Неділя, 23 квітня, 2017

2.7.10. Вересень 1939 року

Вдарив грім другої світової війни. На польсько-німецькій границі загриміли пушки. Равіч недалеко від границі і сюди доносився гул пушок, який все приближався. Серед охорони тюрми помітне занепокоєння, вранці вони відійшли. Як лишень в'язні про це довідалися, взялися зломувати двері. Котрі першими визволилися, допомогали іншим. Аж тремтять, так довго чекали цієї хвилини. Незабаром всі вийшли на волю. Визволилися і в дорогу, в дорогу на схід, в дорогу додому.

Йдуть, поспішають бувші в'язні панського ладу, але тепер вже вільні. Птахою злетіли би додому - та перед ними далека дорога. Дорога повна біженців, котрі тікають від німецького валу, що котиться за ними. Дорогою наздоганяють своїх ключників. Ті поспішають з своїми родинами, завантажені грузом, на руках несуть малих дітей. Просять, щоб допомогли. Це вже не ті ключники, що були в Равічі, а якісь такі маленькі, нещасні слуги панського режиму.

А вгорі не перестають шугати літаки. Час від часу зриваються від них білі точки, проноситься зловіщий свист і все здригається кругом. За першою бомбою паде друга, третя, а далі все новий і новий груз смертоносного багажу. Біженці біжать вже полем, бо дорогою зриваються бомби.

їдуть поляки, спішать... А гул гармат, клекіт автоматів все наближається. Нарешті появилися і німецькі жовніри - тікати вже нікуди. Здоровішим біженцям дають нести кулемети і амуніцію, наказуючи йти майже бігцем. Гнані жовнірами примусові носильники йдуть голодні, стомлені, несучи на плечах свої тягарі. Ноги їх вже не слухаються, вони не можуть йти. Тоді німці вирішили для страху пристрілити одного з носильщиків. Созонт розуміє німецьку мову і говорить про це своїм товаришам. Всі йдуть з останніх зусиль, розу-міючи, що німці не пожаліють. Нарешті і призначений німцями пункт - їх відпускають. Вже вечоріло, як вони залишили свій тяжкий груз і стомлені полягали спати. Рано знову в дорогу. Часом їдучи поїздом, а більше йдучи пішки, Созонт добрався до Варшави. Тут він зустрічається з Том'юком Іваном, який теж вийшов з тюрми і хоче добратися додому. Разом перейшли через міст на Віслі. Цивільних на мості не пропускали, лише воєнних - прийшлось під вагоном поїзда.

Ось і знайома Волинь, де Созонт працював у підпіллі. Регулярні частини Червоної Армії. Зустрічають, допитують, Созонт розказує правду - не довіряють. В нього немає ніяких документів, а це воєнний час. Созонта затримують, ведуть під вартою. Дорогою, якою ведуть його, стоять товпами люди, придивляючись до воїнів Червоної Армії. Раптом з товпи назустріч чоловік - підбігає до Созонта і щиро, дружньо вітається. Командир частини, майор розпитується в нього про Созонта. Виявляється, що це товариш Созонта по підпіллю. Созонта звільняють. Майор говорить, що його прийняли за німецького шпигуна і думали, навіть, розстріляти. Але щасливий випадок врятував його від смерті. І таке буває на війні: товариш зустрічається з товаришем і виручає з біди.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм