П'ятниця, 23 червня, 2017

2.4.14. Село насторожилося

Глуха осінь. Дорогами вартують варти. Коло каплиці на варті два вартові: старший, літний вже Іван і молодий парубчак Грицько. Оба вони прийшли на варту досвіта, ще темно було. Вони замінили своїх батьків, котрі вартували в ночи. В ночи пару раз пускався невеличкий дощик з вітром, тай вони оба добре намерзлися. В каплици боялися пересиджувати, аби там не застав їх вахмісць. Воно, як пускався дощик, та ще й з вітром, то каплиця, ніби закликала їх до себе зайти в ню. Вони дуже охочо, замість сторопіти на дорозі на дощи та вітрі, там посідали на підлогу та трохи подрімали, бо студена осінна ніч їм роком стає, але згадка про те, що їх би міг там захопити вахмісць, ніби ангел з огненим мечем, стояла на дверях каплиці і відговорювала їх аби там не заходили. А всі вартові знали, що був такий випадок, що вартові вартували, а нарешті стало їх ломити на сон, тай вони оттак на недовгий час зайшли в каплицю. В каплици було досить затишно, не то, що надворі, то вони посідали на підлогу, тай до них стала підкрадатися дрімота, аж така зрадлива дрімота, що підкрадається до людини, як вона з вітру та дощу ввійде десь в затишну хату. Підокра-лася дрімота, тай стала їх колисати, тай врешті заколисала і вони оба якби на команду захропіли, так, що з каплиці аж надвір доносився їх ритмічний хропіт. На то надійшов вахмісць, тай, очевидно, вже здалеку почув той їх хропіт, вскочив в каплицю і там їх побудив, так їх побудив, що вони невпам'яти повилітали з каплиці. Розказували потому, що наїлися добрих позавушників від коменданта.

Окрім вахмісца, час до часу дорогою попри вартових проходила патруля уланів і також наглядала варти, тому вартові мусили бути цілий час на осторозі. Через отто вартові мусили цілий час сторопіти на дорозі, не раз і мерзнути та мокнути.

То ж цеї ночі батьки Івана та Грицька добре намерзлися, тай досвіта пішли додому, аби відпочити та виспатися, а на їх місце прийшли їх сини та сторопіли далі на дорозі.

Стало розвидатися, розстелився хмарний ранок пізної осени. З гори від попа йшла попова служниця. Весела дівчина, проходячи коло вартових, заговорила до них, ніби жартуючи:

-    Вартуйте, вартуйте, добре навколо роззирайтеся.

-    А що, - обізвався до дівчини Іван, - чи вахмісць не йде контролювати варти.

Дівчина лиш махнула рукою.

-    Нема вже вахмісца, - сказала, - постерунок в ночи пішов геть.

-    Що ти кажеш? - допитувалися здивовані вартові.

-    То, що чуєте, - сказала дівчина і пішла дальше.

Дівчина пішла, а вартові питаючим поглядом видивилися оден на другого, а далі обізвався Грицько.

Говорять, що виділи козаків на Ризиній горі. Як би то правда, то вони і до нас можуть прийти, а говорять, що ті козаки, то дуже погані люди.

-    Та я також це чув, - признавав Грицькови Іван, - чув, що де лиш прийдуть до хати, то беруть, що лишень їм подобається і нічого ще їм не скажи, бо щось скажеш, то ще і нагайок набереш, а підеш до їх старшого скаржитися, то все одно, якби пішов до цигана скаржитися на циганські діти, що їх сам циган посилав красти. Розказують, що оден козак здоймив з мужика кожух, тай сам в него одягнувся. Мужик пішов до козацького старшого і поскаржився на козака. Старший вислухав, тай каже до мужика: "О, буде єму, буде". Мужик хотів знати, що буде козакови за грабіжництво, тай запитав старшого: "А що єму буде?". А старший спокійно відповів: "Тепло єму буде". От все, що буде козакови за то, що заграбив у мужика кожух. Кажуть також, що напастують.

-    Воно розказують, - став казати Грицько, - що межи тими козацькими старшими бувають і файні люди. В Поле вже давно зайшли москалі і козаки закватирувалися в турлуківськім дворі. З Поля перекрадаються люди і до нас, тай розказують, що козаків тримають також в огрозі, лиш треба знати, до котрого їх старшого удатися, а як ти трафиш на доброго старшого, то він припре тих, що граб'ють та збиткуються з людий. Ті люди з Поля розказували, що козак відобрав в одного турлуківського чоловіка годинник. А чоловік, той розсмілився, тай пішов до двора до козацького старшого, тай поскаржився на козака. Старший вислухав того чоловіка, тай каже єму: "Ти можеш пізнати того козака?" "Чому ні, пізнам", - відповів єму чоловік. "Добре, ходи зі мною і покажеш, котрий то". А це було рано, що козаки лишень повставали і на подвірю вмивалися. Старший повів того чоловіка межи козаки і сказав до него: "Пізнавай". Чоловік роздивився на козаків і пізнав того козака, тай показав на него старшому. Старший недовго думаючи, як тримав нагайку в руках, так вдарив нею козака. Козак, ні слова не сказав, лиш витягнув з-за холяви годинник і кинув єго мужикови. Мужик взяв годинник, подякував старшому і пішов. А козакови може ще щось попало, але мужик вже не знає, що далі було, бо він рад, що дістав знову годинник, та йшов геть, навіть, не обзираючися.

Воно, видно, що і козаки мають якусь осторогу, - признав Іван.

З гори на скруті дороги показалася патруля уланів. Напереді патрулі їхав капраль, а за ним чотири улани. Порівнялися з вартовими і капраль зупинив коня, за ним зупинили коні також і решта уланів. Капраль звернувся до вартових:

-    Не заходили, може, москалі в село?

-    Ні, - відповіли вартові.

-    А не чули може, не заходили в Рожнів? - допитував далі капраль.

-    В Рожнові не було, але кажуть, що виділи козаків на Ризиній горі, - сказали вартові все, що чули про вороже військо.

-    А де та Ризина гора? - питав далі капраль.

-    Зараз за Рожновом, - вияснювали вартові.

-    За Рожновом, - сказав вже сам до себе задумано капраль і торкнув коня аби дальше їхати. Патруля поїхала далі і капраль, зустрінув-ши по дорозі когось з старших людий, зупинив коня і запитував того чоловіка чи не чув що про козаків, де вони є.

Патруля поїхала, а вартові дивилися якись час за патрулею, поки вони не сховалися за скрутом дороги, а далі каже Іван:

-    Мой, це щось не дуже добре, ніколи коло нашої варти патруля не задержувалися. От їдуть, глянуть на варту, тай всьо, а тепер вже і нас запитують, видно, що москалі десь недалеко, що вони вже нас запитували, чи в селі не заходили москалі.

-    Та, видно, що щось таке, - признав Грицько. Був поки був постерунок, ну, а цеї ночі забрався, пішов геть, напевно, що на Кути, видно, що щось перечули, що москалів вже от-от, що лишень не видко.

Коло полудня патруля вернулася. Коло варти вже не задержувалася, лиш капраль на ходу крикнув:

-    Як буде щось нового, то давайте знати до Кут.

-    Добре, добре, - притакнули вартові.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм