Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 180
Середа, 29 березня, 2017

Гуцульщина літературна

Марія Станіславівна Петричук - Станична Ганнуся

                                                     Станична Ганнуся

   Не вірилось Ганні Дмитрівні Петричук, що вона дочекається тих часів, коли над сільською Радою майорітиме синьо-жовтий прапор, а гербом нашої держави буде тризуб. Іде їй 72-й рік. А найкращі роки, юність минули на каторзі в Красноярському краї.
   У 1945 році Ганна вступила в ОУН. Працювала станичною, мала під своєю опікою 18 дівчат. Вони виконували санітарні роботи, були зв'язковими. Та недовго довелося дівчині вести боротьбу. За чиїмось доносом у село прийшли енкаведисти і забрали її'.
   25 лютого 1946 року ішла вона в супроводі трьох енкаведистів рідним селом, а мороз так лютував, як у цьому році. По дорозі різні люди зустрічалися. Одні співчували, інші дивувалися, куди такому дівчаті до національної боротьби. Запам'яталося Ганні Дмитрівні, що тоді у селі гуляло весілля у Василя Лук'яновича Палійчука. Тоді вона подумала: "А чи буде в мене колись весілля, чи діждуся цього дня?".
   Привели її в гарнізон, який знаходився в домі Федора Семеновича Іванюка. Вночі взяли на допит, дуже били, вішали на сволоці, вимагаючи даних про борців за волю. Але Ганна мовчала, ні пари з уст, тільки одна відповідь: "Нічого не знаю, нічого не виділа". А гадка була тоді одна, що тут чекає її смерть, бо чула розмову енкаведистів з другої кімнати. Довго тяглася зимова ніч.
   На другий день відвели її у Косів. Дві доби у лютий мороз сиділа дівчина у коридорі НКВД (тепер школа-гімназія). Там також тяжко катували, били, "поліном га-ратали", вимагали признатися, скільки їх було в організації і хто був - всіх поіменно. Запам'ятались їй енкаведисти брати Галії. Але вона не сказала ні слова. Краще смерть, ніж видати борців за волю. Після допитів у Косові, ледве живу, відвезли Ганну до Коломиї в тюрму.
   Довго довелося пробути їй під слідством.
   4 вересня 1946 року відбувся суд. Вирок націоналістці - 10 років позбавлення волі. У серпні з Коломиї відвезли до Львова. А пізньої осені у товарних вагонах повезли невідомо куди. Місяць у дорозі її супроводжували голод і холод, що прошивав до кісток. За ніч у вагоні набралося на два пальці льоду, а вдень зі стін капала вода, бо топився лід. І так щоденно. Було їх 300 дівчат зі Станіславівщини.
   Остання зупинка - в Красноярському краї. Саянські гори. Півтора тижня з вокзалу голодні і холодні добиралися до табору. По дорозі спали в церкві, у вівчарниках, останню ніч - у чоловічому таборі "Матвіїв ключ". Привели їх у жіночий табір "Мамза": бараки довгі, непривітні, холодні, нема на чому спати і нема що їсти. І так тяглося довгий час. З "Мамзи" забрали в табір "Марин клин".
   На п'ятому році забрали у Балхаш на будівництво. Робота тяжка, не під силу дівчатам. Цілий день тримали в руках то залізний колик, то кияню, то лопату. І завжди, вдень і ввечері, Ганнуся не лягала і не йшла на роботу, щоб не помолитися. Не забудеться їй останній день на каторзі. Знесилена після робочого дня, кинула з рук кияню і подумки сказала: "Аби Бог дав, щоб я вже більше тебе не брала в руки".
   І Бог вислухав прохання Ганни. На другий день вранці зайшла в барак бригадир і почала зачитувати прізвище дівчат, яким треба з'явитися на пересуд. Зачитала Ган-нине (дівоче Гарасим'юк). 8 років 5 місяців 11 днів неволі — такою була плата за боротьбу.
    Після повернення додому і до Ганни прийшло щастя. Покохала чорноокого Василя, побралися з ним, виростили двох синів, дочекалися трьох онуків. І ніколи не скаржиться Ганна Дмитрівна на скрутне теперішнє становище. Тішиться, що Україна має волю.

Книга Гуцульщина літературна - Бабинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!