Неділя, 28 травня, 2017

Гуцульщина літературна

Федір Петрів - Едельвейс(легенда)

ЕДЕЛЬВЕЙС

(Легенда)

Надворі мете віхола, а в хаті розжарена піч наганяє сум, окутуючи все тіло приємною теплотою. В кімнаті майже зовсім темно, чи то від близького вечора, чи може, від густого тютюнового диму, що його час від часу дід Гараздюк випускає з прокуреної бакунтової1 файки2. Гоготить в широкій печі ватра, облизуючи червоними язиками смолисті смерекові поліна, кидає рожеві відблиски на обвіяне бурями, пооране зморшками й рубцями лице старого казкаря. Ми з дідом мовчимо, вслухаючись у свист вітру, і думаємо кожен про щось своє. Я згадую літо, розіп-ріле від липневого сонця, копиці прив'ялого сіна, що пахне медом і червоні запашні суниці. А про що думає дід? Невідомо. Може теж згадує косовицю і громовиці літніх гроз, а може тепер в його примружених очах сіяє відблиск нової щойно народженої казки.

Мовчимо. Так триває іще якусь мить, а потім дід виймає люльку із рота, вибиває до коліна ще гарячий попіл і ховає своє улюблену файку за широкий черес.
- Ну, то що хотів би-єс чути? -Це до мене.
Звільняюсь від спогадів і прошу казкаря розповісти яку-небудь легенду про рослини чи звірину.

Дід посміхається самими тільки очима і знову виймає з-за череса3 файку, натоптує її тютюном, а я вмощуюсь позручніше на широкому смерековому ослоні і збираюся слухати.

- Ну, як так, то повім тобі легенду про гірську косицю - едельвейс, абись знав чому її так називають, а закохані гуцули вважають за квітку кохання і дружби.
Тож слухай. Дід пускає до темної стелі клубок сизого диму і неквапно, по-дібним до шумлячого потоку голосом, розповідає нову, ще не знану мною легенду, легенду про шовкову косицю.

- Давно те було, ще не було на світі й наших дідів, а в Карпатах наших уже жили люди. На високих полонинах випасали вони величезні стада овець і так жили, харчуючись м'ясом, молоком, бриндзою5, а з овечих шкір і вовни робили собі простий одяг. І жили в нашому селі тоді дві сім'ї, що мали чи не найбільші турми6 овець на цілі гори. В одній із цих сімей росла - виростала дівчина небаченої в цих краях краси. Звали її Едель. Рожеве личко, ніжна шия, білі руки і сині, як небо очі, над якими піднімались тоненькі, як шнурочки, чорні брови не в одного легеня назавжди відібрали спокій. Багато гожих легінів просили руки в красуні, але вона була неприступна. Тільки один з легінів7 міг досхочу цілувати її пишні уста і пестити кучеряве шовкове волосся. Це був Вейс, син старого пастуха. Вже кілька років кохав він красуню Едель, але одружитись з нею не міг, бо був бідний, а батько дівчини нізащо не хотів, щоб його доч-ка-красуня виходила заміж за бідного горянина. Мріяв видати її за сина другого багача - Терна, що був страшенно некрасивий, але зате надзвичайно багатий і мав панську пику. Та Едель не хо-тіла виходити заміж за нелюба. Ні просьби, ні залякування, ні погрози не зломили її волі. І тоді батько вирішив перемогти дочку хитрістю. Одного дня він покликав до себе всіх легінів із села і сказав їм:
- В наших горах є шовкова косиця. Кажуть, що хто матиме її в себе, той завжди буде мати в своїм домі щастя. Я мрію мати цю косицю, тому й закликав вас сюди. За того, хто знайде цю косицю і принесе мені, я віддам свою красуню-дочку.

Наче турма чорних овець, сипнули легіні з багацького двору - пішли шукати шовкової косиці. А Едель у цей час уже сиділа в підвалі, бо батько дівчини боявся, щоб дочка не втекла куди-небудь. Та й тут він прорахувався. Білими дівочими руками пробилася крізь товстелезний шар землі дорога на волю.

На світанку, ще тільки когути8 пропіли перший раз, Едель уже бігла звором, шукаючи Вейсового сліду, і на лісистому груні, нарешті знайшла коханого. Припала до його грудей і до нестями цілувала порубочі уста і сиві очі. А потім обоє почали спускатися вниз. І раптом перед ним став старий гуцул з білою, як молоко, головою і такими ж вусами

- Куди йдете, дітки? Нелегка вам стелиться дорога, бо стережуть шовкову косицю злі гірські духи. Чи, може, ви не знаєте цього?
- Знаємо, - відповів Вейс.
- Але ми любимо одне одного і дістанемо її хоч якою ціною.
- Ну, що ж. Ідіть, хай добрі сили помагають вам у вашому ділі. А ось це зілля додасть вам сили в кожну хвилю.

І простягнув Вейсу пучок сонцецвіту. Не встигли дівчина і легінь сказати жодного слова, як старий зник, наче марево. А закохані побігли далі, наче втоми не було зовсім. Це додавав їм сили пучок сонцецвіту. На одній із скель вони, нарешті, побачили те, що шукали. Вгорі над ними на вершечку двохсотметрової прямовисної стіни колихалась на вітрі шовкова косиця. Але як добути її звідти? Та для закоханих нема ніяких перешкод. Із довгої трави і смерекового галуззя сплели вони шнури і почали підніматися вгору. Та нелегкою була дорога. І ворог не дрімав. Пихатий Терен вирішив будь-що дістати шовкову косицю. Темної ночі з'явився він у хатині злого ворожбита і попросив його дати такого зілля, щоб Терен міг у потрібну хвилю перекинутись у тварину чи рослину. За це він обіцяв чаклунові повну тайстру9 червінців. Той погодився. Випив Терен зілля і чимдуж перекинувся в орла, щоб вилетіти на скелю і зірвати шовкову косицю.

- Ти будеш моєю, незламна красуне! Моєю будеш! - сичав він, злітаючи вгору. Та не зміг долетіти до вершини: гірський вітер не дозволив йому це зробити. Десь на півдорозі жбурнув він Терном об скелю і не дав йому злетіти більше ні на метр вгору. А закохані піднімалися все вище й вище, бо допомагали їм у цьому всі добрі сили гір - мавки, лісовики, повітрулі. Навіть старий сивобородий Чугайстер підтримував їх, щоб не впали вниз. Але не здавався й Терен. Колючим кущем розпростерся він на дорозі Едель і Вейса, плутав їм руки і ноги, до крові розривав тіло. Але не зміг зупинити їх і на мить. Ось уже до вершини залишилось зовсім мало. Та і Терен уже незміг перешкоджати Едель і Вейсу в дорозі, бо старий ворожбит зробив його кущем навічно, коли дізнався про його чорне діло. Хоч і був він злим чаклуном, але ще десь на дні душі мав краплину людяності, і саме вона знищила Терна та допомагала закоханим. Нарешті важка дорога позаду і шовкова косиця перед ногами колишеться на сильному вітрі. Та тільки простягнув Вейс руку до неї, як загриміло страшно, і кусок скелі, разом з хлопцем і дівчиною, відколовшись, покотився вниз. Це злі гірські духи вирішили покарати сміливців. Та не загинули вони в безодні - тільки до людей уже не змогли повернутись ніколи, а стали добрими духами кохання. А на скелі, де залишилися сліди їхньої крові , виросло кілька десятків шовкових косиць, які люди на згадку про легіня і дівчину, об'зднаних вічною любов'ю, назвали едельвейсами. І тепер ще зустрічають гуцули цю квітку на найстрімкіших карпатських скелях. Та не кожен зможе дістати її звідти. Це зробити може тільки людина з ясним серцем і чистою совістю, а лиходій розсиплеться від одного дотику до пелюсток цієї квітки, що нагадують дівочі уста.

Давно вже замовк дід, попихкуючи своєю файкою, догоріла ватра, в хаті вже зовсім стемніло, а я все ще перебуваю в полоні щойно почутої легенди. Хочеться вірити, що все воно так і було насправді, як розповідав дід. І я вірю, всім серцем вірю в вічне кохання і його символ - шовкову косицю Карпатських гір - Едельвейс.

7\07\ 1973. Шепіт.

1. Бакунтової - бакунт - сорт тютюну
2. файка - люлька
3. черес - широкий шкіряний пояс з кишеньками і пряжками
4. косиця - квітка
5. бриндза - спеціально приготовлений для зберігання посолений сир
6. турма - велика отара овець
7. легінь - парубок, дорослий хлопець
8. когут - півень
9. тайстра - полотняна або вовняна торба, яку носять через плече (переважно для харчів)

Інтернет версія книги Infoland © Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Книга Гуцульщина літературна - Брустурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!