П'ятниця, 24 листопада, 2017

Гуцульщина літературна

Ірина Крицкалюк

Ірина Крицкалюк.
Навчалася в Косівській гімназії сім років.
Захоплення художнім словом довго зберігала у таємниці, до творчості ставиться дуже серйозно, тому твори її вражають, не залишають нікого байдужим.

СЕНС ЖИТТЯ

Постріли... Один, другий, третій. Свист пролітаючих поруч куль, вибухи й стогін.

Розплющую очі. Ні, це лише стукіт коліс і гудок потяга. Наснилося. У вагоні холодно, але я не змерз. Звик. Там навіть у найхолоднішій ночі було гаряче. Мої сусіди говорять про фільми, яких я не бачив і, з прихованим жалем у очах, питають мою думку. Я байдуже й неясно відповідаю. Нарешті вони залишають мене в спокої і знову сперечаються між собою. За ці роки я розучився розмовляти з людьми. Там не було часу говорити. За вікном мерехтять дерева і зеленіють рідні ліси. Лише жовті пшеничні поля нагадують мені безкінечні піски Долини, і я відводжу погляд. Нарешті поїзд починає зупинятися, і я відчуваю щось незрозуміле. Так, це він - страх. Страх, якого в мене не було вже багато років. Коли звикаєш - він зникає, і тобі не страшно йти ні в які бої. А тепер я боюся. Боюся бути вигнаним і непотрібним. Так, вона клялася, але пройшло 7 років. 7 довгих, безкінечних років у Долині Смерті, які змінили моє життя, а один випадок його майже забрав. Я їду по знайомій дорозі й намагаюся впізнати в нових будинках ті, які я знав, і хоч від вокзалу до її вулиці 6 кілометрів, та мене зовсім не болять руки, і я не стомився. ІІІ під'їзд, другий поверх, квартира № 8 -єдина адреса, яка зв'язує мене з цим світом. У мене нікого, крім неї. Я під'їжджаю до подвір'я і зупиняюся. Як вона мене зустріне? Не наважуся їхати далі й чекаю. Так хочу побачити хоч одне знайоме обличчя, та навколо немає нікого, кого б я знав. Та ось з будинку вибігає. я, шестирічний я, зовсім такий, як на тій старій шкільній фотографії з першою вчителькою. Здивовано дивиться на мене, і помалу його подив переходить в жаль. Я не можу відвести від нього очей, моє тіло заніміло, а в голові б'ється лише одна думка: "Невже?" Раптом він виймає з кишені цукерку й несміливо дає мені. "Прометей" - мої улюблені. І тут я чую таки знайомий, рідний голос: "Саша !", який кличе мене. Підводжу очі і зустрічаюся з її поглядом. Боже, вона стала ще вродливіша, а її великі очі, підкреслені теперішньою блідістю, зараз здаються ще красивішими. Вона дістає з кишені гроші, кладе їх на мою завмерлу руку, що тримала цукерку, і каже до хлопця: "Сашо, ходімо, бо ти знову запізнишся". Він підбігає до високого чоловіка, бере його та її за руки, і вони йдуть, про щось весело сперечаючись.

А я, щасливий, довго дивлюся їм услід, а коли вони змішуються з натовпом, їду геть, міцно стискаючи цукерку в долоні.
Боже, аж тепер я зрозумів, навіщо ти тоді залишив мені життя.

Книга Гуцульщина літературна - Косівська школа-інтернат-гімназія

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!