Вівторок, 27 червня, 2017

2.3.24. Церковна місія в 1906 році

В 1906 році були в селі два попи. Піп горішної церкви називався Вальницький і був по своєму дуже побожний. Був в дуже добрих відносинах з єпископом і прикликав в село церковну місію. Місія - це було особливе церковне святкування. Звичайно було так, що єпископ приїхав в село, а враз з ним приїхало богато прибічників, попів та монахів. Вони в селі перебували кілька день, відправляли богослужіння, говорили проповіди, сповідали, дітий вчили катехизму, взагалі старалися в народі скріпити віру.

Коли вже був визначений день для приїзду місії, то почалися приготування до зустрічі місії, а головне єпископа, котрий вважався між церковниками, а ще більше між народом за святця. Коло каплиці поставили витальну браму. Дітий в школі повчили, що приїде єпископ і щоби кожда дитина прийшла на той день святочно одягнена, бо всі діти мають іти витати єпископа. Кілька дівчат призначили учителі кидати єпископові під ноги квіти. "Січ", хоч це була радикальна орга-нізация, тоже приготовлялася привитати єпископа, а саме вирішила зорганізувати кінну бандерию і привитати єпископа, як буде в'їхати в село. Оцей поступок "Січи" свідчить про те, як тогди задивлялися на віру взагалі. Хоч в програмі партия і добивалася відділення церкви від держави, то низи того не розуміли, а релігію уважали. Попів не любили за отті оплати, що вони тягнули з людий, але на єпископа дивилися просто, як на якого святця, в народній уяві він не був такий, як всі попи, він був добрий для народу. Ціле село приготовлялося привітати єпископа, тай не лиш наше, але і сусіди села також.

Врешті надійшов день приїзду єпископа. На дорозі коло каплиці зібралося дуже богато народу. З Рибна і з Слободи прийшли з хоругвами і взагалі з цілим церковним почтом. Повиходили з хоругвами з наших обох церков і все то зійшлося на дорозі коло горішної каплиці. Кількадесять хоругвий, хрести, ліски, ікони, що їх тримали дівчата, здвиг народу - все то утворювало небуденне вражіння. Народ виглядав єпископа, нетерпелився. Надійшли шкільні діти, їх поуставляли парами попри дорогу вгору до церкви, куди мав проходити єпископ. Кілька дівчат з кошиками квітів поставили коло каплиці, це ті, що мали кидати квіти під ноги єпископови.

Нарешті покотився поміж народом гомін: "Ідуть, їдуть!". Все заворушилося і незабаром показався віз з єпископом. За возом трохи поодалік їхала отта січова бандерія. Єпископ був недобрий, сердитий. А розсердився єпископ з-за того, що єго витала "Січ". "Січ" - це уважалася радикальна організация, а "кошовий батько" - Трильовський виступав проти єпископа Хомишина, склав пісоньку:

Ой з-за гори вітер віє, березу колише,
Не дали нам хруні ради, не дасть і Хомишин.


І отта дитина Трильовського - "Січ", посміла іти єго витати. Правда там при привитанню, "Січ" дістала не зле від єпископа, він своє серце виладував на "Січ", але все одно злість ще не зовсім відійшла від него, він якось сердито дивився на всіх, навіть і на попів, що зібралися єго витати. Може єпископові здавалося в той час, що і попи стали радикалами, бо в Довгополи був піп Попель, котрого уважали за радикала і єпископ ніколи не заходив в то село - не любив Попеля.

Єпископ зліз з воза, одягнув єпископські ряси, поставив на голову корону і пустився іти дорогою до церкви. Дяки заспівали, дзвони задзвонили і весь народ з хрестами, хоругвами, іконами двигнувся поважно вгору до церкви. Незабаром цілий здвиг народа при співі дяків, гомоні дзвонів влився на церковне подвір'я - цвинтар.

На цвинтари стояла проповідальниця. Єпископ попрямував до проповідальниці і вийшов на ню. Народ остановився довкола пропо-відальниці, дзвони замовкли, дяки перестали співати, все затихло, хотіло чути єпископової проповіди.

Єпископ говорив зразу про те, чому саме рішився устроїти в Кобаках місію. А привело єго це, що Кобаки, так би сказати, посередині ваги стоять і трохи грішні і трохи праведні. Вони не зовсім ще пропащі, але і треба аби село поправилося, бо в селі є богато лихого. "Є такі села, - казав єпископ, - що зовсім пропащі були. В тих селах устроювали місію, то на місію приходило заледве по кілька старих баб, а Кобаки - це ще є трохи і побожні, лиш все одно треба аби поправилися, аби спасалися".

Дальше єпископ дуже то гостро взявся судити народ. Просто сказав, що з усіх, що оттут є, може лишень кілька бути спасенних, а народу був здвиг, то всім аж якось ніяково стало від такого гострого суду. Врешті казав людям молитися, сповідатися, творити добрі діла, одним словом спасати душу. Говорив також про вічність і про кари тих, котрі будуть засуджені на вічні муки.

По єпископові говорили ті попи, що приїхали з ним. Межи попами були єреомонахи, знать попи, котрі вступили в монастир і були монахами, ті особливо побожні проповіди говорили, а всі ті проповіди, то були наповнені одним: гріхи ваші, тай гріхи, гріхи не спасенні. Говорили також, що за гріхи спаде на людий кара.

Сповідалося дуже богато людий. Одна жінка сповідалася і сказала на сповіди, що допустилася супружої невірности. Піп, що єї спо-відав, сказав, що це гріх великий і він єго відпустити не може, вона мусить про це сказати своєму чоловікови. Жінка аби дістати відпущення гріхів призналася до цього гріха чоловікови. Чоловік оббив жінку, що аж спухла. На другий день пішла жінка аби дістати відпущення гріха тай при цьому поскаржилася, що чоловік єї дуже побив. Піп вияснив жінці, що недаром кажуть на проповідях, що за гріхи будуть на людий спадати кари, так вона-ж і сама переконалася, що за гріх спала на ню кара.

Дуже виступали на проповідях проти пияньства і проводили присяги людий, що не будуть пити горілки. Богато присягало, але і так бувало, що хто пив то і присяга єму не помотала. Оден, знаний в селі любитель чарки, хоч і присяг, та розказували, що пізнійше піп надибав єго п'яного в окопі. Побачивши попа і пригадавши, що він присягав від горілки ледве вистогнав: "Нема нічого, отче, з того, що ми говорили". На місиї монахи збирали гроші на будову церкви в Ста-ниславі. "В церкві тій, - казали монахи, - малося раз на рік відправляти богослужіння за тих, що причинилися будови церкви".

Під час місії, що тривала кілька день, падали великі дощі. Люди ходили до церкви, а саме тогди було сапання, то не сапали кукурудзу. Люди слухали в церкві проповідий, але ті проповіди все лишень про одно говорили: гріхи ваші, тай гріхи, гріхи не спасенні, кайтеся, спасайте душі. Люди не думайте про дочасні добра, думайте про свої душі. Люди журилися гріхами, але і журилися несапаними кукурудзами. Декотрі ходили до церкви, а декотрі сапали, хоч з межі кукурудзи, бо в середину городів годі було заходити, дуже мокрі були. Далі місія отта стала буденніти, перше захоплення проминуло, а в церкві все одні і ті самі проповіди: гріхи ваші, тай гріхи ваші, тай люди вже і збайдужніли до тих проповідий. Бувало таке, що простоявши в церкві та прослухавши одно і то саме, то оден, то другий поволи висувався з церкви і ішли на Соколець та сідали, та журилися вже не душею, не кормом душі, а матеріяльним кормом тіла. Оден другого журливо запитував, що то буде, як ще довго дощі потягнуть, а кукурудзів з пиріїв та молочаїв вже не видно, а осотий далі позацвітає, тай сам і відповідь давав: "Десь давно був голод, тай і тепер може таке бути". Так оден за одним висувалися з церкви, тай врешті церква майже порожня ставала, лиш старі баби сиділи та дрімали попід стіни та трохи дідів стояли в церкві, та дрімаючи похитували головами, ніби притакували проповідникови, ніби казали: "А гріхи, гріхи, що зробиш коли то диявол підкусює християнина на гріх аби більше душ мати". Коли вже зовсім мало ставало людий в церкві, тогди попи та монахи ішли на дорогу коло церкви на Соколець і сварили людий, що не слухають слова божого, не ідуть в церкву. Люди тогди здебільшого вертали в церкву і знов проповідники мали слухачів.

Одного разу і єпископови урвався терпець, коли він побачив на-півпорожну церкву, а люди, що повинні би слухати проповідий, сиділи на Сокільци та стояли гуртками на дорозі, курили та порозводили балачки "як доброго року", зовсім не переймаючися спасенням своєї душі, а замість журитися душею журилися кукурудзами. Єпископ побіг на Соколець і став сварити людий. Сварили перед тим попи, та монахи, але вони трохи обережно не так сміливо, як єпископ. Єпископ, що звик поводитися приказуючи, став гостро, сердито сварити людий. Люди, що сиділи гуртками почали вставати, обтрушуватися і направлятися в церкву. Оден селянин на ім'я Іван Клим, званий в селі Піштак устав з землі і тоже направився іти за людьми в церкву, але в роті ще тримав люльку, видно докурював. Єпископ, з злости, що той ще не виймив з рота люльки, вихопив люльку з рота і кинув в траву. Затурканий, переляканий селянин взявся в траві шукати люльки, а сердитий єпископ пустився дальше заганяти людий в церкву. Першим коло Клима, трохи поодалік сам оден сидів лісничий-поляк, що тоже прийшов на місію. Сидів і бачив, що коло него діється, але виглядало, що єго зовсім то не обходить, спокійно курив папіроску. Єпископ покинув Клима, підійшов до лісничого і накинувся на него, чому він не йде до церкви. Лісничий встав, подивився сердито на єпископа і до него: "Co ty myslisz ze ja nie wiem Hrycia z Hadynkowiec?" Єпископ називався Григорій і походив з села Гадинківців на Поділю з селянської родини. Цими словами лісничий, якби в лице кинув єпископові натяк на то, що він Гриць з Гадинківців з селянської родини, мужик, значить не такий то дуже великий пан. Єпископ просто остовпів, він ніколи такого зухвальства не сподівався, не знав, що має відповісти, а далі нічого не кажучи, обернувся і пішов в церкву, тай вже більше не виходив заганяти людий в церкву.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм