Вівторок, 22 серпня, 2017

2.4.25. Політична діяльність під час війни

Як почалася війна, то більшість нашого народу в Східній Галичині ориєнтувалася на Австрию. Невелика частина ориєнтувалася на царську Росію. Та частина мусіла скриватися з своїми поглядами. "Руский Союз" припинив, само собою, цілковито свою діяльність. Голова партиї Дудикевич скрився і потайки перебрався до Росії. Серед селян, котрі були активними діячами партиї, почалися арештовання.

Народовецькі партиї вирішили активно допомогати Австриї. По-дібно поступили і польські партиї, вони теж вирішили активно допомогати Австриї. В нас створився міжпартийний комітет для організациї війскової формациї, яка би допомогала Австриї. Комітет цей приняв назву "Боєва управа". В поляків тоже діялося це само. В нас отту організацию назвали "Січові стрільці", у поляків - "Легійони". Австрийська влада дозволила організувати ті добровільні частини, але дуже обмежила число людий, які би могли бути прийняті до тих формаций. Влада не мала нічого, щоби такі формациї існували, як вияв льояльности даних народів, але щоби вони не були надто великі. Такі формациї мали національну закраску, в деякій мірі національний характер, хоч той характер був лиш поверховий, а і в тих формаци-ях була тяга, устремління до сепаратизму, а це вже було для влади небажане. Тому влада, дозволяючи на створення формаций січових стрільців, обмежила число їх до двох тисяч. Полякам дозволила значно більше. Влада брала під увагу, що ті ж люди, що хотіли би вступити до січових стрільців, як там не будуть прийняті, то все одно вони не пропадуть для австрийської армії, вони будуть мобілізовані в армію, а для влади вигіднійше мати тих людий в регулярних, звичайних частинах армії, ніж в частині, якій не зовсім то можна довіряти. Почалися зголошення до стрільців. Зголосилося дуже богато. Меамуристи тих часів писали, що в Стрию, де збиралися стрільці було до двадцять тисяч. Це число, мабуть, дуже перебільшене, але зголосилося богато. Зголосилося передовсім молодь середних та вищих шкіл. До стрільців приняли дві тисячі, решта повернули додому і вони служили потім в австрийській армії.

Стрільців перевели на Закарпаття і помістили в стариннім замку "Варпалянка", коло Мукачева, а також в сусідних селах.

Стрільці, супроти тих армій, які тогді змагалися в світі, не велику силу представляли. Це, хоч би в порівняню лишень до австрийської армії, то був маленький ліліпут - "полчок невеличок", але наш народ гордився тогді тим полком. Народ, а ще більше, наші політики вважали, що є вже початок української армії.

Вже з самого початку існування стрільців, прийшло між стрільцями, а австрийською владою до непорозумінь. Австрийська війскова команда зажадала аби стрільці зложили присягу, так як єї складають в цілій армії, а по присязі, аби відспівали австрийський гімн. Стрільці стали відмовлятися співати австрийський гімн, під тим розумінням, що вони не є жовніри австрийської армії, вони служать Україні. Австрийська війскова команда загрозила, що оскілько стрільці відмовляться співати австрийський гімн, то розв'яже стрілецьку частину. Врешті стануло на тім, що будуть співати оба гімни, і австрийський гімн ніби "від напасти", а сильним голосом відспівали український гімн.

До стрільців прийшов на перегляд тогдішний престолонаслідник, пізнійший цісар Карло. Східна Галичина була занята російською армією, а стрільці були ніби представниками українського народу, котрі вийшли з Галичини і зібралися тут, аби протиставитися російській армії. Карл, переглядаючи стрілецьку частину сказав: "Це мене тішить, що я вас тут бачу (Das freit mich das ich sie hier sehe)".

Ці слова престолонаслідника широко коментувалися в тогдішній пресі. Наші політики вважали оцці слова великим досягненням нашої політики. Газети порівнували ці слова з словами цісаря Франца Йосифа, які він сказав українській делегациї на авдиєнциї в 1900 році: "Панове, я вас не знаю", і тішилися, що відношення цісарського двора до українців поправилося.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм