Субота, 29 квітня, 2017

2.2.30. Мобілізация резервістів 1912 року

Як Австрия в 1878 році займала Боснію та Герцеговіну, то заявляла, що займає ті краї лишень тимчасово для упорядкування того безладдя, яке було за Туреччини. Це, звичайно, була лишень порожна бесіда. Австрия не думала з тих країв уступити. Сербія, яка вважала себе покликаною зібрати всіх полудневих слов'ян в одну державу, в 1908 році, коли проминало 30 літ від заняття тих країн, стала вимагати, щоби Австрия виступила з тих країв, та Австрия і не думала це робити. На цьому тлі в 1912 році дійшло до такого напруження, що війна, як кажуть, висіла на волоску Австрия проголосила мобілізацію декількох річників резервістів і направила їх на сербську границю. З нашого села також пішли резервісти і вибули на сербській границі п'ять місяців. З часом отто напруження дещо успокоїлося і резервістів відпустили додому.

Та тогди вже видно було, що отто відпряження лишень тимчасове. Між Австриєю і Сербією були такі розбіжності, що вони скорше чи пізніше грозили полум'ям війни. Була іще одна обставина, яка мала вплив на політичну ориєнтацию наших тогочасних політиків. На горизонті світових подій появлялися хмари, які загрожували вдарити громами війни. Про війну між Австриєю і Росією говорили як про неминучу. Австрийський уряд, хоч і мало числився з українським народом в Галичині, всетаки волів, щоби наш нарід був прихильником Австриї і орієнтувався не на Росію. Це Австрия осягала без великих труднощів, самі обставини так складалися, що більшість нашого народу стояла на тому становищі, що українську державність ми можемо скорше осягнути при помочи Австриї, як при помочи Росії.

Царський уряд взагалі не визнавав окремішності нашого народу, а Австрия визнавала. А визнавала Австрия не з якоїсь любови до нашого народу, а просто тому, що цього вимагала австрийська політика. Якщо би австрийський уряд не признавав був окремішності українського народу, то тим самим лишало би ся єму признати, що ми росіяни, і в тому випадку признати Росії моральне право добиватися соєдиненя цього народу зо всім російським народом. Не признаючи окремішності нашого народу, царський уряд не визнавав і нашої мови. В початкових школах на Україні навчальною мовою була російська мова, а в Галичині австрийський уряд признавав українську мову. В початкових школах і кільканадцятьох середних школах навчальною була українська мова. Царський уряд вів політику в напрямі прилучення Галичини до Росії, а політична думка більшости нашого народу була противна цьому, тому що Росія, занявши Галичину, може ставити перепони зростови української культури, а про власну державність, то в тім випадку і мови не могло бути. Щодо української культури, то царський уряд створював труднощі для єї росту, ставив перепони в друкуваню українських книжок, а Австрия не забороняла, бо це єї не шкодило, а противно було єї на руку.

Оцці обставини мали вплив на то, що більшість нашого народу в той час орієнтувалася на Австрию.

Провідники цьої частини народу заснували націонал-демократичну партию. Наш народ в політичному життю розділився надвоє. Оба ці напрямки в своїх планах спиралися на позанародні сили. Напрямку, який би спирався на народну силу, партиї яка би уважала, що треба піднести народну свідомість, витворити в самому народі силу і тою силою збудувати державу, у них ще не було. Занизька була національна свідомість, щоби могла видати з себе таку партию.

Щодо економічного життя в тих державах небогато в той час говорили. Прихильники російського напрямку вважали, що, як Галичина ввійде в склад Росії, то богата Росія всього дасть народові, знову українська ориєнтация стояла на тому становищі, що Україна - це край медом і молоком пливучий і якщо буде отта вимріяна Україна, про яку так гарно пишуть по книжках, то в ній буде всього доволі, в Україні не буде ні хлопа, ні пана, всі будуть рівні, всі будуть жити в достатках.

Очевидно, націонал-демократична партия і "Руский Союз" були між собою в ворожих відносинах.

Органом націонал-демократичної партиї була "Свобода". "Діло" також ішло по лінії партиї. Видавниче товариство "Просвіта" було під цілковитим впливом націонал-демократичної партиї. Гимном партиї, взагалі національним гимном в той час, вважалася пісня Чубинського "Ще не вмерла Україна". Партия мала в Галичині значний вплив, вона була між нашими партіями найсильнійша.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм