Понеділок, 01 травня, 2017

2.4.16. Розказ про шпекулянта

Як ввійшла до нас російська армія, то стали ходити і російські гроші. Селяни не бачили ще до того часу тих грошей, не знали їх вартости і відмовлялися їх брати, хотіли давних - австрийських. Тогди влада оголосила, що люди зобов'язані брати російські гроші, і на ринках були поставлені козаки, що слідили за тим, аби ніхто з тих, що що-небудь продає не відмовлявся брати російські гроші.

Іван приніс на базар у коши гуску. "Хата - пекло, всего потребує", - каже приповідка, тай і в Івановій хаті на неодно треба було гро-ший, і він виніс на базар гуску, аби продати, та що треба купити до хати. Прийшов Іван на базар і до него підійшов знаний вже на базарі перекупник Сруль. Сруль скуповував на базарі кури, гуси, і взагалі, що єму під руку навинулося недорого купити, і перепродував то далі, звичайно, заробляючи на тім. Сруль виймив з коша гуску, зважив єї на руці, підняв крило і подув назустріч в пір'я, аби видіти, яка за жирна гуска і тогди до Івана: "Ну, Іване, що хочеш за цю худу ворону?" "Що ти, Срулю, ану придивися добре на гуску. Ти подивися, яка вона жирна, тай тогди питай", - хвалив Іван свою гуску. "Ну та що таке твоя гуска, от ліхтарня тай все, заріжеш, вибереш кишки, тай лишиться ліхтарня. Ну, кажи Іване, що ти хочеш за ту ліхтарню?" - збивав ціну Сруль на гуску та питав за ціну. "Дай два рублі, тай бери, - сказав Іван, - гуска вартує більше, але мені дуже треба гроший, тай я тому лишаю за два рублі". "Бери півтора рублі", - сказав до Івана Сруль. "Мало півтора рубля, не возьму", - не погодився Іван на Срулеву ціну. "Що ти не хочеш брати рускі гроші? - розкричався Сруль. "Ти знаєш, що тобі за це буде?" - старався Сруль настрашити Івана.

Недалеко походжував козак-міліціонер, почув, що Сруль кричить, що хтось там не хоче брати російські гроші, підійшов близше і став розпитуватися, хто не хоче брати російські гроші. Сруль показав на Івана тай сказав: "Господін міліціонер, цей о мужик не хоче брати рускі гроші". Іван став виговорюватися, вияснювати, як воно було, та Сруль не давав єму виправдатися, лиш, як він зачне говорити, то все перебивав єму та все лопотів одної: "Не хотів, не хотів брати рускі гроші".

Козак вислухав Сруля, вислухав і Івана, хоч Сруль і не давав єму говорити, все перебивав єму бесіду і лагідно, якби радився з Срулем, сказав до Сруля: "Знаєш, що єврей, я беру того мужика до нас на участок. Ходи і ти, там ти мені поможеш і ми там навчимо того мужика брати рускі гроші". "Добре, я піду", - погодився Сруль.

Що не просився Іван, що не виправдовувався, що він нічого не винен, готов був вже і відречися гуски, готов був вже задармо дати Срулеви, то все то нічого не помогало. Козак був невмолимий, Іван мусів іти на поліцейний участок, де він мав під проводом міліціонера, за допомогою Сруля пройти школу брання російських грошей.

Смутний, трохи не плачучи, дибав Іван з гускою на поліцейний участок, ішов, як в ямки ступав, такий був смутний та зажурений. За Іваном ішов козак, а поруч него Сруль. Сруль ішов, тай розказував козакови, що всі мужики, то дуже погані люди. Козак погоджувався з ним і запевняв єго, що він Сруль допоможе єму на участку і він сам побачить, як мужик возьме рускі гроші.

Прийшли на участок. Козак взявся вчити Івана брати рускі гроші. Він здіймив з клинка нагайку і гостро крикнув до Івана: "Спускай штани і лягай!" Іван в послідній хвили став проситися в козака, і що не просив, що не молив козака, все то не зрушувало серце козака. Серце в него було тверде, як камінь, він знав лиш одно для Івана: "Спускай штани і лягай". Козакови допомогав Сруль, він ще допікав бідному, нещасливому Іванови, все єму підказував: "Видиш, Іване, видиш, треба тобі було цего, ну, але козак знає, що кому належиться". Ці слова "козак знає, що кому належиться" виговорював Сруль таким повчаючим тоном, що вже і сам той тон говорив, що ніби нічого не поробиш, за лихі вчинки мусить наслідувати кара.

Плачучи, спустив Іван штани і ляг на лавку. Тогди козак, якби відмінився в відношеню до Сруля і, приказуючи, гостро крикнув до Сруля: " Цілуй єго", - і при цьому показав нагайкою на то місце, де Сруль мав би поцілувати Івана. "Ти гадаєш, що я не розумію, що ти хотів мене обдурити, що ніби то мужик не хотів брати наші гроші. Тепер за то поцілуй єго", - гостро кричав на Сруля.

Сруль здивовано, а ще більше перестрашено видивився на козака, та козак не дав єму довго роздумувати, лиш вдарив єго по плечах нагайкою, і готов був ще бити. Сруль зостраху поцілував Івана.

"Ну, тепер ти, Іване, вставай, - сказав козак до Івана, - а ти, - сказав, звертаючися до Сруля, - ти, шпекулянте, заплати єму за то, щось єго поцілував, рубля, побачимо, возьме він чи ні".

Сруль знову видивився на козака, але по козакови видно було, що вразі, якби він, Сруль, не послухав, то ще дістане нагайкою, а щоби до цього не дійшло, то Сруль вийняв з кишені рубля і дав Іванови. Іван взяв рубля. Тепер вже Сруль стогнав та ойкався, а Іван єму, Срулеви, підказував так, як перед тим Сруль єму підказував: "Так, так Сруль, козак знає, що кому ся належить".

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм