Вівторок, 25 липня, 2017

2.4.10. Ходи по муках

Австрийська влада добре обдумувала кождий крок і находила виходи з усяких, навіть, дуже складних положень. Влада обіцяла, що на випадок війни, без сумніву, буде стелитися одна побіда за другою, а тимчасом щось подібне не виходило. Нічого не помогали слава, хоробрість і геніяльна здібність генералів, якими то прикметами від п'ят до голови обліпили їх проурядові газети, про то все, армія відступала. Як не як, а той відступ уважався якимось незрозумілим і цілком несподіваним. Стілько напсували чорнила та паперу, розписуючися про нездарність російської армії, а тимчасом отта нездарна армія примушувала хоробру армію з геніями-генералами відступати. Та австрийська влада не дала собі пропасти, вона як геніяльна влада видумала геніальний вихід з того положення, яким скинула з себе всі отті обвинувачення за єї нездарність, якими то начала обкидувати єї громадськість. Влада поступила так, як розказується в анекдоті про коваля, що провинився, а шевця за це повісили. Провинився коваль, але коваль був лишень оден, так треба було це взяти під увагу, що місто залишилося б було без коваля, якщо би єго повісили, але ж треба було якось відпокутувати ковалеву провину, то врадили замість коваля повісити одного шевця, шевців було більше, їх вже не було шкода. Мабуть про оцей анекдот знали мудрі війскові начальники, бо так і поступили. Винних за невдачі найшли поміж тими, що їх було куди більше, як генералів, найшли між цивільним населенням, понайбільше поміж селянами. І стали збирати тих мужиків по наших селах і зводити їх в вижницький арешт. До цього арешту також не випадково зводили, всьо було геніяльно продумано. Вижницький арешт мав деяку перевагу над арештами довколишних міст. Головною прикметою того арешту була єго просторість, в арешт той можна було помістити та помістити примусових квартирантів, місця вистарчало, а далі Вижниця була на Буковині найбільш на захід положеним містом, а це в той час богато значило. В Чернівцях тоже був просторий арешт, ще більш просторий, чим у Вижници, але що з того, арешт той був порожний, як бубон, цілковито пустував, зовсім не використовувався по призначенню, бо під самими Чернівцями гриміли пушки і всі ознаки показували, що Чернівці треба буде от-от залишити. Що до Вижниці, то теж предвиджувалося, що єї така сама доля чекає, але дещо пізнійше. Через оттакі обставини всіх оттих мужиків, що їм жандармерия причепила невидимий ярлик з написом "Політично підозрілий", зводили в Вижницю.

Досить скоро, завдяки невтомності жандармерії, в вижницькій тюрмі примусово поселилося досить богато різноманітних квартирантів. Там були попи, дяки, учителі, двірники, одним словом, там були представники ріжних верств населення. Все-ж таки, природно, що найбільше серед оттого різноманітного товариства було селян. Зовсім не заступлений був оден слой населення, а саме не було в тому колективі шинкарів. Загальною була думка, що отті шинкарі причинювалися до того, що інших брали до арештів, загально говорили тоді, що шинкарі обмовляють на постерунках людий і жандармерія на підставі тих доносів арештує людий.

Все отто товариство одні думки думало. Кождий з того товариства старався, по перше згадати, хто це допоміг єму до цього, що він попав сюди, хто саме доніс щось на него, а другою журою була думка, в який спосіб можна би вимотатися з цего колективу.

Журилося товариство, не знали бідаки, за що вони сидять, а навіть, на гадку єму не приходило, яке взнесле покликання нав'язала єму влада, а покликання то було дійсно високе. А полягало отто покликання в тому, що арештування людий мало виправдати невдачі на фронті, мало геть на прах розбити підозріння про нездарність генералів, мало привернути генералам отту славу про їх хоробрість і геніальність, якою то славою увінчали їх газетярі, творячи ту славу перами та чорнилами. Дійсно треба признати, що покликання то, хоч і нав'язане, але воно було високопатріотичне.

Журилися люди, але люди журилися кождий лиш за себе, то і природно, що жура та не могла бути дуже велика, вона була лишень поєдинча, але не лишень люди журилися, в журі була і влада, а ця вже жура влади була збірна жура, жура за всіх, ясно, що вона була великою журою. Кождий з арештованих думав, якби то вимотатися з арешту, а влада думала вже за всіх, якби то зробити, аби ніхто не випутався. А було чого і журитися, гук гармат зо сходу чимраз наближався, вісти надходили чимраз невідраднійші, треба було думати над тим, що Вижницю доведеться залишити, а залишаючи Вижницю не можна допустити до тої помилки, яку зробила влада в Коломиї, де залишили повну тюрму арештованих ворогови. Треба подумати, як оттой колектив, оттой експонат політично підозрілих в комплекті провести на захід і там показати єго, як виправдуючий, незбитий документ причини невдачі.

Оттой виправдуючий невдачу аргумент, оттой колектив все доукомплектовувався. Все щодня добавлялися до того "виправдуючого аргументу" нові точки. І от одної днини в товаристві жандарма прибув в арешт і представник нашого села Сав'юк Григорій. Прибув Сав'юк, коли вже гук гармат був недалеко від Вижниці і цілий колектив вже вибирався з Вижниці. Сав'юка долучили до того товариства. Ціле отто товариство окружили охоронці порядку і воно рушило в напрямі мосту на Черемоши. Хтось передав цю вістку в місто і з міста збіглося коло мосту всяке шумовиння, аби "попрощати" той колектив. Як арештовані наближилися до мосту, то біля мосту побачили цілу купу оттих дураків. Коли транспорт підійшов зовсім близько, то на него посипалися ріжні прізвиська, а далі і палиці. Грубі, череваті євреї безжалісно били арештованих куди попало. Це повторялося в дорозі не раз. Отті грубаси проявляли в той спосіб свій патріотизм. Сав'юк пізніше розказував, що єму цілком обірвали палицями криса єго солом'яного капелюха. Отті нещасні жертви дурацтва влади стали, якби виняті з-під будь якого права. Над ними збиткувалися, їх били, а жандарми допускали до цього, ще і сміялися з нещасних. Панував не розсудок, а озвірілий воєнний психоз.

Арештованих повели через Кути, Косів до Коломиї. В Коломиї долучили до транспорту коломийський арештований колектив. Влада вже не допустила до тої непростимої помилки, що єї зробила, залишую-чи перший раз "без будьте здорові" Коломию. Правда, що отту помилку влади виправила жандармерія, і досить скоро заповнила знову тюрму і оттой труд жандармерії долучили тепер до транспорту.

З Коломиї на Станіслав двигалася велика валка, кількасот нещасних людий, ні в чому невинних жертв воєнної психози. В Станіславі посадили їх в потяг і повезли в краківську тюрму. В краківській тюрмі розділили їх на групи, і одну таку групу направили в лагер для по-літично підозрілих в Таллєргофі. В тім транспорті був і Сав'юк. В Таллєргофі застав Сав'юк рибенського громадянина Й. Филиповича. Филипович трохи пізніше, як Сав'юк, вийшов з дому, але до Таллєрго-фу прибув скорше. Оба вони були, якби примусовими репрезентантами наших сіл, оден - з Кобак, а другий - з Рибна.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм