Понеділок, 27 березня, 2017

2.6.1. СЕЛО ПО ВІЙНІ. Є Польща

Є Польща

Довго поляки визирали Польщі, тай нарешті діждалися. Хоч і та Польща захопила українські землі, тай і на тих землях станула Польща, але вже є Польща. А хиба ж давна Польща не була на українських землях, теж була, тай ще і яка була. Писали книжки про давну Польщу, про "крулів", про золоту шляхоцьку волю, як тота шляхта в тій Польщі гойно жила, тай не одному, що читав про то, як тота шляхта пила та гуляла, мріялося, що якби Польща настала, то і він зажив би так, як тота шляхта. Читала польська молодь про тоті давні часи, тай виглядала, визирала давної Польщі, могутньої Польщі, з шляхоцькими карабелями в жупанах, з султанами на шапках, а передовсім, з тою давною шляхоцькою волею. Чекали тай дочекалися, прийшла Польща. То само село, ті самі хати, ті самі, що і ранійше були, люди, а воно вже не Австрия, не Україна, а Польща, правдивісінька Польща. Просто вірити не хочеться, а це вже Польща. Радість, веселість, гремить могутне, завзяте: “Jeszcze Polska nie zginela”. Тішиться молодь: маємо Польщу.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм