Субота, 21 жовтня, 2017

2.3.34. Вплив Жовтневої революциї на політичну діяльність села Кобаки

Вплив Жовтневої революциї на політичну діяльність села

По війні зачали люди повертати додому. Повертали з Італії, але найбільше наших людий було в російському полоні, то і з Росії найбільше їх повертало. В Росії бачили ті люди Жовтневу революцию і наочно переконалися, що влада царів, цісарів не така то дуже сильна, як єї перед революциєю представляв собі простий народ. Народови стало ясно, що сила не в царях, а в народі, от і в нас лишень треба той народ з'єднати, зорганізувати і народ той скине владу експлуататорських класів так, як це сталося в Росії.

Дальше народ з діда прадіда жив в соціяльній нерівности. Народ щодня бачив ту нерівність, але вважав єї почасти вже і за природне явище, вважав, що так воно і мусить бути. Бідні інстиктовно вже ненавиділи богачів та всетаки тому, що їх діди та прадіди так життя своє прожили в тій нерівности, тай і вони застали цей лад, тай хоч і не раді з примусу, то годилися з ним, уважаючи, що так вже в світі є встановлено, що так має бути. Багатші верстви ще і вводили таку думку, що бідний сам собі винен, що бідний. На бідних кидали обвинувачення, що вони пусті, нероби, нездари, як роблять так і мають. Був клич багатших, що ніхто не спирає бідному бути богатим, най так робить, щоби був богатим. Перед війною наша преса мало писала про соціяльне визволення народу, а як і писала, то загальниково співчуваючи бідним, але якоїсь реальної дороги до того визволення вона не показувала тому, що єї просто не могли собі уявити. Поліпшення життя народу вважали в поліпшенню господарювання по селах, комасациї, парцеляциї поміщицьких земель і купно тої землі за гроші, оце були пропаговані способи покращення життя, але щоби націоналізувати землю у поміщиків, про те не згадувалося. Навіть, ідеал національного визволення вбачали в Україні без хлопа і пана, ніби то в соціяльній рівности, але виразно. Як саме розуміти ту рівність не говорилося. Народ був відсталий в своєму думанню. Не було в той час партиї, яка би ясно і рішуче поставила социяльне питання на денний порядок. Дальше перед війною, хоч і деколи і хтось заторкував цю справу, то єго зацитькували, що не пора ще про це говорити, бо нема ще України. Буде Україна, буде своя хата, то ми і зробимо в своїй хаті такий лад, який ми схочемо. Оцці погляди розплинулися під впливом Жовтневої революциї. Люди, що повернули з Росії, вже на ті погляди дивилися критично. Вони бачили, що російський народ, хоч і мав свою хату, та в тій хаті господарями були богачі, а не простий народ. І народ розумів, що вже створюючи Україну, свою хату, треба вже в тій хаті такий порядок завести, щоби в ній за столом не богач сидів, а бідний коло порога тулився, але щоби за хатним столом сиділи ті в кого, як говорилося в той час, "були мозолі на руках".

Ті, що бачили Жовтневу революцию, почували силу в народі, ясно вже освідомляли собі, що отта нерівність поміж людьми не є природним явищем, а є вона створена багатшими, хитрішими, і нерівність ту треба усунути, і люди ті тяготили до усунення тої нерівности народною, з'єднаною силою. Ідеї ці загально були прийняті народом. Актив села вважав їх правильними і пропагував їх. Дехто, навіть з малограмотних, був дуже завзятим прихильником і пропагандистом тих ідей, і щиро їх поширював. Одним з таких завзятців був Михайло Григорак, котрого в селі з огляду на єго прихильність до більшовизму і єго пропаганду називали Большевиком. Прізвище то і до сегодня ще вживається, хоч сам Михайло вже і помер, але на єго діти кажуть, що вони Большевикові.

А головне, що народ не почувався одиноким в тому змаганню за краще, народ почув за собою піддержку радянського народу.

Жовтнева революция виробила вплив на світогляд людий. Простий народ під впливом революциї вже не хотів миритися з тим, що так як було до тепер і є тепер, то так і повино надальше остатися, що мають бути бідні і богаті, народ стремів до того, щоби ту нерівність усунути - оце і є велика заслуга Жовтневої революциї.

Під впливом симпатії нашого народу до Радянської України в весну 1922 року проведено збірку, яка була виявом співчуття тим на Радянській Україні, котрі терпіли нестачу з огляду на недорід, який був в тім році на Україні. Хоч збірка та і невелика була по своїй ринковій вартості, зате виявляла вона симпатію до радянського народу. Душею тої збірки був Созонт.

В народі тліло незадоволення польською владою. Уряд почав видавати проурядові газети, стараючися вговорити народ вплинути на той народ, щоби той народ погодився з тим становищем, яке створилося та тоті газети між народом впливу не мали. Народ не приставав на то, що як це проповідувала польська влада "ми ваші, а ви наші", народ про це не хотів чути.

Уряд польський проголосив осению 1922 року вибори до сойму. Народ в Галичині вирішив ті вибори бойкотувати. Польща - це не наша держава, вона нас українців лишень окупувала, то ми не маємо чого іти до виборів. Бігали сільські поліциянти вговорювали людий, обіцяли дров, а ще по кускови мила. То і дали декому аби ішов до голосовання, але все то дуже мало помотало, голосувало дуже мало, тай то лишень ті, котрі були дуже залежні від уряду. Народ стійко держався. В зв'язку з виборами, підозріваючи протидержавну пропаганду, відбулися в селі арештовання. Арештовано Созонта, Василя Никифорчина, Бундзяка і Гапановича і інших. Сиділи по кілька неділь в Коломиї.

За виборами в зимі з 1922 на 1923 рік уряд оголосив призов трьох річників 1900-1902 року до чинної служби в армії. Під загальним впливом, який тогди був в народі, а саме не виконувати наказів польської влади, бо то для нас неправна влада, хлопці здержалися і не пішли в армію. В той час вважали, що ми не є громадяни польської держави, лиш находимось під тимчасовою окупациєю Польщі, то тим самим ми не обов'язані до військової служби. Таке ставлення до вой-скової служби було не лишень в нашому селі, але взагалі на Галичині. В села прислали карні експедициї, і в наше село теж прислали відділ уланів. Улани забрали сіно, а не рідкі були випадки, що били людий. Ловили хлопців, але хлопці укривалися, як і де могли. Частина хлопців укривалася в лісах і створили там, як тогди говорилося, "зелену кадру". "Кадра" та, очевидно, була дуже ворожо настроєна проти польської влади. "Кадра" та була в дечім подібна до партизанського відділу. Небогато треба би було серед них пропаганди і вони готові були нападати на поляків, що їх переслідували, та було ясно, що це не мало вигляду на успіх і більш розважні в тому числі і Созонт, хоч який був завзятий, то тут не радив таке робити. Провідником "зеленої кадри" був горячий Нестор Подюк.

Остаточно дальше здержування від армії було недоцільне. Карна експедиция докучала селови, а не було вигляду на те, що можна буде довший час здержуватися від войска, і тому хлопці перед весною 1923 року пішли в армію.

В селі ненависть до польського уряду не зменшувалася, а збільшувалася. Зачали полонізувати школу. За Австриї навчальною мовою була українська мова, а тепер по плебісциті шкільнім школа стала утраквістичною: українців принижували.

Рух незадоволення до панської влади викликали в народі опозиційне ставлення до влади і народ вважав, що визволитися з цього становища, в якому опинився народ, можна лишень за допомогою радянської влади. В селі чимраз активізувалася ориєнтация на Радянську Україну. Щоби однак наладнати роботу, що в селі треба було єї врегулювати, направити єї в відповідне русло і вести єї планово, треба було створити якийсь осередок в селі, який керував би цею роботою, а дальше не обмежуватися лишень роботою в селі, а зв'язатися з другими селами і разом по одним вказівкам вести ту роботу.

В той час велася така робота вже по інших селах, а головне помітна була така діяльність в Балинцях. Село це вже здавна було прогресивним селом і тепер воно тоже вело перед в прогресивній діяльності. Як пізнійше виявилося балинецькі товариші помічали прогресивну діяльність в Кобаках і вважали за конечне нав'язати зв'язок з Кобаками. В свою чергу і Кобаки бажали такого зв'язку, аби не іти відокремлено і остаточно, Созонт нав'язав той зв'язок.

Нав'язавши зв'язок, Созонт взявся засновувати партійний осередок і осередок той засновано в хаті Єлени Клим. Першими основника-ми того осередку, окрім Созонта, був Фенчук М., Гушман Ф., Подюк Н., Осічний І. і Єлена Клим.

Політична діяльність парторганізациї не була якоюсь відокремленою діяльностию, вона не велася лишень в організациї внутрі, орган-ізация була лишень інформаційним, керуючим осередком, а робота вся, політичне освідомлення народу велося ріжними способами по товариствах, так рекомендували з центра партиї. Якби сегодня хотів оцінити діяльність партійної організациї по єї роботі всередині самої організациї, то прийшов би до висновку, що діяльність та була невелика, були, вправді, наради, був партійний курс в хаті Фенчука М., але все то не виглядало би на велику роботу, основною діяльностию була діяльність по товариствах. Під впливом парторганізациї були всі українські товариства в селі, окрім церковної читальні "Скала". Аматорський гурток, читальня "Просвіта", "Сільський господар", "Українська Райфайзенка", кооператив "Зоря" - все це товариства, в яких велося прогресивну діяльність. Аматорський гурток виступав з п'єсами прогресивних письменників, в читальни, а пізнійше в "Сільськім господари" була бібльотека, в якій були книжки радян-ських письменників. "Тихий Дон" Шолохова - це була книга в бібльотеці, яку всі хотіли перечитати та інші радянські видання також були радо читані. Діяльність товаришів з парторганізациї велася в напрямку поширювання прогресивної преси "Сельробу" і "Вікон". В село приходило дуже богато примірників "Сельробу" по 100 штук, які пере-пачковувано для партійної організациї на Буковині. В кооперативі безпосередньої політичної роботи не велося, але дуже добре розвива-ючася кооператива укріпила в селі віру в власні сили. На еконо-мічно слабу кооперативу дивилися зразу, як на немічну дитину, котра не має сили животної, але коли кооператива скріпилася і набрала розмаху розвиватися і рости, то ті, що вважали кооперативу нежиттєздатною гордилися тим, що в селі є така сильна установа, а головне тим гордилися, що установу ту збудував сам народ своїми силами. Сильно розвиваючася кооператива створила віру в народі, що народ - це велика сила і він все може зробити. Отта віра у власні сили народу, то є найбільша заслуга кооперативи.

Навіть таке товариство, як "Страж пожарна", яке було урядовим товариством, теж було під впливом організациї. Воно ніякої політичної роботи не вело, але єго використовували в справах культурних. Для українських товариств трудно було дістати позволення на відігран-ня п'єси, а таке позволення з невеликим трудом діставала "Страж пожарна" і під єї маркою відігравали п'єси.

Від часу до часу відбувалися партійні конференциї. Одна така конференция відбулася в Рожнові в хаті Миколи Радиша в 1925 році. Конференцию ту вислідила поліция на підставі донесення і учасників заарештували. З Кобак арештували Созонта, Фенчука і Регуша. Арештовані сиділи зразу в Коломиї, а пізнійше у Львові. Судив суд присяглих і засудив Созонта і Фенчука, а Регуша - звільнив.

Характерне є те, що прокурор вимагав перевести підсудних до Львова. На розправі прокурор подав причину цього переводу. А причина була та, як заявив прокурор, що на Покутю є такі великі впливи комуністичної партиї, що під тим впливом лава присяглих може звільнити підсудних. Засуджені Фенчук і Созонт сиділи у Львові.

В той час Мелимука, котрий був головою Надзірної ради кооперативи устроїв кооперативне свято. Святови тому старався надати націоналістичний напрямок. Під час свята, декотрі учасники свята відспівали демонстративно: "Повстаньте гнані і голодні". Це було виявом незадоволености з діяльности Мелимуки і вказувало, що серед народу живе дух спротиву проти націоналізму.

В 1927 році весною Созонт і Фенчук прийшли з тюрми.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм