Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 180
Субота, 24 червня, 2017

Гуцульщина літературна

Ганна Василівна Подоляк - Осінь - пора весільна

   Ганна Василівна Подоляк, вчитель зарубіжної літератури, керівник літературного гуртка «Шовкова косиця»
та гуртка «Диво-писанка». Закінчила Сумський державний педагогічний інститут ім. А.С. Макаренка. Ще в
студентські роки почала писати вірші. Свою любов до поезії, до мистецтва, до світу прекрасного передає
своїм вихованцям.
   Залюблена у красу рідних гір, про них і пише свої вірші та прозу. Її кредо: виховувати учнів красою рідного краю,
рідної землі, мистецтва. Пише нариси, складає вірші.

                                          Осінь - пора весільна
 
   До чого збитошний цей парубок -жовтень! Порозмальовував - порозцяцькував довколишні ліси й гори такими небаченими кольорами, що й назви їм не добереш. Витівник, та й годі...
   У Горящуків, здається, все вже було готове до весілля: кухарка Анна Середнюкова - аж з третього села
запросили, бо - майстриня! - пильнувала у великих казанах голубці, щоби, борони Боже, не пригоріли; пантрувала за кількома помічницями, що готувала канапки... Клопотів у Анни - вище голови! Аякже! Треба себе показати.
   Газда ходив по обійстю, заглядав у кожний куток, чи все до ладу, чи добре прикріпили хлопці брезент на
величезному помості; чи якийсь жартівник не навідався в комору; чи не пробрались в стодолу, де застигав
студенець, сусідські коти... Але не знаходив нічого, що могло б зіпсувати йому святковий настрій.
   А тим часом чорнобрива й синьоока Марічка, молода, з дружками, Настунею і Ольгою, ходили хата від хати зі словами: «Просили тато, і мама, і я вас прошу...»
- Дійдемо, - сказала Марічка, - до вуйни Олени, там перепочинемо і підобідаємо...
   Вже небагато лишилося.
   Легкий теплий вітерець бавився довгими різнокольоровими биндами, що спадали з вінків аж до пояса
   До вуйниної господи лишилася якась жменька кроків, як раптом стежку дівчатам заступив вершник. Хто
тихо йойкнув, хто кулачка до уст притулив, лиш Марічка ні йойкнула, ні рукою не поворохнула, а тільки видихнула перелякано і здивовано:
- Дмитро...
Вершник пригладив, як приплескав, долонею розкуйовджене волосся й запитав:
- То що, Марічко, запрошуєш на весілля? Чи може, проминеш мою хату, як колись мене проминула?
А що дівчина мовчала, додав ледь чутно; мабуть, лише до неї.:
- Марічко... Марічко...Стрепенулася вся, мов берізка. Згадалися вечори враз, і обійми жагучі, й поцілунки палкі,
і його, Дмитрові, очі-ясні і чесні.
   Підняла голову, провела долонькою на чолі, щоках, наче павутиння стирала, а тоді до дівчат:
- Передайте, подруженьки, моїй старині, що весілля обійдеться й без мене. Хай не гніваються...
Дмитро звільнив ліве стремено, простягнув до дівчини руки, і вона метеликом пурхнула поперед нього у сідло.
Кінь, здавалося, задоволено фиркнув і, підкоряючись чужій руці вершника, зник у кущах.
   А в світлиці нареченої, в товстому білому калачі і барвистому рушникові всіма кольорами веселки вигравало деревце. І хто б сказав: чи то ліс покропив соснові гілки золотом і багрецем, чи деревце віддавало йому свої
барви.
   Ох, і витівник-жартівник цей парубок-жовтень.

Книга Гуцульщина літературна - Космач-Банівська загальноосвітня школа І-ІІ ст.

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!