страчено Петра Будзула, шевця, родом із Рожнова, його дружину Параску з Букатчуків вислано в Караганду разом з дітьми: Галина - 8 років, Івась - 5. (В 1946 р. Параска повернулася без дітей. Доля Галини невідома, Іван, врятований польським Червоним Хрестом, зараз проживає в Англії).

Радянськими репресивними органами в цей же час арештовані: Никифорчин Федір Дмитрович, Фенчук Танасій Степанович, Дани-люк Ілля Іванович, пізніше суджений на вісім років позбавлення волі і три роки поселення.

1941    р., жовтень - знищено 27 осіб єврейської національності:

сім'я Друк: Естера, Іцко, Аба, Ета, Йома, Мендель, Йосип;

сім'я Лауфер: Йосип, Сара, Іцик, Лейзер, Рися, Хана;

сім'я Келлєр: Герш, Доня, Азьо, Іцик, Інга, Рутьо, Естера;

сім'я Люстіг: Майорко, Бася, Естера, Сара, Акрися, Хаїм, Ріва.

1942    р. - в окупованих Кобаках запанував голод. Гинули цілі сім'ї. В книзі реєстрації смертей, яку вів настоятель церкви Воздвиження Ч. і Ж. Хреста непоодинокі такі записи:

 

Анна Подюк, дочка Дмитра, 5 місяців, померла 17.07.1942 р.;

Марія Подюк, жона Дмитра, 47 років, померла 18.07.1942 р.;

Петро Подюк син Лукина, 62 роки, помер 19.07.1942 р.

Причина смерті - голод. Таких записів тільки за червень 1942 р. - 17, за липень - 18, а всього за цей період - 34. Найгірше те, що гинули діти:

Юрій, син Василя Шпака, 6 років, Ольга - 5 років, Тарас - 4 роки. Це було 11, 15, 16 червня.

2.07.1942 р. - арештовані: Сайнюк Танасій Дмитрович, Скавуляк Микола Танасійович, Будз Василь Сафронович, Никифорчин Микола Якович, Ницюк Марія Іванівна, Артем'юк Параска Григорівна. Після двохмісячного перебування в Коломийському гестапо їх відправлено на примусові роботи в Німеччину.

Серпень 1942 - квітень 1943 рр. - в Німеччину і Австрію на примусові роботи насильно забрано 290 осіб. Вивозили цілі сім'ї: Зіб'юки - 4 особи, Ватричі - 3 особи. Влаштовували облави, ловили по ночах, везли під конвоєм до Рожнова, відтак до Коломиї, а далі до Львова і зі Львова поїздами-товарняками в рейх.

Серед них багато неповнолітніх. Як писала в своїх спогадах покійна Євдокія Лоїк з родини Артем'юків, коли її, 14-річне дівча, поставили до станка на заводі, старий майстер-німець не переставав повторювати, що їй треба ляльки, а не станка, але норму давав дорослу, хоч харчовий пайок таки дитячий.

50 кобаківчан так і не вернулися з Німеччини і доля їх невідома.

1944 р., березень-квітень - мобілізація. Короткотермінове навчання, здебільшого в Саратові, стрілецький запасний полк і передова. 360 кобаківчан стали бійцями Червоної Армії. 158 з них упало на фронті. Не на всіх прийшли похоронки. Деякі і досі рахуються пропавшими безвісти.

1946 р., початок липня - більше як півсотні осіб: чоловіків і жінок під озброєною охороною на залізничній станції в Коломиї.

-    Бандпособники, - каже вартовий і не підпускає нікого. З гурту долинає голос Марії Осічної:

-    Перекажіть, що нас везуть до Станіслава!

Небагато з них вернулися додому після „разберемся". Більшість верталися з Коломиї в Кобаки через Караганду по багатьох роках.

1946 р., кінець липня - в Кобаках відновлено колгосп імені М. Черемшини. З вулиці, що вела з Гостинця до Підгори, виселено всіх. Місця під хати відведено в Толоці. А на місці хат розмістився колгоспний двір.

21.10.1947 р. - з Кобак вивозять цілі родини тих, з чиєї хати хтось був „у лісі". В Сибіру з поміткою „Спецпереселенцы" опинилось десять родин: Букатчуки, Думенчуки, Данилюки, Палії, Фенчуки, Са-в'юки, Рудаки, Андрук, Прокоп'юк.

1948 р. - на Черемоші збудовано ГЕС потужністю 72 квт - це одна з перших ГЕС у Станіславській області.

19.08.1949 р. - чергове вивезення семи родин: Ангеленюки - 4 особи, Дупеї - 2 особи, Никифораки - 3 особи, Клими - 3 особи, Никифорчини - 4 особи, Данилюки - 2 особи, Лукані - 1 особа.

На засланнях, в концтаборах і тюрмах загинуло 36 осіб.

25.04.1952 р. - в селі закладено парк. Споруджено пам'ятник М. Черемшині (скульптор О. Здихівський). Ім'я М. Черемшини присвоєно семирічній школі с. Кобаки. Відкрито хату-музей М. Черемшини.

1956 р. - споруджено пам'ятник С. Букатчуку (скульптор М. Анденок).

1958 р., квітень - до кобацької артілі приєднався колгосп ім. ХVІІІ партконференції с. Рибне.

1965 р. - встановлено пам'ятник полеглим у ІІ-й світовій війні (скульптор М. Анденок).

1974 р. - встановлено пам'ятний знак на місці смерті М. Черемшини.

1978 р. - археологом Л. Михайлиною виявлено городище ІХ ст. на високому мисі правого берега р. Рибниці.

1990 р., 27 вересня - в Кобаках вперше відзначено День села. Згідно погосподарської реєстрації в селі проживає 3101 житель. 3101-ю зареєстрована дівчинка Іванна, народжена в сім'ї Василя та Марії Ласкурійчуків.

1993 р. - зібрано матеріали для книги „Населені пункти Косівщини". В ній вказано: загальна площа села 2277 га, на його території

-    1805 га земель, ліси займають 607 га, орна земля - 809 га, сінокоси

-    98 га, випаси - 106 га, сади - 122 га, природоохоронні землі - 48 га, резерв - 15 га; дворів - 1121, населення - 3107 чоловік. В селі працює ПП Універсал" (Кричун В. Д.), МП "Токма" (Сайнюк М. Т.), 2 фермерські господарства: В. Данилюка і М. Марфейчука.

Спілка селян ім. М. Черемшини об'єднує 362 члени, має 700 га угідь, 850 голів ВРХ, в т.ч. 210 корів; врожайність зернових - 43,1ц з га, вироблено 861т зерна. В дитячому садку виховується 90 дітей. В Народному домі (1973 р.) 2 бібліотеки, кіноустановка, працює фольклорний театр "Газди" (кер. М. Равшер), духовий оркестр (кер. В. Попадинець), ВІА "Два кольори" (Іван і Дмитро Сайнюки), самодіяльна кіностудія (М. Попенюк), підлітковий клуб "Самоцвіт" (дир. Л. Сайнюк). Працює кафе "Веселка", кравецька майстерня, перукарня, молочна кухня, футбольна команда займає перше місце в Україні серед сільських команд.

Своєрідною цікавинкою села є присадибна ділянка подружжя вчителів Лук'яненків, Ганни Іванівни і Анатолія Андрійовича, які вирощують сотні видів лікарських рослин в т.ч. рідкісних і екзотичних.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм