Понеділок, 21 серпня, 2017

2.2.21. Панщина за Австриї

Невелика зміна сталася в житю наших прадідів, як прийшла Австрия. Де по селах пани не були вмішані в той спротив проти Австриї, там вони залишилися і надалі поміщиками. Була Польща був пан, той самий пан і за Австриї був далі паном. Де знов пан, так як у нас, десь укривався, то там замість пана уряд наставив державних урядовців. Обдирав пан мужика і урядовці також не милували.

За Австриї відробляли панщину у державних лісах і возили дерево в Косів до саліни на опал. Возили також дерево на опал до державних установ та до урядовців. Людий з нашого села висилали рубати дерево в Черганівку, в ліс Галич. При тих роботах часто били людей і збиткувалися з них.

Є перекази, що люди робили панщину в Спасі на Буковині в пана Ромашкана. Знова-ж в Рибні є перекази, що Рибно робило панщину в Мілєві. Видно, що був цей пан дуже гордий, бо ще і до наших часів додержалася приповідка "гордий, як Ромашкан".

Як подають перекази, пан цей був великий богатир, магнат. Єго власностию були села Чорногузи, Іпас, Міліїв, Банилів, а можливо, що і більше сіл на Буковині. Люди з Кобак і з Рибна, а можливо і з інших сіл були зобов'язані відробляти панщину на ланах того пана. Кожда родина зобов'язана була відробити п'ять днів в тиждни. Робили щодня окрім суботи. Є перекази, що в суботу давали людям з пан-ської гуральні горілки. Давали також селянам з панських лісів по дві фіри дров щороку, а також по дві фіри соломи.

Про богацтво і гордовитість пана Ромашкана ще донедавна були приказки: "багатий та гордий, як Ромашкан" або " що він собі думає, що він Ромашкан", взагалі в тих приказках Ромашкан - це був представник якоїсь гордовитості. Про пана Ромашкана є легенда, що він в своїй гордовитості захотів зробити літо подібним до зими. Про це розказує легенда ось що: богатий та гордий Ромашкан устроював забави, на які з'їздилося багато панів, очевидно таких же богатих поміщиків, як і він сам. Одного разу оттака панська забава відбувалася в дворі, а було це літом. І от панові Ромашканови захотілося показати гостям своє богацтво, свою могутність. Він наказав всю дорогу від двора на гостинець всипати цукром. Як дорога вся вже біліла від цукру, як від снігу, наказав запрягати коні в сани, а на сани посадовив гостий і по тій дорозі возив гостий, як зимою по снігу.

Невідомо кілько є правди в цій легенді, але всетаки легенда та свідчить про велику гордість та велике богацтво пана Ромашкана. До наших часів задержався панський двір у своїй давній формі. Двір був обведений високим забором, а на чотирох вуглах того забору стояло по одній високій деревяній башті. Очевидно, двір цей і ці башти будовано як оборону на случай нападів татар. Тепер вже цих башт нема, їх розібрано.

Є ще легенда про пана Ромашкана, що він наказав цісаря Фран-ца Йосифа, як він ще був малим хлопцем вибити, наказав дати єму двадцять п'ять буків. Легенда ця розказує, що Франц Йосиф, як був ще малим хлопцем, утік від свого батька Фердинанда , бо хотів придивитися, як в державі живуть люди. Блукаючи так селами, зайшов в Іспас, і там впросився в одного господаря наніч. Рано господар збирався на панщину. Цікавий хлопчина, Франц Йосиф, хотів придивитися, що це таке панщина і сказав господареви, що піде замість него на панщину, очевидно, що по тій легенді Франц Йосиф був дуже цікавим хлопчаком, хотів на все придивитися, про все розвідати. Господар, звичайно, не мав нічого проти цього і Франц Йосиф пішов. Цілком ясно, що ніхто не знав, що це Франц Йосиф, от собі хлопчина є як звичайний сільський хлопчак. Прийшов Франц Йосиф до двора і сказав, що прийшов за такого то чоловіка на панщину. Подивилися на нього, що він ще хлопчак і звичайної роботи, яку роблять дорослі не зможе робити, то найшли для него легшу роботу. На лану в'язали люди овес, а єму наказали носити з керниці води для людий. Франц Йосиф носив що носив, а що був дуже цікавий та все розглядався всюди, що де робиться, то все спізнювався з водою і одного разу навіть добре прибарився. Пан, що був тогди на лану, як лишень Франц Йосиф прийшов з водою, сказав єму дати за це двадцять п'ять буків. Вибили Франц Йосифа і наказали дальше носити води. Франц Йосиф пішов до керниці і вже не вернувся. З лану післали одного подивитися, де це подівся хлопчина. Пішов той чоловік до керниці і дивиться, а коло керниці стоїть коновка, а хлопчини немає. Приглядається чоловік до коновки, а на коновці є щось написано. Поніс той чоловік коновку на лан, показав панови, а пан як прочитав, то став ні живий, ні мертвий, побілів, як стіна, та і заговорити вже не міг, лиш дивився довкола якби непритомний. А на коновці було написано, що цей хлопчина - це цісарський син Франц Йосиф і наказує він панови, щоби пан прийшов до Відня на цісарський суд. Як пан трохи успокоївся, прийшов трохи до себе, то наказав зараз вислати на всі сторони погоню, щоби спіймати Франц Йосифа, очевидно, пан задумав єго зловити і убити, щоби та ціла справа затушувалася. Та це панови не вдалося, Франц Йосиф утік: перейшов річку і пішов до Хімчина. Там в Хімчині він переночував і той господар повіз єго до Коломиї до лікарні. З Коломиї, з лікарні дали знати Фердинандові до Відня і Франца Йосифа забрали з Коломиї до Відня. Пана Ромашкана судили і присудили спалити. В Відні, як Франц Йосиф розказав всю правду про панщину своєму батькови Фердинандови, то той наказав панщину зараз скасувати.

Про маєток пана Ромашкана розказує далі легенда, що єго розкупили богаті євреї. До майна пана Ромашкана належала також полонина Гостівці. Полонина ця досить велика 1400 моргів і єї розкупили гуцули на кішницю, бо на ній є багато поля пригожого до кошення сіна.

Як скасували панщину, то народ устроїв всенародний празник. Межи селами Чорногузи і Іспас висипали могилу, на пам'ятку знищення панщини, а потому три дні підряд бавилися, гуляли, танцювали, тішилися, що вже не прийде панський посіпака та не пожене на панщину, не буде панський попихач збиткуватися над мужиком.

Легенда про Франца Йосифа не має ніякої підстави правдивости, це лишень витвір народної уяви. Малосвідомий народ в своїй уяві представляв собі цісаря як дуже справедливого володаря, бажаючого свому народові добра, а все, що було лихе, то діялося поза єго плечима.

Подібна до цеї легенди, є легенда про Рудольфа, Франц Йосифово-го сина, що також ніби то ходив селами аби придивитися, як живуть в державі прості люди. В тій легенді тоже розказується подібне, що і в легенді про Франц Йосифа. Замітне є те, що народна уява обі легенди зв'язує з магнатом паном Ромашканом.

В нашому селі немає ніяких відзнак, пам'яток про знесення панщини, хоч в той час кожде село ставило якісь пам'ятки, щоби відзначити цю знаменну подію. В Кутах стояв донедавна хрест на "помірках", котрий поставлено на пам'ятку знесення панщини; в Рожнові ростуть ще і тепер тополі, посаджені коло дороги, на пам'ятку знесення панщини; в Рудниках стояла каплиця збудована на пам'ятку знесення панщини, а дивне це, що в нас нема ніякої пам'ятки. Але якщо брати до уваги це що від нас відробляли панщину в Іспасі і є переказ, що разом з іспаськими людьми висипали могилу між Іспасом і Чорногузами, то стає ясне, що люди з нашого села вирішили там поставити пам'ятку, де вони робили панщину і переказ той є правдивий.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм