Субота, 27 травня, 2017

2.4.1. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА. Народне горе - жура

Народне горе - жура

На дорогах гуртки людий, а в гуртках бесіда дуже зажурена. Прикотилося на народ горе, тай кождий хоче свою думку в цю хвилю висказати.

-    Ще поки лиш говорили, що до войни йде, то всетаки була надія, що може таки обійдеться без войни, може царі якось помиряться поміж собою, а тепер вже надія пропала. Котилося, тай докотилося. Маємо войну.

-    Люди! - розговорює людий Митро Пантелів, - може воно і ліпше, що вже тріснуло, вибухло, тепер перемелеться і буде або сюди, або туди, а то роками газети піли, що буде война, все одної: война, тай война, а то і войни не було, лиш народ був занепокоєний, а так наривало, наривало, як той чиряк наривало, а тепер урвалося, чиряк той тріснув і якийсь конець цему мусить бути.

-    Та то, Митре, легко сказати: перемелеться, та коби то без нас перемололося, а то сегодня-завтра нас покличуть, тай коби нас не змололи в тому млині. Тобі ще легше, бо ти санітет, а говорім і сюди, і туди, санітити всетаки, хоч трохи позаді, але я служив фантериї, а фантерия, знаєш, все попереду.

-    Хто знає, що ще нас чекає. Мій дід був на італійській войні, та як, бувало, зачне розказувати про ту войну, якої муки нарід приймав в тій Італії, то аж сумно ставало лишень слухати, як нарід набідувався на тій войні, а що народу вигинуло, а що калік лишилося з тої войни. Дід, бувало, розказує, а ми слухаємо, тай дякуємо Богу, що тоті часи минулися, що спокійніші часи настали, що нема войни, а то не було, доки не було, а тепер вже є, не обминуло і нас, докотилося і до нас.

-    Та не треба, аж войни, - обзивається оден з гурту, - от я був передтогід мобілізований до Боснії. Воно там войни ніякої не було, але там ми зазнали біди, ой зазнали. Зима, морози, студені вітри, а ми стоїмо на границі від Сербії. Голі, безлісі гори, хат близько нема, тай ми зимуємо під цельтами. Ой набідувався там народ, набідувався, тай не знати за яку дітьчу маму. А тепер, що гадаєте, інакше би було, як би так до зими затягнулося, таке саме було б. Іди, лишай жінку з малими дітьми, тай іди в світи мучитися не знати за що, тай за котре.

-    Що буде, то буде, а простий нарід пропаде. Коби то на ту войну ішли тоті з великими черевами, тоті брухачі, що від людської праці, як кабани вгодувалися. Коли тоті на войну не ідуть, вони сидять за столами та їдять, та п'ють, а простий нарід натроюджують оден на одного та посилають нарід, аби нарід бився оден з одним та гинув.

Що не кажіть, а простий нарід пропаде. Война, то знищення народу, то погибель для простого народу.

Народ журився, розумів, що война нічого доброго для простого народу не принесе.

В другому гуртку зібралися сільські політики, що газети читають. Люди старші, що вже до войска не належуть. То оден, то другий хоче висловити свою думку про войну.

-    Война довго тягнутися не буде, от пару місяців потягне, тай єї буде конець. Це тепер не та война, що колись бувала. Давні войни, то були такі, що билися камінням та кіллям, тай тоті войни роками тягнулися, а тепер, то вже не то, то вже цілком інакше.

-    Воно, коби Росія би не вмішувалася, то з Сербією була би война скоро покінчилася. Що Сербія проти Австриї, з нею скоро покінчили би, але біда, що за Сербією обстала Росія, тай тут вже зробилося інакше діло.

-    Воно, правда, Росія, то велика держава, тай має і богато войска, але що з того, що богато, коли то войско не докаже нашого. Тай в газетах пишуть, що там генерали самі старі, всі до нічого. Виділисьмо, що було в дев'ятьсот п'ятім році, та мала Японія розбила "на прах" велику Росію. А тепер гадаєте, що інакше буде, та також таке буде. У нас генерали дуже на воєнних справах знаються, розуміють, що і як треба, оден Гецендорф, що варт. В газетах пишуть, що ніби то плани на цю войну, то Гецендорф виставив, здогадуються, що то мають бути дуже вдалі плани.

В розмову вмішується Іван Якимів. Іван служив при войску, тай був капралем. При войску набрався войскового духа, тай хоть єму вже п'ятий десяток років доходив, то той дух ще в ньому тримався. Недаром єго зробили капралем. Тепер він і свою думку хоче висловити про силу австрийської армії.

-    Мой! Це правда, що в москаля велика сила, кажуть, що войска, як трави та листу, але не думайте, люди, що і у нас мало: є і у нас з чим протів москаля стати. Мой! Сто два регіменти самої фантериї, сорок п'ять регіментів артилєриї, тай ще якої артилєриї, австрийська артилєрия на цілому світі на першому місци стоїть. Німецький цісар сказав, що якби мав до своєї фантериї австрийську артилєрию і російську кавалєрию, то цілий світ звоював би. Розумієте, що то значить; понад нашу артилєрию нема в світі. Тай в нас, що лиш фантерия та артилєрия, а кілько іншого войска. Сімнадцять регіментів уланів, п'ятнадцять драгонів, а мадярські гусари, а гонведи. А далі ландвери, єгри, сапери, пігуняри, форвизи, мой та то сила-силенна, та то земля дрожатиме, як то всьо піде на москаля.

Як хто розумів так і висловлював свою гадку.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм