Середа, 28 червня, 2017

2.5.11. Родиться непевність

Відійшли з села резервісти, відійшли врешті і стрільці, і село якесь смутне стало. Люди в селі стараються поробити осінні роботи. Від тих, що пішли, мало письм. Дехто відізветься, а про багатьох зовсім ніякої вістки не має. Почта якось слабо курсує, приходять вряди-годи газети. Газети пишуть про війну, але якось непевно. Австрийська армія ніби то зовсім розбила Сербію, але виходить далі, що серби зайшли подекуди в Боснію. В Галичині австрийська армія побіждає ворога, але російські війска ввійшли в Галичину. Газети запевняють, що це лишень хвилево, подекуди вдалося ворогови влізти в Галичину, єго скоро випруть. Ті, що читали газети і вірили в хоробрість австрийської армії і нездарність російської, ніяк не можуть зрозуміти, чим то все вияснити, що австрийська армія не громить ворога, як це вони собі уявляли, але відступає. їм просто вірити не хочеться, щоби та, прославлена газетами, армія мусіла відступати. Такі широкі плани розкладали газети і українські політики, а тимчасом ті плани просто-напросто перекреслюють реальні факти, з тих планів нічого не остається.

Якісь непевні вістки плетуться селами, тай тоті вістки непевність зродили, тай непевність та блудить селами помежи народ. Тай тота непевність десь звідкись появилася, тай не аби маліла, пропадала, вона росте та все розростається. Блудить отта непевність селами, тай той великий дух, отті широкі надії собою прикриває, тай той бодрий дух, привалений оттою непевностию, стає безсилий, тай маліє, маліє, просто готов зовсім пропасти.

Прийшли письма від тих, що були під Раранчем, вони пишуть: "У нас був град великий і малий". За Раранче в селі богато бесід, одні одним переказують, що там були великі бої. Піп у церкві говорив: "Люди! Повідомляють, що наші війска горою. Все є добре, не треба непокоїтися". Люди слухають, і може би і раді, аби було всьо добре, коли та непевність зовсім інакше підказує.

В половині вересня з Буковини, почерез Вижницю на Кути, переходили войска. Вони ішли в напрямі на Косів і пішли далі, мабуть, до Коломиї. Між ними були і з нашого села. Говорили з ними, говорили коротко, лиш на ходу та на короткому відпочинку, який вони мали під Косовом. Розказували, що ідуть з Черновець, куди їх провадять, не знають.

Приходить на думку, чому відходить військо, куди воно іде, коли з сходу, з Буковини, при тихій погоді, доноситься гук пушок. Люди дивляться на то всьо і нічого з того не можуть вирозуміти.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм