Вівторок, 27 червня, 2017

2.5.34. Наступ російської армії

Вже весною стали копати на Царині за селом окопи. Окопи ті вели по через рожнівську Царину, Гашнів, нашу Царину на Рибно. При кінци травня з сходу чим раз виразнійше чути було гук пушок. З сходу стали по через село переходити войскові обози, вони переходили на Кути. В село надходило військо.

Військо то остановлювалося, понайбільше на краю села, близько Царини, де були окопи. Гуку пушок вже не було чути, але вже відчувалося напруження. Хоч і було тихо, ніяких стрілів не було чути, але все одно присутність в селі фронтових частин давала зрозуміти, що воно хоч і є тиша, та це є тиша перед бурею. Люди в селі сподівалися, що дійде до битви. Ще на початку війни наказували копати ями, де би могли на случай битви критися, і люди копали, накривали деревом, прикидали зверха глиною, приготовляли для своїх родин криївки. Тепер, коли повстала загроза битви, то знов люди взялися до тих ям, взялися їх ремонтувати.

Так серед тишини прийшов день чотирнадцятого червня. Було тогді церковне свято Божого Тіла. Люди, що зранку, коли стало надходити військо, дуже нервувалися, тепер стали успокоюватися. Був літний, теплий день. Отту тишину, зловіщу тишину, перервав вистріл з пушки з наших лісів. Чути було, як понад селом прошумів снаряд. За першим вистрілом почувся другий, третий, і снаряд за снарядом летів понад селом на край Рибна і розривався коло Гордійчуків. Вистріли затихли, але вони, якби були умовленим гаслом. Ті вистріли заворушили цілим селом. Серед войска начався рух. Наказали евакуватися з тих хат, що перед окопами - це Волошинюк, Доленчук і взагалі Думенчуки. Хати ті заставали вид перед окопами і їх мали палити. Люди серед плачів та зойків мусіли покинути хати. Войска в селі робилося чим раз більше. Настала ніч, та спання людий не бралося. На Буковині, десь в Мілєві проходив великий бій. Звідти доносилися громи пушок та густі постріли рушниць. Люди слухали, і село пісніло, бо надіялося, що от-от і до нас то перейде і в нас таке буде. Над ранком військо стало відходити з села в ліси за селом. На рано в селі залишилися лиш невеликі войскові частини, які, як видно, готові були також відійти. Селом покотилася вістка, що російська армія прорвала австрийський фронт на Буковині і австрийське військо, аби не бути окруженим, відступило поза село в ліси і там почало строїти нову оборонну лінію, копало окопи. В село російська армія ще не прийшла, але ясно було, що прийде. Село в непевності перебуло день. В ночи зачала входити в село російська піхота. Приїхала і артилєрия. За ніч встановили дві батериї пушок на городах коло Вуліці там, де тепер є колгоспний сад, коло Боднарів. Батериї ті, аби зробити непомітними, пообсаджували зрубаними невеликими деревами. Других дві батериї встановили в Потоці, коло хати Івана Клима.

На рано стали стріляти з пушок на ліс і піхота пішла в наступ. Одні ішли з Гашнова, а інші піхотні частини розвивалися в селі до наступу, ішли по через Вапнянку і остановилися коло хат на Пнях. Одні знов частини ішли по через Дичину на Багни та Цухонів.

Від ранку стали стріляти пушки і в лісі заварилося, як у горшку. Гук розриваючихся снарядів, рушничні постріли, що рясно клекотіли в лісі, крик людий, зойки поранених, все то разом перемішувалося в грізний, жахливий рев бою. Війна по нелюдськи ревіла і пожирала свої жертви. В ліс ішли солдати організовано, боєвою лінією, а з лісу виходили і сходили в село купи переляканих, поранених солдатів, котрі стогнали, нарікали, проклинали, плакали, держалися за покривавлені голови, налягали на ноги, повзли на колінах і держалися за поранені животи, з яких випадали кишки, все отто запарене кров'ю, тягнулося на перев'язочні пункти. Санітари несли на ношах кровавий, зойкаючий біль. А на перев'язочних пунктах зойки, крики, стогони, проклинання, люди в муках смерти просять. На перев'язочнім пункті, що був коло хат Церковнюків, намагається смерть собі зробити солдат. В него тяжке поранення живота, єго перев'язали, але він майже в непам'яти з болю, зірвав перев'язку і кишки випали. Єго знову перев'язали і зв'язали назад руки. Проклони, зойки. Одного, що в непам'яти зривався прив'язали до сливки. Перев'язаних поранених садовили на вози і їх везли на стацию в Залуче. А в лісі далі гоготіла кровава потвора війни і своїми кровавими зубами рвала, роздирала людий, і далі з ліса в село котилася мука.

Дивилися люди на отту людську муку, тай не оден і заплакав. Не оден чоловік, тай не одна жінка, дивлячися на тих, що корчилися в болях, думали про те, що може десь там і їх син так звивається в болях, і плакали. Тай хоч би і хотів чоловік не плакати, то коли подивиться на отто, що несуть на ношах санітари, подивиться на оттой скривавлений біль, що конвульсивно здрігається на ношах, то само серце плакало. Видів все то, що діялося тої днини Близнюк, сам зарізав себе ножем в груди.

Цілий день до вечера гоготіла в лісі кровава потвора війни. Вечером почало утихомирюватися і на ніч схаменулося. В селі нікого не брався сон. Хиба малі діти, що не розуміли, могли тої ночі спати. Серед войска тоже ішов рух.

Ніч, літня, недовга, накрила село, але хоч і була над селом тиша, то вона була неспокійна. Село потерпало, що далі з ним буде і наслухало, що діється в лісі. А з ліса, серед нічної тиші, лунав і котився в село, сильний голос: "Поддайся, австрияку, жить будеш!" Голос той знов і знов знімався і котився по лісі та залітав в село, але він безслідно пропадав в лісі, ніхто на него не відповідав.

Тої ночи піхотні частини переходили з Буковини по через ріку на цей бік. Переходили право Слободи. Перед тим впало трохи дощу і вода, хоч і небогато, але підійшла. Вода в Черемоши бистра, а ще і трохи підбула, то перебрести було трудно. Тому прийшли козаки і помогали піхоті бристи. Козаки ішли кіньми вперед, а солдати ловилися за кінські хвости, і так тримаючися за хвіст, перебридали ріку. Все одно, як розказували потому солдати, під час переправи два солдати утонули.

Розвиднілося, начався день і ліс знов заскреготав зубами, дико, заревів, і став кров'ю захлинатися. З ліса стали йти, як і передної днини.

Коло полудня до тих батерий, що стояли коло Вуліці, прискакав на кони офіцер і став кричати на тих офіцерів, що були при батериях. Батериї застановили вогонь. Якийсь час пушки зовсім не стріляли, аж геть пізніше, знов стали гриміти. Як розказували пізніше, піхота пішла вперед і заняла австрийські позициї. З артилерійського спостережного пункту це не помітили, очевидно, що не мали телефонічного зв'язку з піхотою і артилєрия далі стріляла по тих позициях, значить по власній піхоті. Тому то піхотний офіцер приїхав на кони і кричав на артилєрийських офіцерів.

Зразу бої провадилися в громадських лісах таких, як Городище, Ковалівка, Бавки, а далі стали пересуватися в камеральні ліси на Високий горб, Попові гори, Поруби. На Порубах були дуже крики, там був штурм.

В Цухонові австрийські позициї проходили понад потік. Там в той час було богато шухів дров. Австрийці покопали понад потік берегом окопи і тими шуховими полінами укріпили їх. Російська піхота ішла в наступ з Багни по через потік і на тому потоці гинули від вогню кулеметів. Там на потоці найшли пізнійше богато трупів. Находили пізнійше трупів коло самої води. Це видно, що були поранені, і вони приповзли до води, аби напитися та там і померли.

В боях в нашому селі загинуло богато російських солдатів, загинуло, як казали солдати богато офіцерів. Солдати, офіцерські денщики, що були під час бою в селі, казали, що тогді загинуло три полковники. Одного полковника, що ночував тої ночи в хаті Івана Клима в Потоці, бачили в день, як він ішов з ліса, а властиво, сунувся вдолину на колінах і руками придержував поранений живіт.

З наших лісів пересунулися бої в Кути, а далі австрийська армія відступила в гори на полонини.

В боях в нашому селі, дуже правдоподібно, був і Чапаєв. З біографії Чапаєва знаємо, що Чапаєв був в той час фельдфебелем і він з полком проходив з боями від Городенки на Кути. Ті ж частини, що брали участь в боях в нашому селі, прийшли власне до нас від Городенки, Заболотова, і з нашого села з боями перейшли на Кути, а з Кут дальше в гори. Лиш невелика частина, в порівняню до тих частин, що прийшли від Городенки, Заболотова, прийшла з Буковини. Тому можна бути майже певним, що Чапаєв був в Кобаках і брав участь в боях.

Ще і сегодня старші люди згадують оттой сильний голос в лісі: "Поддайся, австрияку, жить будеш". Може це був голос Чапаєва.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм