Неділя, 24 вересня, 2017

2.3.29. Релігія по війні

По війні погляди селянства в релігійних справах, порівнюючи з передвоєнними поглядами, різко змінилися. Давнійше церква була місцем духовного піднесення, а по війні отто духовне піднесення вже було не в церкві, воно стало народжуватися по ріжних культурних установах. Зразу по війні, молодь ходила до церкви, але вже більше по традициї, а далі, коли відновлено діяльність аматорського гуртка, читальню і при ній бібльотеку, то молодь стала більше туди сходитися і там находила вона духовне піднесення та розвагу. Старші ходили до церкви з побожности, а молодь, як і ішла до церкви, то ішла вже не з побожности, а по звичці, аби як каждий, подивитися на людий та послухати новин. Не раз бувало, в ті часи, що старші слухають богослужіння, а молодь, що прийшла до церкви посідає на Сокілци, та весело сміючися, розказує одні одним новини. Бувало, що старші братя виходили з церкви та сварили на молодих за то, що під час відправи висиджують на Сокілци, але молодь не дуже брала собі то до серця, дехто і ішов по такій сварці до церкви, але були і такі, що сварка та на них не діяла, вони дальше сиділи, читали газети, розказували новини з світа та і з села та обсуджували їх.

Мущини, молодь відсиджувалися на Сокілци та коло церковної дороги, а молодиці та дівчата в той час у церкві шептали одна одній всякі новини та судили кого лишень могли. Богачки-молодиці та дівчата одягали на себе богато ріжної одежі, щоби похвалитися, що вони єї мають, брали, як говорилося, на себе "цілу комору". Молодиця, що купила нову гарну хустку, завинена в ту хустку, ставала, звичайно, перед другими аби виділи, яка в неї хустка, а на другу неділю вже інша, може з ще красшою хусткою, ставала перед тої, що минулої неділі вихвалювалася аби та подивилася, що в неї є краща. Та ніби байдужо дивилася десь в бік, що вона ніби-то і не помічає, що та має кращу хустку, але в серці тліла зависть і вона роздумувала, як би то вона ще красшу хустку купила. Оцці хустки та взагалі одежа, а найбільше осуджування всіх, то було то, що зводило молодих жінок до церкви.

Коли в селі широко велася культурна діяльність в народному домі, то поволи, постепенно народний дім зробився центром, об'єднуючим молодь. Молодь, в більшости, зовсім перестала ходити до церкви. Окрім цього, що народний дім став центром об'єднуючим молодь, була ще і та причина, що молодь відтягалася від церкви, бо в селі був старий понад вісімдесятьлітний піп, котрий не розумів нового поступового села. Священник цей був уроджений 1838 року, пам'ятав панщину, заставляв уважати єго, а тимчасом село вже не збиралося хилитися перед ним і це єго сердило і між ним і селом робилася розколина, яка все поширювалася.

Піп цей, не без приємності, розказував про ті великі впливи, які мали колись попи. Розказував, що після знесення панщини, судили коло церкви виновників і присуджували їх на буки, а попи мали тогді такий авторитет, що кого вони відпросили, за ким вступилися, то тому дарували кару. Дальше цей священник був довгі роки в Жаб'ю і там єго дуже шанували, бо, звичайно, в горах шанують. Цілком, що іншого довелося зустрінути єму в Кобаках.

Все це бачив єпископ і прислав до села на поміч старому попови нового молодого попа о. Мелимуку. Мелимука був молодий, здоровий, енергійний і взявся організувати село. Єму вдалося зорганізувати довкруг себе старших людий, тай декого з молоді, але це були люди, котрих вплив на село був невеликий, основна маса поступової молоді ішла дальше своєю дорогою.

Врешті старий священник помер і якийсь недовгий час в селі залишився лишень Мелимука, але вскорі прислали в село нового священника о. Терлецького. Терлецький був хоровитий і та організация, яку зорганізував Мелимука стала послаблюватися, занепадати. Тогди Терлецький, бачучи це мабуть, звернувся до єпископа о якусь пораду. Церковне начальство бачило таке становище не лишень в нашому селі, але і в інших селах, і щоби тому запобігти, придумали засновувати при церквах читальні і за церковні гроші будувати окремі будинки для тих читалень, аби об'єднуючи народ в таких читальнях, відтягнути народ від тих товариств, які не ішли на руку церкви. На будову таких читалень дозволяв єпископ продавати невеликі куски церковної землі і за гроші з тої продажі будувати ті читальні.

І в нашому селі єпископ дозволив продати землю. Землю ту продано, в царині жеребії, і за ті гроші збудовано досить гарний дім, в якому містилася пізнійше читальня і також невелика театральна саля. Ця ціла робота носила знам'я насилу задержуваного впливу церкви на народ; вплив церкви помітно упадав і церковне начальство старалося тим способом задержати єго. Читальня, яку засновано, і приміщено в новозбудованому будинку названо "Скала".

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм