Середа, 24 травня, 2017

Гуцульщина літературна

Мандрівка у казку

Сенчук Іванна Іванівна, вчитель рідної мови і літератури, керівник гуртка, запрошує читачів у загадкову подорож в рідні гори.

 Прекрасний світ сотворив Господь. Дивишся і дивуєшся, як розмірено плине час, повторюючи неповторне, як уже багато віків люди складають мозаїку свого буття, чекаючи на диво, на мрію, на казку, зазвичай не помічаючи, що все бажане так близько.
Помандруйте зі мною у казку, хоча, на перший погляд, ви потрапите у звичайну сільську місцину, схожу на безліч інших. Повільно йдете второваною сільською дорогою. А, чи йдете? Ні, вас несе джерельна вода невидимого струмка. Чується дивна мелодія, яка огортає вас, наповнюючи щемом серце, що теж підхопило чудовну пісню, але чию? Слух мимоволі шукає творця предивних звуків і губиться в здогадах: чи то десь загадковий птах сховався в буковому листі, чи у цілющім зіллі дивний звір, а може то струнка смерека шепоче дяку сонцю за світлий день, даруючи усім коралі із живиці. Мимоволі розумієте, що чарівна мелодія вже живе всередині вас. Перед очима постає казкова картина - у кожного своя, але у всіх однаково загадкова і таємнича.
Нога ступає на лісову стежку, з'являється дивне відчуття, ніби вона давно чекала ваших кроків, мріяла, що поведе у тихі чудові місця, де в очах зелено-зелено від розмаїття дерев, до яких хочеться пригорнутися втомленим тілом і відчути, як під корою пульсує джерело життя. Душа відпочиває, емоції і почуття б'ють фонтаном, а говорити хочеться віршами.
Мелодія життя вашого серця вихлюпує через край, за плечима виростають крила, ви легко перестрибуєте рівчаки, долаєте межі, бо очі хочуть бачити більше.
Здається, ще трішечки, ще на той плає-чок - і ви обіймете руками небо.
Ви - на горі. Ні, це, напевно, море, океан, лише його могутні хвилі зачарувала рука невідомого чарівника і перетворила морські валуни на сині хребти гір.
Дивись, милуйся - такої краси більше не побачиш, бо завтра вже буде інша, не краща і не гірша, але обов'язково буде.
Буде це величне сонце, що ніби споконвічний охоронець, зазирає в душу кожній травинці і комашці. Так-так, в душу, бо хоча ця краса нерукотворна, вона не може бути бездушною.
Буде ліс - буде царство безмежної краси, доброти, вічного спокою, де живуть дерева-велетні незвичайної краси і розуму, титанічної сили і можливостей. Всі вони, як доблесні могутні воїни, стоять на сторожі життя.
Інстинктивно око ловить якийсь рух біля лісу. Із захопленими вигуками постаті в киптариках мчать на гору. В голові чигає думка: «Мавка! Чугайстрик!» Але все ближче до вас наближаються червонощокі малюки: хлопчик у кептарику зі смішними кучерями та бистрими очима стискає в маленьких, але дужих руках флояру, і хоче наздогнати прудке дівча, що дрібонить ніжками в писаних капчиках та новеньких постолах, на голівці виблискують лелітки, в русявому волоссі заплутався вітер.
За мить повноголосу природну тишу розбиває дитячий голос, і в пахучому свіжому повітрі лунає дзвінке «Слава Йсу!». Почувши, що ви тут вперше, з охотою, навперебій розповідатимуть про свою милу, неповторну і до болю рідну Річку.

Як же тебе не любити,
Річко моя!
Село митців, музикантів-
Краса твоя!

Дитячий голос, наче дзюркіт гірського струмка, розповідатиме вам про кожен «кавальчик» рідної землі. І про повний таємницями Потайник, про гонорові Лей-би, дзвінкоголосі Гримали, високий Буковець, зелений Мариш, шумну Шевелі-ну, кам'янистий Брусний, співучі Левади, газдовиті Савчуки, веселі Туні, залиту сонцем Кичеру, оповиту легендами смерек. І у кожному з цих куточків живуть незвичайні люди - народні умільці, що вміють творити диво.
Це мистецтво, ніби потічок, бере тут свій початок, має свою географію, свою технологію, своїх майстрів, своїх безпосередніх шанувальників. Щось ніби подібне до хвиль на воді, які розходяться все далі й далі.
Напевно тому в історію художньої обробки дерева річківські різьбярі вписали не одну славну сторінку. Серед митців минулого століття найбільш відомі імена Марка Мегединюка (1842-1912 рр.), Петра Ме-гединюка (кін. ХІХ - поч.ХХ ст.), Миколи Медвідчука (1880-1946 рр.), Якова Тонюка (1903-1957 рр.), братів Кіщуків - Олекси, Івана, Миколи.
Вагомий внесок у різьбярську скарбницю Гуцульщини зробив Марко Мегединюк. Його роботи збагатили світову культуру зразками українського образотворчого фольклору.
У своєму життєписі Марко Мегединюк розповідає про виготовлення топірців, які він робив для всієї Гуцульщини, про те, як возив дерев'яні вироби збувати у Чернівці, Перемишль, Одесу.
Він був у добрих стосунках з родиною знаменитих яворівських різьбярів, особливо з Василем Шкрібляком, який передав йому свій величезний досвід художнього різьблення, точіння, інкрустації рогом, кісткою, природними кольорами дерева. Одержані професійні знання у Шкрібляків він не тільки засвоїв у повній досконалості, але й багато в чому перевищив своїх колег-вчителів. Це засвідчили його непоодинокі роботи, які він виготовляв уже в 70-80-х роках XIX століття.
Марко Мегединюк вирізьбив сливового хреста для австрійського цісаря Фран-ца Йосифа в рік його ювілею (80-90-ті роки XIX ст.) - одну з найбільш складних його творчих робіт. За це отримав 30 дукатів золотом. Хрест знаходився у приватній капелі цісаря. Його фотографія поміщена на 312-ій сторінці першого тому книги В. Шухевича «Гуцульщина».
Роботи Марка Мегединюка неодноразово експонувалися на різноманітних виставках. Так, часопис «Діло» 1887 року (№109) повідомляв, що на рільничо-промисловій виставці у Кракові Марко виставив цимбали, прикрашені пацьорками та мідним дротом, за що був нагороджений бронзовою медаллю. Часопис «Діло» за 13 грудня 1912 року повідомляє, що на коломийській виставці, яка відбулася у вересні 1912 року, золоті медалі за різьбярські вироби одержали Марко Мегединюк, Василь Девдюк, Іван Семенюк з Печеніжина та Василь Шкрібляк. У той час Марко Мегединюк працював у Вижницькій школі деревного промислу і металевої орнаментики.
Участь Марка Мегединюка у багатьох виставках засвідчують й інші періодичні видання того часу. Вагомий доробок майстра був представлений на «Виставці домашнього промислу» в Коломиї. Це скринька, хрест, тарілки, топірці, трійці, палиці. Фотоілюстрація палиці з рукояткою у вигляді двох кінських голів поміщена у часописі «Поділи».
Високою майстерністю відзначалися скриньки, виготовлені майстром для цієї виставки. Вони схожі на традиційні українські скрині, але вся поверхня декорована інкрустацією - дрібненькими пацьорками (бісером), тоненьким суканим дротом, рогом та металевими мосяжними цвяшками.
Марко Мегединюк залишив по собі неповторні шедеври декоративно-ужиткового мистецтва, він був славним сином Гуцульщини, і Річка пишається своїм знаменитим майстром.
Після Марка Мегединюка різьбярство у селі успішно розвивали і вдосконалювали брати Тонюки, брати Кіщуки - сини Зіновія Кіщука (1883-1920 рр.), який став родоначальником славетної династії.
Найвідомішим майстром, справжнім чарівником різьбярської справи з родини Кіщуків був Микола Зіновійович - шанований і знаменитий не тільки на Гуцульщині, але й далеко за її межами.

Микола Кіщук
- член спілки художників колишнього СРСР та України. Його баклаги, рахви, декоративні тарілки,під-свічники, шкатулки можна побачити в Київському державному музеї народного де-коративного мистецтва та Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Творами річківського різьбяра ілюстровані книги «Художні промисли України», «Різьба в західних областях, України», «Гуцульщина» та інші.
Микола Кіщук залишив після себе цілу плеяду учнів, яким щедро передав секрети самобутньої майстерності.
Для своєї родини, дочки Марії і внуків, він створив близько сотні найкращих робіт: бочки, баклаги, письмовий прибор, підсвічники, рахви, карнизи, які зберігаються у будинку майстра. Це один з унікальних приватних музеїв Гуцульщини, розкішний доробок якого міг би прикрасити найвишуканіші музеї України, Європи. Однак, через слабку популяризацію, про нього мало кому відомо.
Не менш знаменитим і талановитим майстром різьбярства у Річці вважається Василь Тонюк, син Якова, який у свої 78 років продовжує творити. Свої будні Василь Якович проводить у домашній майстерні-робітні, тут до нього приходить творче натхнення і народжуються неповторні цукорниці, вази, тарілки, горнята, пляшки, бочівки, шкатулки. У його роботах вдало поєднується інкрустація та суха різьба.
За плечима Василя Тонюка більше 55 років трудового стажу, 17 з них віддані артілі «Гуцульщина», 29 літ присвячено художньому комбінатові. Як цінні пам'ятні реліквії, митець зберігає свої нагороди: три бронзові медалі з найбільших виставок у Москві та Києві, медаль «Ветеран праці», орден «Знак пошани». А скільки дипломів, грамот, посвідчень!
Більше 30 робіт Василя Тонюка зберігається у Коломийському музеї, вони є також у музеях Львова, Івано-Франківська, Києва. І це не дивно, адже майстер - член Спілки художників з 1962 року.
Останній творчий доробок умільця, над втіленням якого довелося працювати сім місяців, - капличка. її виготовлено із матеріалу груші, який зберігався 15 років. Тонкий гуцульський орнамент вкриває стінки виробу, який з точністю відтворює форми каплички.
Капличка-кіот - це оригінальний культовий виріб, призначений для церкви, для служби Богові, а народився він у душі і в руках митця, якому Бог дарував непересічний талант.
У Річці різьбою по дереву та інкрустацією займаються чи не в кожній хаті, у нас багато мистецьких династій.
Свій неповторний стиль у цьому ремеслі має родина Шатруків. Найбільш яскравим майстром у родині є Лук'ян Шатрук. В останні роки він створює витончені і майстерно зв'язані шести - і восьмигранні шкатулки, які не мають аналогів у Річці. Митець виконує їх тільки на замовлення, тому їх не можна побачити на традиційних місцевих базарах. А вигляд у них справді вражаючий, з відчутною творчою іскрою справжнього різьбяра.
Вірними традиціям річківської школи інкрустації залишаються батько і син -Микола та Василь Грепіняки, що створюють чарівні тарілки, рамки, пудренички, вази, на які завжди є попит.

Микола Грепіняк - член Спілки художників України, визначний митець Гуцульщини. До його майстерні, значно віддаленої від центру села, тягнуться численні гості, туристи, яким тут завжди раді і гостинно зустрічають їх, знайомлячи із секретами народження дерев'яного дива.
Багато вміння, творчого натхнення вкладає у свої роботи, переважно інкрустовані шахи, випускник колишнього Косівського технікуму прикладного мистецтва, вчитель трудового навчання Річківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Іван Шатрук. Незважаючи на молодість, у його роботах відчувається справжній талант і своєрідність. Над виготовленням шахів він працює довго і наполегливо, прикладаючи багато зусиль і творчості. Всі фігури, вистругані вручну, мають оригінальний вигляд. Іван Шатрук для оздоблення шахової дошки використовує такий рідкісний вид мистецтва, як викладка сюжетів кусочками дерева. Це має неповторний вигляд у поєднанні з інкрустацією. Такі шахи також виготовляються тільки на замовлення.
Досконалістю і витонченістб вражають роботи іншого випускника цього ж навчального закладу - Дмитра Кіщука. Він може створити з дерева що завгодно. Найяскравішим доробком майстра є інкрустовані дерев'яні люстри, що прикрашають Храм Божий у Соколівці та капличку на церковному подвір'ї у Річці. Жителі цих сіл та численні туристи зачаровані красою цих робіт, які і справді вражають і дивують.
Молоді річківські митці постійно вдосконалюють свою майстерність, шукають нові оригінальні родзинки у древньому ремеслі.
Оглядаючись у минуле і наближаючи майбутнє, вони день у день примножують традиції гуцульського мистецтва, продовжуючи творити колоритну, неповторну і самобутню казку з дерева. Віриться, що так буде завжди.

Книга Гуцульщина літературна - Річківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!