П'ятниця, 20 жовтня, 2017

2.3.27. Православіє

З Марфеєм, в тому паломництві, сталося якраз не те, що повинно було статися. Марфей повинен був скріпнути уніятською вірою, а тимчасом в нім уніяцтво замість розцвитати - зів'яло, а на місце уніяцтва стала в єго серцю роцвитатися православна віра. Марфей став завзятим поклонником православ'я. Повернувши додому, Марфей став з ентузиязмом проповідувати православ'є. Люди в селі байдужо відносилися до Марфеєвого апостольства, але Марфеєви православ'є не давало спати. Марфей зачав думати про будову в селі православної церкви. Релігійний фанатизм охоплював єго чимраз більше, остаточно до того, що єму влізло в голову, що він хрещений по уніятському обряду, а це все одно, що і нехрещений. Додумав єя перехреститися по православному обряду. Хоч міг це зробити на Буковині в будь котрій православній церкві, от хоч би в Спасі, то тут не хотів, бо і цих православних уважав за "малоправославних". Міг охреститися в Росії, але і там не схотів, а вирішив поїхати в Грецию на Афон і там приняти від монахів хрещення по православному обряду. Так і зробив, поїхав на Афон, побув там кілька тижнів в православному монастирі і там перехрестився. Повернув додому і в него вже не було іншої жури, лиш православна церква. Ще перебуваючи на Афоні, прийшло єму на думку добитися авдиєнциї в царгородсь-кого патриярха і поскаржитися єму на австрийський уряд, що ніби то переслідує православних. Марфей знав, що до патріарха не так легко допустять, і тому єму прийшло на думку просити афонського протоігумена аби дав єму поручаюче письмо до патриярха. Протоігу-мен дав і Марфея з тим письмом допустили до патриярха на авдиє-нцию. На авдиєнциї Марфей говорив по російськи, а перекладник перекладав патриярхови по грецьки. Марфей скаржився на уроєні кривди, бо в дійсности уряд австрийський не відносився ворожо до православної церкви. Безперечно, що патриярхови було дивно, що Марфей скаржиться на австрийський уряд, тим більше, що Марфей не був ніким уповноважений для цего. В Австриї був головою православної церкви чернівецький митрополит, а Марфей обминаючи і не питаючи митрополита прийшов скаржитися. Патриярх відповів коротко: "Це політична справа". На тім авдиєнция закінчилася і Марфей пішов з нічим.

Повернувши додому, став проповідувати православ'є. Ходив до церкви, але ненавидів уніятське духовенство. Одного разу прийшов до церкви, став коло дяків і помогав їм співати. Правилося тогди утреня, то є ранішна відправа. При кінци тої відправи приходять слова: "Хорони, Господи, віру католическую во віки віков". В православній церкві тоже так само відправляють з тою лише зміною, що замість католическую кажуть православную. Дяки співали, але лише так півголосом, майже так як би читали, тай як прийшло до тих слів, то вони їх також так якби прочитали, от півголосом промимрили. А Марфей, що мога не проспівав, а прокричав п-р-а-в-о-с-л-а-в-н-у-ю. Всі зглянулися на Марфея. Від престола оглянувся священник, тай з злостию подивився на Марфея. Пізнійше той же священник заскаржив Марфея в суд, що перешкоджає в відправі, але якось вдалося ту справу припинити, бо дяки відрікалися, що не чули, як Марфей "співав".

Врешті Марфей поїхав до чернівецького митрополита просити єго о поміч в будові церкви. Митрополит випитував єго, як взагалі та справа мається, але видно, що уважав це діло малонадійним на успіх, бо якраз розказував пізнійше Марфей зовсім тим ділом не захопився, але дав Марфеєви дві корони, це так "відчіпного".

Релігійний фанатизм і хвороблива впертість не покидала Марфея. Зовсім не журився тим, що не має хати, а живе в комірнім, все думав про церкву та православіє. Одного разу в релігійному захопленю заявив, що "аби траву пас, то я церкву збудую".

Випродував грунт, їхав до Росії, ходив шукати помочі в своїх намірах, та з того нічого не виходило.

Одного разу довідався, що царгородський патриярх приїде до Києва і буде мати там богослужіння. Почувши це, Марфей поїхав до Києва, аби бути на богослуженю патриярха. Патриярха, Марфей, не застав в Києві, поїхав з Києва в Петроград. Марфей поїхав і собі за патриярхом в Петроград і був там на відправі, яку мав патриярх.

З наміру Марфея будувати православну церкву так і нічого не вийшло. Народ відносився до цеї справи зовсім байдужо. А Марфей продавав грунт, витрачав гроші на безцільні, нікому не потрібні, поїздки. Православну церкву не було і для кого будувати, бо крім Марфея було всего ще два прихильники православ'я. Люди в селі не робили ріжниці межи уніятською або православною церквою. Від нас ходили до Спаса на Буковину до православної церкви, з Буковини приходили до нас, і з-за церкви сварок між народом не було. Люди казали: "Сваряться попи між собою, то най сваряться, це їх діло, а церква, яка та така і та, жадна красти не посилає".

Прийшла перша війна і діло з будовою церкви припинилося, Марфея змобілізували в армію. Повернувши з війни, Марфей жив в недостатках, власної хати не мав. При кінци життя отемнів і помер в крайній нужді в вартовни коло церкви.

Вы также можете посетить бюро переводов азербайджанский, где Вам помогут сделать качественный перевод квалифицированные переводчики.

 


 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм