Середа, 20 вересня, 2017

2.3.31. Церковна місія

Єпископ, бачучи невідрадне становище церкви в нашому селі, вислав до села церковну місію. Перед війною була місія, але тогди приїхав єпископ, а з ним разом монахи, попи, а тепер прийшли лишень два монахи. Колись зібрався був великий здвиг народу на привитання єпископа і єго сотрудників, а тепер вийшло проти тих монахів кілька церковних братів з попом на чолі і на церковній брамі передали монахам, по традициї, церковні ключі, що означало, що вони на час місії розпоряджаються церквою. Монахи ті були середнього віку. Про них говорили, що вони є бельгійці. Чи вони справді були бельгійцями, то не можна було напевно сказати, бо вони говорили чистою українською мовою, а якщоби вони були бельгійці, значить не українці, то всетаки по їх вимові можна би це пізнати. Дальше вони знали українську історию, між іншим вони називали тих, що стояли в церковнім ганку, за церковним порогом - запорожцями. Для чого вони представлялися бельгійцями невідомо, мабуть, щоби створити собі серед народу більший авторитет.

Монахи ті перебули в селі кілька день, виголошували проповіди, сповідали. При цьому старалися повінчати також тих, що сиділи "на віру". Проповіди говорили лишень вечером, бо в день люди були би не зійшлися. Вечером приходили старші люди, приходила молодь. Старші люди приходили з побожности, а молодь просто з цікавости послухати, що монахи будуть говорити.

Одного вечора монахи ті говорили проповіди про сповідь, про покуту за гріхи, за те, щоби кождий чоловік створив в себе сильну постанову, що не буде грішити і взагалі виробив сильний характер. Для цього вони повчали, що треба отту свою волю, характер удосконалювати, гартувати. І от вони сказали, щоби всі присутні того вечора ні слова до нікого не заговорили. Для жінок це була неабияка кара. Іти додому і до своєї сусідки ні слова по дорозі не сказати, та це немислиме. Та були такі, що щоби дістати відпущення гріхів ні слова не говорили по дорозі, дома ні слова до чоловіка. Було і таке, що жінка твердо вирішила не говорити і чоловік дома, думаючи, що жінка чогось "надулася", та ще і побив жінку.

Монахи в своїх промовах виступали проти Радянського Союзу. Хлопці, що приходили вечорами слухати проповідий чули це, і постановили не дати монахам говорити. Нестор Подюк зорганізував хлопців і вони засіли під церковним парканом. Того вечора було досить людий і монахи говорили проповіди на церковному подвірю. Коли монахи під час проповіди стали виступати проти Радянського Союзу, то хлопці з-за паркана, обкидали їх камінням. Монахи забігли під час суматохи, яка повстала тогді в церкву, а люди також розбіглися. Пізнійше на другий день були ще проповіди, але людий було менше, просто люди вже боялися.

Врешті місія закінчилася. Відбулася святочна відправа, коло церкви закопали хрест, як пам'ятку з місії.

Ця місія була настільки подібна до місії з 1906 року, як заходяче сонце до сонця в полудне. І то сонце, і то сонце стоїть високо в зеніті і гріє, а друге вже от-от сховається за гору, тай лучі єго вже не ті, що в полудне.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм