Понеділок, 26 червня, 2017

2.5.43. Дезертир Юрко

Юрко Букатчук прийшов на відпустку. З відпустки не збирався вертати. Не оден він не вертався, в селі було більше таких, що не збиралися вже вертати. Зразу Юркови якось страшно було, єму здавалося, що от-от з-за вугла хати покажеться жандарм, тай єго зловить, але поволи, поволи привик до того становища, в якому опинився. Жандарми мали не лишень єго одного, тай ганялися за іншими, а єму нічого не казали. Юрко став чим раз розсмілюватися, і нарешті, так вже розсмілився, що зачав вже цілком вільно ходити по селі.

Була неділя, гарний, літний день. Юрко вибрався в село "межи люди". Єго молоде, парубоцьке серце тягнуло єго до дівчат, і він в той бік подався. Зайшов Юрко до хати, де були дівчата, і незабаром котився з хати веселий парубоцький сміх, який переплітався з дівочими сміхами. Котилися тоті сміхи з хати по через вікна, на дорогу, тай дійшли вони до жандарма, що саме переходив дорогу. Веселий сміх Юрка нагло урвався, коли отворилися двері і на порозі показався жандарм. З хати пішов Юрко, але вже не додому, а разом з жандармом до громадської канцеляриї, де жандарм списав з Юрком протокол. Ну протокол, це ще не було би так зле, але гірше було то, що жандарм дав Юркови позавушник. Позавушник цей це лиш була така перекуска перед їдою, бо сама їда мала би була бути в Косові на команді жандармериї, куди жандарм попровадив Юрка.

В Косові дістав Юрко п'ять прутів і помандрував по етапу до Коломиї. Привів жандарм Юрка на пістинський постерунок, а на постерунку нема ані одного жандарма, всі розійшлися по службі. Не мав де жандарм лишити Юрка, тай придумав замкнути єго в громадськім арешті, звідки мала єго забрати жандармерія і в супроводі вже пістинської жандармерії мав Юрко дальше продовжувати свою путь.

Пістинська громада, як і всі громади, дуже порядна громада, лиш невідомо чи з недбальства, чи може тому, що в селі всі люди були дуже порядні і зовсім непотрібно було, не подбала про порядний арешт. Арештом в Пістини називалася в громадській канцеляриї невелика комірчина, в дверях, якої не було замка. Коли десь колись попадав квартирант до тої комірчини, то дід, що сторожив в канцеляриї підпирав двері знадвір'я колом, це підпертя колом, в мові працівників громадської канцелярії, означало: замкнути арешт, і розу-міється, що когось і в арешті.

В той ото арешт і "замкнули" Юрка. Дід сторож підпер двері і ляг на лаві трохи продрімати. Ляг дід, тай став дрімати, але Юркови не дрімалося в арешті. Дід був на воли, тай спокійно дрімав, бо не потребував журитися, аби з волі кудись попасти, в якусь неволю, наприклад, до арешту, бо єму цего зовсім не потрібно було, але інакше було з Юрком. Юрко не дрімав в арешті, бо єму хотілося дістатися з арешту на волю, бо це для него було дуже бажане.

Дід дрімав, дрімав, а далі і заснув, а Юрко поволеньки сіпав двері. Нарешті двері попустилися, кіл, що ним були вони підперті упав і Юрко розійшовся з арештом. Арешт лишився надальше стояти там, де стояв, кіл лежав під відхиленими дверима, а Юрко добігав до пістинського ліса. В густім лісі чувся Юрко вже зовсім безпечним, най пробує єго хтось тут зловити, та він кинеться в корчі і шукай вітра в полю. Ну, але ліс нарешті скінчився, треба Юркови перебігти дорогу на другий бік на Вербовець, а там вже помежи хати, тай Юрко скоро буде вдома. Ну, звичайно, що дома вже буде обережнійший. Як неяк, а Юрко признавав сам собі, що він таки занадто був розпустився. В день, серед полудня, іти і коло гостинця сидіти та реготатися в хаті, ну, це вже таки забагато.

Так роздумував Юрко і вже сам себе засуджував за свою необережність, тай справився переходити гостинець. Коло гостинця росли корчі і Юрко перейшов ті корчі, вийшов на гостинець і за сторопів, гостинцем саме переходив той жандарм, що відвів Юрка до Пістиня і тепер вертав до Косова. Жандарм пізнав Юрка і вже вийшло таке діло, що вони оба разом вертали до Косова. В Косові знов "попало" Юркови і на другий день Юрко мандрував з жандармом до Пістиня. З Пістиня мандрував Юрко від постерунку до постерунку, поки нарешті не опинився в арешті своєї військової частини.

Оттаке в ті часи не лишень оден Юрко переживав, а богато було таких, що переживали подібне, як Юрко.

Говорили, що при кінци істновання Австриї було вже около мілійона дезертирів.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм