Четвер, 30 березня, 2017

2.5.10. Проводи стрільців

"Боєва управа" візвала всіх, хто зголосився до стрільців, аби всі вони збиралися у Львові, де формується стрілецька частина. Стрільці з сіл повинні були зібратися з цілого повіту в Косові і з Косова поїхати вже разом до Львова.

Надійшов визначений для від'їзду день. Старші, поважні люди села задумали проводи ті провести святочно. По тогдішному звичаю при всяких важнійших подіях замовляли попа, аби той відправив богослужіння за успіх даної справи. І тут ті старші люди, між котрими були такі, що між стрільцями мали своїх синів, вирішили удатися до попа, аби той відправив богослужіння за щасливий поворот хлопців з війни. Піп старий вже сімдесятьшістьлітний дід, що привик, аби єму за все платили, зажадав за богослужіння плати. Люди ті стали попови представляти, що це ж хлопці ідуть на войну, то тут і мови не може бути про плату. Та старий дід, що привик, аби єму за все платили, став доводити, що повинні за богослужіння заплатити, бо хлопці ідуть слави здобувати. Піп той мало інтересувався світовими подіями, він і мало орієнтувався в політичних подіях, а привик аби єму платили, тай тут зажадав плати. Невідомо точно, чи піп дався вговорити і безплатно відправив богослужіння, чи ті люди зложилися попови, досить, що на другий день піп відправив богослужіння. На богослуженю були стрільці і ті, що досить численно зібралися проводити стрільців.

Після богослужіння пішли всі на шкільне подвір'я, де стояли фіри, які мали відвезти стрільців до Косова. Прощалися всі щиро, сердечно. Окрилювала всіх думка, що ці січові стрільці - це гей би продовження колишнього козацтва, це наша національна армія. Думки були у всіх оптимістичні. Думали, що австрийське військо піде впрост на Vкраїну і січові стрільці з ним. Це уважали таким реальним, таким близьким, що директор Цюцюра, прощаючися з стрільцями, не без зворушення сказав: "Пишіть з Києва". Всім здавалося, що стрільці підуть впрост на Київ.

Фіри з подвір'я рушали, а стрільці і ті, що їх проводили, в щирій дружній балачці ішли за фірами аж до Дичини. Там стрільці посідали на фіри. Фіри рушили. Замахали капелюхами і стрільці з возів, і ті, що їх проводили, і тепер стояли гуртом на дорозі і гляділи вслід за фірами. Понеслися оклики: "Бувайте здорові. їдьте щасливо. Вертайте скоро".

Фіри рушили скоро вперед. Ті, що проводили, дивилися з тугою за фірами. На задній фірі, на самому заді, перекинувши ноги через круг, сидів Іван Артим'юк. Він, здавалося, безжурно покурював люльку на довгому цибуху, що звисав єму на груди. Пускав клуби диму з рота та, всміхаючися, дивився то на тих, що залишилися, то задумано дивився на ліс. Нагадував, в той час, собою Сагайдачного з пісні, що проміняв жінку за тютюн та люльку. Артим'юкова доля була в дечім подібна до долі Сагайдачного. Лиш у пісні про Сагайдачного розказується, що він проміняв жінку за тютюн та люльку, а з Артим'юком вийшло інакше, жінка покинула єго і з двома дочками поїхала до Америки. А Артим'юк махнув на все рукою, жінки не шукав собі, а зголосився до стрільців.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм