Вівторок, 25 липня, 2017

2.5.44. Котиться п'ята осінь війни

Котився вісімнадцятий рік. Осінь вже, а війна тягнеться, тай тягнеться і кінця єї нема. А надоїла всім, ще й як надоїла. Стілько народ пережив, перетерпів і тому кінця як нема, так нема. Хто би був думав, що война так довго потягне, п'ятий рік вже тягнеться, народ вже такий утомлений війною, а ніхто не знає, коли вже раз буде єї конець. Народ виснажився, збіднів, тай доки цего буде. На жінках спідниці з фарбованого селянського полотна, з войскових одіял, з плащпалаток. В місті давно вже не продаються фабричні вироби, а як і десь часом щось появиться, то самі "егзаігеп", замість цукру десь колись можна дістати сахарину, розуміється по шпекуляциї, замість кави, десь колись появиться "егзаігкаїїе" - це таке якесь, як смола. Воно, як кинути на окріп, то в ньому розпуститься, почорнить і зробить гірким. Є в спекулянтів нитки, але вони паперові. Тим, що були в лаграх і їх відпускали додому, то давали новісінькі вбрання. Та в тім убраню далеко не зайдеш, оден дощ, аби убрання то намокло, і вже нема в чім ходити. Убрання ті були паперові.

А з села все беруть та беруть, але всетаки село щось і має, а місто голодує. Всякі урядовці на всі боки розкидуються, аби роздобути хліб. Сповнилася отта давна приповідка: "Все фурда, хліб голова". Місто не думає про убори, про якісь люксуси, воно думає про хліб. З міста все тягнеться на село, збідніло і місто, война весь народ збіднила.

Коний по селах мало, то попропадали в шістнадцятім році з полонини, то в форшпанах, тай на ті, що ще є, то все вирискуються якісь форшпани. Біда примусила запрягати корови. Возять, орють коровами, але корови це вже не коні, тай не воли, вони слабші, тай отто орання коровами це вже не таке, як кіньми.

А люди, як і давніше, метушаться на полях. Копають бараболі, сіють озимину. На полях молодих людий нема, лиш старі та підлітки. Всюди копають бараболі, але то копання затягається. Бараболі повиннося викопати до Покрови, бо по Покрові вже погода непевна, бували, що на Покрову падав сніг і вже не згибав. Люди змітали сніг з рядів бараболь, тай копали; гірке то було копання. А тепер Покрова вже минула, але добре, що годить.

Люди оден в одного питають, коли вже раз буде конець цій війні. А старий єврей Мошко каже: "Люди, ми не будемо знати, коли та война будеся кінчити. Ми ляжемо спати, що буде война, а рано встанемо, тай нам скажуть, вже по войні". Слухають люди, бо євреї умні люди, вони богато знають, але не можуть собі вияснити, як це так станеться, а Мошко не хоче таки точно сказати, боїться.

Котиться осінь п'ятого року войни.

Аж нарешті докотилася. Докотилася ненадійно для села, несподівано. Ранком десь відкись прилетіло в село: нема войни, война скінчилася. Ніхто ще не знає, як вона скінчилася, але досить того, що скінчилася.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм