Вівторок, 28 березня, 2017

2.5.6. Війскові! Завтра "вироковувати"

Не довго треба було чекати. До громадської канцеляриї прийшло повідомлення: мобілізація до сорок два роки, завтра всі вироковувати.

Селом бігають громадські присяжні та окремі посильні повідомляють резервістів, що завтра мають відходити до войска. Хоч кождий з резервістів і розумів, що раз є война, то і буде мобілізація, але все таки у кождого була хоч маленька надія, що може не всіх мобілізують, може не усіх річників будуть покликати, може єго покличуть пізнійше, може ще якийсь день буде ще дома, а може война так скоро скінчиться, що і всіх мобілізувати не будуть. Невеличка була на то надія, така вона тоненька була, як павутиночка, але була, а тепер і ця павутиночка обірвалася, завтра треба відходити. Ходить коло хати, всюди заглядає, все єму коло хати стало і дуже близьке, і заразом, якби чуже. Він вже не газда коло хати, він вже тут чужий, він мусить то все покидати і іти в світи. Але в него нова надія вселюється. Він чув, що говорили, що война довго не потягне, скоро скінчиться. Надія на то, що война скоро скінчиться піддержує єго на дусі, він вірить, що скоро поверне додому.

На другий день коло громадської канцеляриї повно людий. Всі фіри з села замовлені відвозити резервістів до Заболотова. Фіра за фірою під'їхає. На декотрій вже повно, понасідали коло хати, це сусіди. Така фіра на короткий час зупиняється, причікує поки ще одна, дві фіри не під'їде, аби разом в товаристві їхати. Всі якісь невеселі, а в гурті то якось веселійше буде. Надходять ще фіри і пристановляють-ся. З фір перекидаються словами. Намагаються жартувати. Жартує веселий учитель Дишкан. Він малий ростом, служив при єграх, тепер він старається всіх розвеселювати, але то єму не зовсім удається, і він робиться поважним, задуманим. На котрій фірі є ще місце, то на ту сідають ті резервісти, що чекають коло канцеляриї. Становлять на вози клунки і садовляться. Повсідали. Передний візник оглядається, чи всі повсідали і торкає коні. На возах знимають капелюхи, падуть оклики: "Бувайте здорові". Ті, що лишаються коло канцеляриї тоже знимають капелюхи, падуть оклики: "Ідіть здорові. Щасливо. Повертайте скоро". Червоніє дехто з тих, що на возах, але старається удавати веселого, але це трудно приходиться. Дехто повертає вбік голову, і аби ніхто не помітив, втирає сльози. Між жінками, що залишилися проноситься хлипання, плач.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм