Неділя, 19 листопада, 2017

2.6.33. Шляхта

Другим способом боротьби уряду з національним розвоєм українського народу було засновування по селах шляхоцьких кол. В українських селах Східної Галичини було, звичайно, по кілька, або і по кільканадцять родин поляків. Ці польські родини - це були, звичайно, ремісники, котрих діди, батьки, або і вони самі переселилися з міст на села. Коли по містах скупчилося богато ремісників і вони не мали всі роботи, то декотрі з них, коли склалися відповідні обставини, переходили на села і тим вони скорше мали роботу, а людям в селі була з цього вигода, бо не мусіли іти до ремісників в місто. Ці польські родини поволи зживалися з селом. Костьолів по селах не було, то вони ходили до сільської церкви, лиш на великі, рокові свята, як Різдво і Великдень, ішли в місто до костьола. Діти їх зживалися з сільськими дітьми і привикали говорити по українськи більше, чим по польськи, і так українська мова входила в хату польської родини і в кінци в хаті такої польської родини зачинали говорити по укра-їнськи. Окружаюче українське море поволи заливало польські, маленькі острівці, що находилися серед того моря. Признакою, що вони, отті родини, є польські, було то, що вони належали до костьола, а не до церкви, а також і те, що вони ходили по міському одягнені. Свята вони святкували по польському звичаю, а в українські свята, коли всі люди в селі святкували, вони старалися не виходити в поле на роботу, виявляючи тим пошану до українських свят. На Різдво і на Великдень, звичайно, запрошували своїх сусідів українців до себе в гості, частували їх, чим хата богата, а, звичайно ж, українці в свою чергу запрошували їх до себе в гостину на українські празники.

Так жили поляки і українці між собою дружно по сусідськи. Сапав мужик українець кукурудзи на своєму городі, а єго сусід поляк за межею сапав свої тай оба сідали разом на межу відпочивати, курили, тай оба нарікали, що тяжко жити настало, що дуже стіснилося на світі. Журилися звідки взяти гроший на податок та говорили, що кукурудзи цего року щось не дуже показують, тай і бараболі, лиш в бараболиння ростуть, а бараболі дуже дрібні. В обох були однакові турботи. Були між поляками по селах і заможні, вони вже ніяким ремеслом не займалися, вони займалися лиш своєю господаркою.

Уряд задумав використати тих поляків для противаги українському національному розвоєви. Оцей свій намір уряд задумав провести в такий спосіб: вговорити поляків, що вони щось визше, чим прості мужики, і вони, взагалі, повинні себе показати визшими і стояти поодалік від простих мужиків. Для цего уряд задумав відновити то, що вже давно померло, і лишень згадка про то лишилася і то серед простого народу, як погана згадка. Уряд задумав воскресити давну шляхту. Та не отту шляхту, що давно великі маєтки мала, бо нащадки тої шляхти, якщо не випродали свої двори та лани євреям, як цего богато бувало, і далі свої маєтки мали, то вони і так ішли по руці уряду. Уряд, власне, хотів з тих ремісників створити таку організацію, яка би вважаючи себе нащадками якихось знатних прадідів протиставилася національному розвоєви простих мужиків. Для цеї ціли стали зало-жувати шляхоцькі кола. До тих кол втягали всіх поляків, що жили по селах і вговорювали в них, що вони нащадки знатних родів, що вони шляхтичі. Отті поляки по селах ніколи шляхтичами не були, їх прадіди були міщанами-ремісниками, але їх вговорювали, що вони шляхта, і вони повинні дорожити своїм високим званням. їх вговорювали, що то неважне, який хто з них маєток має, головне, є що він є шляхтич, а всі шляхтичі є між собою за пані-брат, всі вони рівні.

Мужики, хоч би були і заможні, то всетаки вони лиш мужики, народ простий, їх прадіди ніколи шляхтичами не були, то ж і вони ніколи не удостояться того високого звання, яке вони шляхтичі мають.

На поляків мало то свій вплив. Вони починали вірити в то, що вони "благородні", що вони не рівня мужикам. Вони зачинали вірити, що вони рівня панам-шляхтичам, що вони нащадки славних колись родів, і вони старалися показати себе хоч наверх панами. Так бідняки шляхтичі старалися у всьому наслідувати богатих панів і це їм давало уявлення, що вони хоч на той час рівня панам. Таке наслідування бідняками багатих панів нераз, коли з боку було дивитися, виглядало смішним, але той бідняк шляхтич так захоплювався оттим шляхоцтвом, що не помічав того дивацтва, яке він тим робив.

Дальше пани, котрі організували шляхту, давали оттій новоспе-ченій шляхті до зрозуміння, що шляхта має першеньство на державні посади. Не оден з шляхти надіявся, що стане побережником, або дорожником на дорозі, але це і на надії кінчилося. В декотрих селах, от як в Хімчині, приймали бідних шляхтичів на роботи коло ремонту доріг. Вони чистили та копали окопи коло доріг.

Надіялися бідні шляхтичі, що вони, як шляхтичі зможуть купити землю на колоніях, але і це на надії кінчилося. Землю ту продавали для ще більше заслужених чим шляхта, для вислужених війскових службовців, котрі воювали за Польщу і, служачи понад терміново довгі роки при войску, перенялися війсковим духом і державним патріотизмом. Знову ж землю ту і ті господарства не давали задармо, їх треба було купити і значну частину гроший внести при підписаню умови про куплю, а решту сплачувати ратами, а бідняки шляхтичі гроший не мали. Землю з парцеляції купували такі, що мали зложені гроші, а не ті бідняки, що перебивали від передновку до передновку.

Частинно на то, що поляки вступали до тих кол, мала вплив та обставина, що вони почувалися гейби одинокими серед загального укра-їнського населення села, і тут, в тих колах, находили своє товариство.

В нашому селі засновано таке коло і воно було об'єднано з рож-нівським колом. Головою кола був з Рожнова Ліщинський.

Бідняки поляки надіялися, що як вони будуть шляхтичами, то уряд ними заопікується, як небудь устроїть їм, аби вони краще жили, але отті надії, лиш рожевими надіями залишилися. Як ще не було Польщі, то поляки покладали дуже великі надії на отту виношену в мріях польську державу, але як настала Польща, то отті мрії тріснули, як булька на болоті. Хто був маючим, заможним за Австриї, то той, як і настала Польща, також був богачем, а хто був бідак-харпак, то і в Польщі розглянувся довкола, і себе таким, як і за Австриї побачив. Це само повторилося і за шляхти, хто ким був нім попав в шляхту, то і надалі точнісінько таким самим лишився. Петро Матусяк, Крупник, Міксович, Юзь Матусяк малися добре до заснування шляхти, то і як заснували шляхту, то вони і далі були заможні, тай їм не зле поводилося, а Міхал Яскуловскі нім став шляхтичем, то носив оберемки з ліса, бо не мав чим за фіру заплатити, сапав у богатих мужиків, відроб-лював кукурудзи та бараболі, що їх в передновку взяв на відробіток, тай хоч і став шляхтичем, то це саме доводилося єму бідакові робити. Нім став Міхал шляхтичем, то чути було, як вони оба з Церковним гупали в Церковного в стодолі ціпами. Гупав Міхал ціпом, відробляв гілетку бараболь, що взяв на відробок. З стодоли доносилося сильне гупання ціпа Церковного, бо Церковний був здоровий мужик, тай міг здорово гепати ціпом, тай слабше гупання Міхалового ціпа, бо Міхал був слабосилий, змалку забідований, тай не міг, як Церковний здорово гепати ціпом, не вистарчало в нього сили махнути здорово ціпом. Нім Міхал вступив до шляхти, то чути було, як Церковний покрикував на Міся: "До дна Місю, до дна!", - значить, аби Міхал перебивав ціпом солому до току, до дна, тай, і як Міхал вступив до шляхти, то в цім випадку зовсім нічого не змінилося, відношення Церковного ніяких змін не зазнало. Церковний зовсім не звертав уваги, що Міхал шляхтич, що він з великого роду походить, лиш співав одної і тої самої: "До дна, Місю, до дна". Лиш одна надія, що таки колись уряд змилується над бідною шляхтою, і найде для неї якийсь вихід з того прикрого положення, в якому вона знаходилася, озарювала життя шляхти і вона жила надією, що все таки воно якось укладеться на краще.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм