Середа, 28 червня, 2017

2.4.26. Новий кандидат на українського цісаря

Після смерти престолонаслідника Фердинанда, наші політики опинилися в скрутнім становищу. Не стало кандидата на український трон, бо з огляду на смерть Фердинанда, відпав з рахунку єго син. На якийсь час посада на українського царя була незайнята.

Та стався випадок, який приніс нам цього кандидата. Доля змилосердилася над нашим народом, та не так над народом, бо народ не журився цісарями, а змилосердилася українська доля над нашими політиками. Нашим політикам вдалося відшукати кандидата на український трон. Доля ткнула нам в руки цього кандидата серед тяжких переживань нашого народу, щоби винагородити наш народ за отті переживання. Наші політики якось ненадійно проголосили про то, що ми маємо вже кандидата, але не проголошували, серед яких то обставин вдалося їм придбати цього кандидата, але устні перекази представляли цю справу так.

З воєнної зони евакували богато людий. Для тих біженців збудували на Мораві в Гмінді лагер. І в тому лагрі жили, а властиво, мучилися тисячі людий. Щоби оглянути той лагер і тих, що там мучилися, мав приїхати до лагру архикнязь Вільгельм. Коли про це повідомлено команду лагру, то команда роздумувала, як має приймити архикня-зя, так щоби архикнязь виніс якнайкраще вражіння про "вірних русинів". Роздумуючи над тим, команда вирішила дати архикнязеви і єго дружині архикнягині якийсь пам'ятковий подарунок, і рада в раду урядили вишити для архикнязя і архикнягині сорочки по наших народних взірцях, і їх подарувати. Підшукали в лагрі найкращих швачок і дали їм вишивати ті сорочки.

Про те, серед яких обставин вишивали ті сорочки, написала одна наша письменниця, здається Кобилянська або Кисілевська; на підставі розповіді одної з тих жінок, що вишивали ті сорочки. І от та жінка розказувала. В лагрі панувала якась діточа хвороба від якої гинули діти. Хорих дітий не відокремлювали від здорових, вони хорували і вмирали в бараках поміж здоровими. В тої жінки були також діти і одно з них померло, і от вона розказує: "Померла дитина лежала, коло неї спали другі діти. Я роздобула свічечку і засвітила коло померлої дитини. А на мене квапили, аби я дошивала сорочку для архикнягині, бо архикнязь повинен був от-от приїхати. Нікого це не обходило, що в мене померла дитина, про це ніхто не хотів нічого знати. І от ніч, свічечка блимає, накидає світло на пожовкле дитяче личко, а я сиджу та вишиваю уставки на рукавах сорочки для архикнягині, а сльози так і капають на полотно".

Не пропали сльози української жінки задармо. Не даром зрошувала вона своїми сльозами полотно. Українська, чи може австрійська, або ще вірнійше кажучи, австро-українська доля бачила страждання всього нашого народу, сльози оттої української жінки і сторицею винагородила нам народ за це.

Наш народ, навіть, не сподівався такого щастя, яке принесла єму отта австро-українська доля. Після смерти архикнязя Фердинанда, наші політики ходили, як заметиличені вівці в осени, що втратили кандидата на український трон, а тут нараз отта-ж таки австро-ук-раїнська доля "гепнула" перед них нового кандидата на український трон, і вони зловилися за него руками і ногами, і в пресі задзвонили в радісні дзвони: "Маємо, маємо, вже маємо". А діло оце склалося так. Архикнязь з архикнягинею дійсно приїхав. їм подарували сорочки. Ар-хикнязь ходив по лагрі, розглядав ту нужду, яка там була, а далі і десь там, звичайно, що не в якомусь нужденному бараку, а в першокласному готелі, переночував. На другий день тоже приплівся в лагер, і представте собі, та ні ви мабуть не схочете повірити, але я все одно скажу, вірте, або не вірте, архикнязь і архикнягиня були убрані в ті подаровані їм сорочки. Сталося щось такого, що ще до тепер не ставалося. Побачила команда лагру архикнязя і архикнягиню, а австро-українська доля, що вгорі над лагром уносилася, злетіла, злинула з високости і шепнула до вух начальства лагру: "Оцце той, що ви єго шукали. Беріть абисьте мали". І радостию, великою радостию наповнилися серця наших політиків, і вони цілому народови сповістили отту радісну новину, що вже маємо вибранця. А австро-українська доля злинула знов в небесні високости і звідтам згори благословила оттой союз наших по-літиків з новим кандидатом на імператора України.

Почув про це єго високість архикнязь, а отта наша опікунка, ав-стро-українська доля злинула з висот і шепнула їх високости в вухо: "Ти улюбленець мій, тобі стелиться дорога на золотокований. Іди тою дорогою на зустріч українським політикам, і вони висадять тебе на него". І архикнязь пішов на зустріч; оголосив, що українізує своє ім'я, лиш подумати, стає українцем. Для німців і уряду він лишається надалі Вільгельмом, тут нічого не зміняється, був і є Вільгельм. Для українців він приймає друге ім'я, а саме - українське ім'я Василь, а прізвище єго було Габсбург. Воно і надалі залишається таким для німців і уряду, а для українців приймає нове чисто українське - Вишиваний. І от є коли треба для уряду, то полковник архикнязь Вільгельм, а коли треба для українського народу, то є кандидат на український трон - Василь Вишиваний.

Архикнязь Вільгельм командував на фронті групою, в яку входили січові стрільці. Як будучий цісар, Вільгельм відвідав січових стрільців.

Оцце шукання кандидатів на український трон - це був наслідок відчування малої свідомости серед нашого народу і оттого двоєдушша серед нашого народу, яке не пропало ще зовсім і у війну.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм