Вівторок, 28 березня, 2017

2.5.26. Газети пишуть

Російська армія відступила з Покутя, але решта Східної Галичини і велика частина Західної була дальше занята російськими війсками. Російська армія облягала австрийську твердиню - Перемишль.

На Покутя стали приходити газети, які виходили в Відни. Газети писали одно і то саме, а саме, що австрийська армія хоробро воює і всюди побіджає.

Одного разу помістила "Свобода" фотографічну знимку від якої, навіть, найбільшому проавстрийському патрійотови якось ніяково ставало. На знимці видно було ряд мужиків, які стояли з зав'язаними очима. Перед тим рядом лежала в безладі купа вже побитих мужиків. Перед рядом мужиків стояв ряд жовнірів з наведеними рушницями, направленими на ряд мужиків. Під тою знимкою було пояснення, хоч і без пояснення цілком розумно було, що та знимка представляє. Але все таки під знимкою був поміщений напис: "Так розправляються з шпійонами і зрадниками".

Може бути, що редакторів зобов'язали помістити ту знимку, але як вони з власної волі помістили ту знимку, то вони нею лиш викликали огірчення. В селі знали вже про того гуцула, що єго "за зраду" повісили в Кутах, знали про уторопських "зрадників", про арештовання цілком невинних людий, і дивувалися, що це редакторам приплило в голову помістити тоту знимку в газеті.

Прийшли письма від тих, що були при війску, письма не дуже то бадьорі. Обізвалися ті, що були при січових стрільцях. Одні писали з фронту, а другі з запасного коша з Варпалянки коло Мукачева. Про декого писали, що попався в полон. В полон попався і Созонт Букатчук. Війна затягалася, перше захоплення остигло, мало вже говорилося про створення України.

До Косова і Кут повернуло начальство. Громадські уряди урядували, якби і до війни, але це лиш наверх так виглядало, урядування вже не то було, що до війни, це вже було воєнне урядування. До війни війти мали в селі авторитет, війтами вибирали звичайно старших, поважних, авторитетних в селі людий, з їх словами числилися, а тепер в війну війт в селі стерігся, аби ще від войскового начальства не дістав буки. В село приходили за ріжним і все то ішло до війта. Війт мав дати з села і хліб, і худобу, і сіно, і підводи, одним словом все, що треба було для войска. Дати, то треба було в селі у людий взяти, ну, а в селі ніхто не тішився, як до него приходили що-небудь брати і вовком дивився на війта, що наказував давати, а не дати, не виконати войсковий наказ, то війт може "добре матися". Були випадки, що війтови просто давали буки. У війну війти були межи молотом і ковадлом.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм