Середа, 24 травня, 2017

2.2.32. Дороги, якими мав іти наш народ до своєї державности

Оба напрямки нашого народу мріяли про те, щоби наш народ мав свою державу і придумували, в який спосіб має народ дійти до тої державности.

"Руский Союз" мріяв про єдину-неділиму Русь. Але не така то легка справа добитися до тої держави, бо хоч і є руска держава, є і уряд з царем і цар приняв би Под'яремну Русь під свою царську руку, під свою опіку, але біда була в тім, що Под'яремна Русь мала "свого опікуна" - милостивійше пануючого Франца Йосифа, а він і не думав давати Под'яремну Русь під чиюсь опіку, сам нею опікувався. Це все розумів "Руский Союз" і ждав відповідної нагоди, при якій вдало би ся прилучити Под'яремну Русь до Росії. Цею нагодою вважалася війна. В війні, по думці "Руского Союза", Росія мусіла би виграти, бо вона має значно численнійшу від Австриї армію, яка вже нераз доказувала свою хоробрість. Російська армія побідить і прожене геть австрийську і Австрия буде змушена віддати Росії землі, заселені руским народом. Як це станеться, то з Росії всього навезуть, всього буде подостатком і тогді жий та наживайся, руский народе.

Трохи гірша мала ся справа з прихильниками окремої української держави. Рускому напрямку далеко легше все входило, там була вже готова держава з урядом і царем, лиш треба було подумати, як дійти під царську руку, а як вже дійдеся, то там вже все є готове і жури ніякої не буде, а тут діло зовсім інакше. Насамперед треба було взяти зпід царської опіки Україну, а тут цар і гадки не мав комусь єї передавати, сам журився єї долею. Далі треба було якось так зробити, щоби і не нарушити милостивійше пануючого, аби їх цісарська високість не розсердилися, взагалі щось таке придумати, щодо Галичини, щоби як кажуть "і вовк був ситий і коза ціла", щось таке вимислити, щоби цісар сам схотів віддати Галичину для України. Тут і пішли в наших політиків думки за думками, гадки за гадками. Серед оттих думок та гадок обізвалося наше двоєдушша і стало упоминати, що тут дійсно треба подумати, і то добре подумати, і щось таке розумне придумати, щоби наші нащадки дивом дивувалися, чудом чудувалися з нашої політичної остроумности. Якщоби в нашім народі було однодушша, то ніколи в світі наші політики не змогли би придумати такого геніального плану, як вони оце придумали. А що тут діяло наше двоєдушша, то і придуманий ним план був гідний свого творця. А цей чудовий план був такий.

Як і прихильники "Руского Союза", так і прихильники української ориєнтациї покладали основну надію на війну. Війна буде, про це всі говорять, війна напевно буде. Австрия обов'язково побідить про це і журитися нема чого. Хоч Росія і більша і має більше войска, має добру кавалєрию - козаків, так все це нічого супроти Австриї. В Росії старі генерали, що нічого не варті, а в Австриї молоді, тай то ще які генерали. В Австриї є дуже розумний генерал Гецендорф, він є шеф штабу генерального, це такий геній войськовий, що як щось придумає, то куди там старим російським генералам рівнятися з ним. Гецендорф вже придумує план війни і Росія побачить, що то значить Гецендорф. Ну а артилєрия в Австриї на цілий світ найкраща. Одним словом, тут і говорити нічого: побіда певна, як два а два є чотири. Австрия поб'є Росію, зайде в Росію, забере Україну, зробить з неї державу і вже буде Україна. Держава то буде, але це ще не все: для держави треба голови, царя, цісаря чи короля, когось з них треба, обов'язково треба. Тут і стали політики думати, кого би то на укра-їнський золотокований посадити. А справа це не така то дуже проста, якби комусь здавалося. Престол це не приспа під хатою, що то на ню будьяк сідається, от сяде на приспу дід з бабою, тай гріється на сонцю. Тут вже не таке діло, це таки престол. Тай на престол не сідає який небудь дід з бабою, але сідає вибранець долі, найкращий з помежи найкращих. А такими найкращими вважалися тогди, ті котрі походили з пануючих родин. Тогді було прийнято, що царем, цісарем чи королем може бути лиш хтось з тих родин і то такий, котрого обоє родичів походять з родини пануючих, значить, щоби був повнокровний, бо як лиш одно з родичів походить з родини пануючих, а друге з якоїсь низшої, то нащадок такої родини вже пів кровний і він вже на престол не годиться, на престолі може сидіти тілько чистокровний. Думали, гадали наші політики, а часу мали на це досить, бо ще Укра-їни не було, не було ще і престола, тож можна було думати та думати.

Думали, журилися політики, аж тут двоєдушша прийшло їм на поміч. Прийшло тай до них просто-напросто: що тут довго думати, куди там будемо ходити за царем, тай де ми найдемо між пануючими родинами царями та королями якогось порядного кандидата на короля до тої держави, що єї ще нема, тай на той престол, що на него не то золота, але ще навіть куска дерева або заліза ніхто не придбав. Та всякий може зрозуміти, що якщо би десь ми і найшли, то хиба якогось нікуди негодящого, якогось такого, що він нікому непотрібний, а такого і нам не треба. Нам треба шукати такого, щоби він сам, або єго родина, збудували нам Україну, змайстрували престол і той кандида, може навіть і не питаючи нас, сівби на той престол, а нам би здавалося, що ми єго там посадовили і з тої радости, що вже маємо короля ми би аплодували, що тільки сили в руках мали, аж би лоскіт по світі котився і цілий світ би в наш бік дивився, всі би народи ззиралися на нас та подивляли нашого короля, що розсівбися на троні, тай нас, що довкруги престола обступили, та як жаби в саду з радости підскакували. А такого кандидата ми деінде не можемо знайти лиш між "нашими" Габсбургами. Треба ж таки здорово подумати, як Австрия займе Україну і зробить українську державу, то хиба-ж вона схоче поставити на Україні того короля, що ми єго десь підшукаємо? Та ніколи в світі! Вона поставить того, що вона буде хотіти і що ми єї зробимо! Кандидата на царя треба шукати між Габсбургами нігде інде, бо тут ще для нас всміхається одно діло, що нас в Галичині найбільше інтересує, а саме: як Габсбурги будуть садовити на наш трон свого рідняка, то вони дадуть Галичину і взагалі всі землі, заселені нашим народом, до України, гейби у віно, і тогди буде весь український народ з'єднаний в одній державі. Отже тут нічого думати, лиш спішіть межи Габсбурги і шукайте межи ними короля; і то треба спішитися, бо зачували, що і поляки там також будуть нипати короля для себе, та аби вони не вибрали, що ліпше, а нам аби не лишили "шмельц".

По такій розумній пораді політики взялися поміж Габсбургами шукати короля. Кажуть, хто стукає, тому отвориться, хто шукає, той знайде, і ходи наших політиків увінчалися успіхом, найшли короля, і то не якого будь, а дуже гарного короля, такого, що кращого годі було собі бажати.

Престолонаслідником в Австриї був архикнязь Франц Фердинанд. Франц Фердинанд міг бути цісарем, але єго діти не мали права унас-лідувати престол по своєму батькови, бо вони не були чистокровні: дружина Франца Фердинанда не була з пануючого дому, вона була з графського роду і тим самим діти вже не мали права до престолу. Ну щодо австрійського, то вони не мають, думали наші політики, але з українським престолом це друге діло, тут ще жадного права нема, бо нема ще престола, аби до него право встановити. Але як вже буде престол, то так встановиться право, аби син Франца Фердинанда мав право сісти на престол. І справи укладалися чудесно. Тут ще одно осягнули політики при цьому плані. Австрия віддасть землі, заселені українцями, Україні, це очевидно так і повинно бути, але тут якось з Австриєю таки на "геть" розходитися було би якось ніяково, вона ж і Україну нам збудує, і престол змайструє, і короля нам дасть, і нас Україні дасть, а ми обернемося плечима до Австриї тай пішли до України. Ні так було би негарно, при цій комбінациї до цього не дійде. Тут зовсім інакше буде. Батько Франц Фердинанд буде цісарем в Відні, син королем в Києві і обі державі будуть в такому тісному союзі, що просто що день, то добрий день. Цісар - батько буде допомогати синови, а син не залишить батька, якби батько потрапив в якусь біду, і дух Австриї буде уноситися над Україною, а ми хоч і підемо від Австриї, то будемо мати змогу щодня, щогодини нюхати того духу, скілько хто хоче. Тогди українському народови хиба лиш птичого молока хотіти, а решта всьо буде. Жий, наживайся, український народе!

Оттакі чудеса викомбінувало наше двоєдушша.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм