П'ятниця, 26 травня, 2017

2.6.7. Клопоти Мацейка

Ходив Мацейко, тішився Польщею, та кождому мужикови торочив одно і то саме: "Ая, ая, були ваші, а тепер прийшли наші, ая, ая". Люди слухали Мацейка, тай байдужо здвигали плечима, ніби казали: "Прийшли, то прийшли. Ми вам їх не відбираємо, тримайте собі". Мацейко з утіхи аж забув за роботу, за римарство, але стався випадок, що пригадав Мацейкови, що він римар. А пригадали Мацейкови згори, що він римар, і при цьому ще і старалися вговорити в него, що він за отто римарство заробляє богато гроший. Та пригадав оце все Мацейкови не хто інший, а податковий уряд, а саме прислав єму візвання, аби він заплатив податок за римарство. Як дістав Мацейко отто візвання, то трохи з дива та злости не остовпів, навіть, в голові єму помішалося, він аж не звірив, що живе в Польщі.

Мацейко робив римарство, але не богато на ньому заробляв. Старий вже він був, не годен був вже робити, тай і не дуже богато мав роботи, бо люди і самі латали собі всяку упряж, обходилися без Мацейка. За Австриї ніякого податку не платив, не було за що платити. А тепер Мацейко дістав візвання заплатити податок, тай місця не міг собі найти, ходив, нервувався, кричав, що там, мабуть, ті податкові подуріли, тай з дуру вислали єму то візвання. Сердився, кричав Мацейко, а далі надумався піти до Косова до податкового уряду, і там всьо вияснити. Так задумав, так і зробив. На другий день рано взяв палицю і пішов до Косова. Як прийшов до податкового уряду, то став там вияснювати урядовцям, що то зайшла якась помилка, що на него наложили податок. При цьому він вияснив, що він не є русин, а є поляк. Урядовець нім зачав говорити за податок, то перший раз звернув увагу Мацейка на то, що він поляк, а говорить по хлопськи, так який же з нього поляк, коли він не говорить по польськи. Бідний Мацейко говорив по українськи, бо по польськи не вмів. А далі урядовець сказав, що треба платити і конець бесіді. Держава потребує гроший і____ріас рап.

Зажурився Мацейко, прийшов додому, тай пішов на раду пораду до сусіда Михайла. Сусід Михайло був чоловік умний, вислухав Мацейка, тай спокійно сказав: "То таке, Мацейку, були наші, ну, а, тепер прийшли ваші".

Це Мацейка роззлостило, тай він сердито: "Ая, ая, ми кажемо, що наші, а чорт каже, що єго".

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм