Вівторок, 25 квітня, 2017

2.4.18. Обичаї в війні

Війна не приносить добра, вона нищить всякі надбання, війна має вплив і на обичаї, вона вводить деморалізацию.

В війну бувало таке, що чоловік якоїсь молодиці загинув і молода молодиця, яка в молодому віці стала передчасно вдовицею, пускалася "гуляти". Такі молодиці, звичайно, випрадовували отто своє поступування, вони казали: "Я жила, поки був муж чесно, і була би і дальше жила, та від мене відібрали мужа, вбили єго, а я що маю жива закопуватися в землю! Я два рази жити не буду, уживай світа, поки служать літа". І молодиці гуляли.

Та в воєнні часи села мали свої неписані закони, звичайно, не всі села, а ті, в яких війт з громадським урядом потрафив завести. А закони ті судили тих, що "приносили омразу на село", на буки.

В Рибні був такий випадок. Дві молодици гуляли, але перед селом старалися скриватися. В Кутах було войско, і молодиці роззнайомилися з декотрими жовнірами і заходили на їх квартири. Все ж таки вони старалися з тим сховатися від сільських людий. Щоби зробитися непомітними для сільських людий, вони урадили між собою переодягтися в чоловічі одежі і так їх не пізнають. Так врадили, так і зробили, до Кут ішли вже не молодиці, а два чоловіки, одягнені в холошні, на головах шапки. Та в Кутах їх пізнали рибенські люди і дали знати про це війтови і присяжному Кобильчукови. Кобильчук підібрав ще до себе двох людий і вони стали край села, ніби на варті. Молодиці-чоловіки ішли і нічого злого не предчували. Надворі вже смеркало, то вони і думали, що непомітно ввійдуть в село і прийдуть додому. Та не так воно сталося, вони надійшли на варту, їх зупинили. "Відки люди?" - спитав гостро, службово Кобильчук. Молодиці самі не знали, що мають робити, а далі одна, стараючися наслідувати мужський голос, якомога грубо сказала: "Ми попільницькі". Кобильчук дальше гостро: "Перепустки маєте". "Нема, але ми попільницькі", - намагаються молодиці наслідувати мужський голос. "До війта", - скомандував Кобильчук. Молодиці побачили, що нічого не вийде з їх крутні, залишили вдавати мущин і стали проситися в Кобильчука, аби їх відпустив. Виправдувалися, що вони мусіли переодягатися на мущин, бо жовніри напастують дорогами молодиць, і вони, аби мати спокій від жовнірів, переодяглися на мущин.

Та Кобильчук був невмолимий. Молодиць завели до війта. У війта за то, що вони "наводили омразу" на село, дали їм буків.

Молодиці, плачучи, прийшли до війта і з страхом згадували Ко-бильчукову палицю.

Оттак боролися по селах з деморалізациєю.

В ті часи взялася відкись коломийка, яку зложили ті, що гуляли:

Пиймо, кумо, попиваймо на всі штири боки,
Би та война потревала ще хоч штири роки.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм