П'ятниця, 24 березня, 2017

2.2.33. Засновання радикальної партиї

По селах зростала національна свідомість, але кожде село проводило ту роботу про себе. Націонал-демократична партия не могла ту роботу з'єднати і керувати нею та планово дальше єї розвивати, бо провід партиї був чужий для простого народу. В провід партиї ввійшли люди далекі від селяньства, в партиї проводили виходці з інтеліген-циї, яка стояла осторонь від селяньства, понайбільшій части були це виходці з урядничих і священничих родин. Люди ті не розуміли селянина і не бажали прихилитися до селяньства, вони вважали себе висшими і дивилися на селяньство трохи згори. Між проводом партиї і селяньством не було того тісного зв'язку, якого потрібно було, щоби політичне життя по селах могло добре розвиватися.

Це бачив Каменяр нашого поступу Франко, і розумів, що треба створити осередок того політичного руху, звести нитки того руху в оден центр, керувати тим рухом, розвивати єго і втягати в політичне життя відсталі села. Ставало ясним, що треба було засновати нову селянську партию і в тій партиї з'єднати той рух. І тогді Франко з товаришами засновав радикальну партию.

В провід партиї ввійшли інтелігенти, виходці з селян і селяни. Були і виходці з священничих родин, але такі, що виявили себе симпатика-ми селяньства. Селяньство приняло партию за свою і вона скоро на Покутю здобула велику популярність. Це була партия, як говорилося тогді, сердака та кожуха. "Громадський голос - то наша органа, сер-дак, кожух, чорна шапка і червона фана", - співалося у пісни-колядці того часу, яку то склав селянин з Карлова, посол до сойму Сандуляк. Передові селяни, діячі партиї виступали на вічах, скликуваних партією і говорили не вишуканими фразами, а просто, але зато щиро по-се-лянськи, говорили до душі селянина, бо вони самі були селяни і одно їх радувало і смутило. Такі селяни як Валіхновський з Микитинець, Лаврук Павло з Іспаса, Сандуляк з Карлова, Соломійчук з Жаб'я і богато других будили той нарід, єднали єго і показували на отту велику силу, яку має з'єднаний народ. По тій простій промові селянина народ зачинав розуміти, що сила не в панах, а в народі, лиш треба ту силу зібрати та в одно з'єдинити. "Непобідимі хлопські руки у вас заклята міць буття, якби так сплів вас в одні руки, ви б диктували смерть життя", оце був вірш-клич того часу. Чудовим бесідником був селянин Грицько Запаринюк з Волчковець. Запаринюк був в Ко-баках і виступав на вічу, яке скликала радикальна партия. Віче то відбувалося в стодолі Василя Букатчука "Янцевого", бо Народного дому тогді ще не було. На віче зійшлося богато людий сільських, були і сторонські. Між сторонськими був літний вже чоловік в довгім сер-даці, які звичайно носили в поліських селах в звичайних селянських роботах. Зачалося віче і на вічу виступало кілька бесідників, а врешті виступив і цей селянин. Якби було на тому вічу говорило десять найкращих, вивчених в школах, бесідників, то вони би своїми промовами не викликали того враження, яке викликав своєю простою промовою цей волчківський селянин Грицько Запаринюк. Люди, що були на тому вічу, довго згадували ту промову. Довго згадували про то, як Запаринюк порівнував ріжні протиселянські закони з ланцом. Кождий параграф тих законів, казав Запаринюк, це вогниво ланца, а всі ті закони разом це ланц, яким зв'язали селянина. Про Запаринюка розказує Стефаник в своїй новели "Дід Гриць". Дід Гриць це власне є Запаринюк. Запаринюк був добре знакомий з Франком і гостив Франка в своїй хаті в Волчківцях. Про це і розказує Стефаник в своїй новели.

Радикальна партия мала серед народу на Покутю велику популярність. Не о точки партійного статуту ходило, у тогочаснім партийнім русі на них не звертали увагу, по селах ніхто не думав їх виучати, взагалі ними не інтересувалися, ходило о то, що в партиї гуртувалося пробуджене селяньство, і які би там не були точки партий-ного статуту, то було неважне, важне було, що в партиї об'єднувався прогресивний рух селяньства і той рух, підтримуваний селяньством, ішов по лінії, яким єго поступове селяньство вело, взагалі цей рух цей був поступовим рухом.

Рух той однак був неглибоким, він будив спяче селяньство, розхитував селянську масу, організовував єї, але основну мету, яку ставить перед собою партия, неясно вказував, мета партиї була лиш загальниково сказана. Про тяжку долю бідного селяньства говорилося, і то богато говорилося, але партия не вказувала якоїсь певної дороги, в який спосіб поліпшити долю того бідного селяньства; про це говорилося лиш загальниково, як про конечне, необхідне, але ні партийний провід, ані само селяньство до вирішення цього питання ще не були готові.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм