Субота, 24 червня, 2017

2.2.25. Скасування панщини

В 1848 році в західних провінциях Австриї загорілася револю-ция. Народ вимагав зміни політики реакцийного уряду, а головне, що вимагав народ, це знесення панщини. В Відни відбувалися великі демонстрациї. Народ вимагав зміни уряду представником якого був крайний реакціонер міністер Метерніх. Наляканий народними виступами, цісар утік з родиною зразу до Лінца, а пізнійше з Лінца до Оломуца на Мораві. Під тиском народу Метерніх змушений був уступити, а уряд змушений був допустити до створення парламенту. Переведено вибори послів, парламент почав радити і перше, що ухвалив парламент, це було знесення панщини. Ця ухвала для західних провінций була вже лиш формальностию, і якби навіть оттої ухвали було би не було, то там народ і сам, без тої ухвали, був би скинув панщину. Та ухвала, для західних провінций, була лиш формальним ствердженням того, що вже до тої ухвали ставалося.

Зовсім інакше малася справа в Східній Галичині. Наш народ на політичному полі був відсталим. За час приналежности до Австриї зуміли втовкмачити народови, що Австрія - це єго батьківщина, а цісар - це для кожного просто є татом. Такий погляд був тому між нашим народом, бо народ під національним поглядом був несвідомий. Народ не розумів, де єго батьківщина, а вговорювали в народ, що Австрия єго батьківщина, а нізвідки він не чув щось інакше, той в то свято вірив.

Панщину ненавидів всею своєю душею і снив про волю, але нізким не ставав "на прю" аби тоту волю самому здобути. Про ніяку револю-цию народ не думав, а про те, що діється в державі доходили між наш народ лишень глухі вісти і народ мав лиш слабе уявлення і то цілком невірне, про то, що в той час діялося.

А в той час загорілася вогнем і сусідна Угорщина, угорці намагалися скинути з себе австрийське панування. Наш народ не розумів визвольних змагань угорського народу і отті революцийні дії угорського народу вважав бунтом проти цісаря-тата, зрадою. З обави, аби оттой "бунт", ті революційні дії не дісталися в Галичину, гуцули позарубували дороги в горах на граници від Угорщини.

Що більше тогдішний уряд, що був насичений відсталими, реакций-ними, цілковито відданими урядови, урядовцями взявся організувати добровільний батальйон, який мав би іти допомогати "втихомирювати бунт мадярів", гасити полум'я революциї. Батальйон той зорганізовано, і як згадували про нього сучасники, єго одягнено в убрання подібні до гуцульських, з великими китицями на сардаках. Та нім закінчилася організация батальону, то вогонь угорської революциї загасили кров'ю австрийські та російські війска, які прислав на поміч австрийцям "жандарм Європи" цар Микола. Батальйон виявився вже непотрібним, і, як писали про него сучасники, відбув де-філяду перед якимось графом і єго розформувано.

В 1848 році кипіло в цілій Австриї, лиш у Тиролю було спокійно і наш народ, з огляду на нашу національну несвідомість також сидів тихо. Тирольці знані були ще з часів наполеонських війн, як вірний

урядови народ і наш народ тоже стали тоді називати тірольцями сходу.

Належить згадати, що якісь частини російської армії, що переходили тоді почерез Галичину на Угорщину, переходили через Кобаки і, як переказували люди, відпочивали на толоці, де теперішна філія.

Серед оттої несвідомости народу, зайшли селами цісарські урядовці, комісарі і оголосили, що панщина касується. Це сталося, для нашого народу, цілком несподівано, народ просто не тямив себе з утіхи, народ тішився, веселився.

Пропала панщина, але є поговірка межи людьми: "аби тогди ся вона повернула, коли вода в ріках буде горі плисти".

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм