Понеділок, 24 квітня, 2017

2.4.28. Делегация до цісарів

На початку війни, як створено "Боєву управу", то до тої управи від радикальної партиї ввійшов Трильовський. Перед війною Три-льовський на вічах богато говорив про Україну, здавалося, що Трильовський без надуми в разі потреби, готов віддати за Україну "майно і кров". Почалася війна. Трильовський дальше говорив про Україну, про те, що тепер надійшов великий час, і тепер надійшла відповідна пора створити Україну. Створилася "Боєва управа" і Трильовський видавав з "Боєвої управи" відозви до молоді, аби отта молодь зголошувалася до січових стрільців. Все отто ішло дуже гарно, народ вірив Трильовському, оттому січовому батькови, тай як єму не вірити, коли він так гарно говорив, що у людий, як слухали єго промов, то аж душа росла.

Та прийшов час, що треба було переходити від слова до діла, треба було тоті пишні слова втілити в діло. "Боєва управа" писала прокламациї і молодь тисячами зголошувалася до січових стрільців. У січового батька, що готов був гинути за Україну були два сини, і до їх серць якось не доходили отті вогняні слова їх батька, вони зовсім і не думали збиратися в воєнний поход за Україну, вони преспокійно сиділи вдома. "Вдома, - думали молоді парні, - всетаки краще сидіти, як кудись там світами товктися, тай ще і наставляти свої голови на небезпеки, життям ризикувати". Мабуть, вони думали, що від їх родини вже буде досить того, що батько понаговорював та понаписував силу-силенну всякого про Україну

Трильовському зразу чемно звертали на це увагу, а далі стали і настирливо допитуватися в славного, преславного батька, чому він своїх синів не посилає до січових стрільців. Представляли єму, що це-ж він дуже поганий примір дає для всеї молоді. В пресі, навіть, заговорили про це і порівняли одну народну приповідку до поведення Трильовського: "Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває". Все отто вивело Трильовського з рівноваги, і він став дуже щирим, по щирости сказав то, що думав, а сказав він отті пам'ятні слова, про які довго потім говорили, і які були убійчими для оттої великої популярності, яку мав Трильовський на Покутю. А сказав тогді Трильовський до тих настирливців, що не давали єму спокою: "Мої сини задорогі на гарматне м'ясо". Оттих пару слів, сказаних по щирости, наробили богато шуму, скинули в болото з Трильовського авреол борця за Україну, і без того авреолу Трильовський остався звичайнісіньким чоловіком, на котрого накинули ще клеймо звичайного, політичного брехуна.

Оттими пару сказаними словами, Трильовський вбив свою популярність і він зачав докладати всіх зусиль, щоби отту популярність знов до себе привернути. Трильовський задумав зробити якесь таке діло, яке би свідчило, що він дбає про добро народу, старається допомогти народови, і тим самим, підняти свою популярність. І Трильовський задумав зорганізувати делегацию до цісаря. Тогді по селах забирали все, що треба було для армії, а це, звичайно, було тягарем для селянства. Трильовський оголосив, що організує делегацию до цісаря, яка би представила цісареви потреби селян. Делегация та мала просити цісаря, щоби припинили, або принаймі зменшили, отто всяке забирання в селян ріжних продуктів.

Якщо Трильовський вірив в то, що отта делегация що-небудь допоможе, то, звичайно, що він дуже помилявся, але та делегация є свідченням поглядів не лишень простого народу, але і інтелігенциї в ті часи. Трильовський освічена людина і визначний політик того часу, ще літом вісімнадцятого року, коли організовувалася та делегация, вірив в цісарську ласку і ориєнтувався на австрийську владу. Звичайно, що і всі ті селяни, що брали участь в делегациї, а були це переважно старші люди, вірили в то, що цісар не знає, що де робиться, а для "своїх вірних русинів" готов неба прихилити, і як лишень отті "русини" прийдуть до него і попросять, поскаржуться перед ним, то він для них все зробить, о що вони єго проситимуть.

Делегацию ту зорганізовано. Кожде село вибрало по одному, по два, а то і три делегати, і вони під проводом Трильовського поїхали до Відня. Делегация та наробила деякого шуму в пресі. Про делегацию писали в нашій пресі, а як делегация приїхала до Відня, то писали про ню і віденські газети.

Делегация була на авдиєнциї у цісаря. Вона відбувалася так. Впоряд-чики, які там були, завели їх в просторий зал. Трильовський сказав усім станути півколом, а сам станув напереді з відповідним письмом в руках. Цісар ввійшов разом з цісаревою і Трильовський прочитав по німецьки отто письмо. Цісар підійшов до делегациї і розмовляв з кождим, даючи якісь запитання, як приміром, чи має сина в армії, де тепер той син, в інвалідів, що там були питав, де були поранені і т. д. Одному з інвалідів запропонував піти в інвалідський дім, але той, звичайно, відмовився. Цісар вмів трохи по українськи, бо був якийсь час в Коломиї і тогди навчився. Вкінці заявив делегациї, "що буде в єго силі, то він зробить". Дальше запросив цілу делегацию на обід. Оце запрошення ввело цілу делегацию, а особливо Трильовського, в великий клопіт.

В делегациї були самі селяни, котрі бували по селянських храмах та весіллях. Вони вміли поводитися при столі на хрестинах у кума, такого ж, як і вони селянина, але зовсім інакше було діло з поводженням на цісарському обіді. Селянство наше в поводженю при їді було тогді відстале. Селяни не вміли при їді послуговуватися виделками, м'ясо або тверді страви брали просто руками. Це все знав Трильовський і боявся, щоби делегация не осоромилася при їді, і він став потиху поучувати, як в котру руку брати виделка, в котру ніж, де ставити виделка, де ніж, взагалі, як міг поучував, аби якось показати себе при їді культурними людьми. Делегацию ввели в їдальню, а що коло стола нікого не було окрім делегациї, то Трильовський шепотом дальше поучував. Нарешті, коли обід скінчили шепотом сказав, аби кождий поставив під тарілку дві корони - це для служби.

Обід закінчили і всі раді, що єго якось не зле закінчили, а Трильовський може найбільше був радий.

З нашого села були в тій делегациї: Букатчук Василь, Букатчук Іван і Никифорчин Іван.

З цього, що делегация ходила до цісаря вже при кінци війни, то ми бачимо, що старша генерация народу, яка прожила весь свій вік в Австриї, вірила в Австрию і цісарів до самого кінця істновання Австриї.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм