Субота, 27 травня, 2017

2.2.11. Татарські набіги

Гріє літне сонце. Діти, що бавилися на оболоню, побачили му-равлину купину тай поставали над нею. Дивляться, як трудолюбиві комахи працюють, виносять лялечки на сонце, аби вони нагрівалися. Виносять з темних переулків многоповерхової купини тай укладають на траві. Одно з дітий почало: мурашки, мурашки, а другі діти і собі давай: мурашки, мурашки, ховайте свої подушки, бо татари йдуть. Діти виговорюють оццю кличку так собі, навіть мало думаючи, що вона означає. А кличка та колись дуже багато означала. Кличці тій вже сотні років, як вона народилася, а коли вона родилася, то татари були таким страшним лихом, що люди пісніли на саму лишень вістку, що десь недалеко появилися татари і брали, що могли та бігли в ліси або городища, аби не попасти татарам в руки.

Великим лихом були в ті часи татарські напади. Татари набігали на села загонами, які по татарськи називалися чамбули. Куди перейшов чамбул, там залишалися згарища та трупи.

Татарські напади заставляли людий бути кождої хвилі готовими до оборони. Центральний уряд тогдішної Польщі був заслабий, аби міг був військовою силою припинити отті напади. Села були залишені на самооборону. По селах будували невеличкі укріплення, в якому люди скривалися на случай нападу. Таке укріплення будували звичайно на горі, обкопували єго ровом і обводили деревляним забором, і зза того забору оборонялися. Такі укріплення називали городищами. Про такі городища згадують історики, що вони були в Іспасі, під Коломиєю, над річкою Пістинькою, коло Тюдова, під Кутами і в Брусторах. Таке городище було і в нас в Здвижені. Місце то, де воно було положено, і до сегодня називають Городищем. До першої світової війни виразно видно було окопи, якими воно було обкопано. В першій світовій війні там велися бої і там покопали ще нові окопи, так що тепер трудно означити, котрі окопи з давного городища, а котрі є з війни. В Гашнові на Видній горі стояв стовп з бочкою смоли на верху. Коло стовпа стояла варта. Вразі татарського нападу, коли помічено здалеку татар, або помітили, що десь далеко в якомусь селі горіла така сама бочка з смолою, значить там помітили татар, то тогди і в нас запалювали бочку, вона горіла і це означало для села, що десь є татари. Люди тогди заганяли худобу в ліси і або скривалися в лісах, або ішли в городище і там скривалися. Є перекази, що люди з худобою скривалися в ходосі-вських лісах, а що в лісах з худобою доводилося перебувати навіть по кілька день, то Ходосів розділено на ділянки і кожда родина одержала там ділянку, де вона передержувала скот. Ділянки ці, так як тогди розділено, задержалися до наших часів.

Стовп з смолою називали чугою, і тепер то місце, де стояв стовп, називають "коло чуги".

З татарських часів задержався в нас вираз "пішов чамбулом". Це кажуть про таких, що не оглядаючись на ніщо, не зважаючи, що тим роблять комусь шкоду, нищуть щось, притім всеодно кудись ідуть.

На Слободі є невеличкий насип землі, який називають татарською могилою. Може бути, що там похоронено побитих татар.

Ми не маємо документальних даних про напади татар на Здвижен і які шкоди ті напади приносили селови, але певно, що Здвижен не був виїмком від інших сіл і пережив все горе, яке спадало від татарських нападів на наші села.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм