Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 180
П'ятниця, 20 жовтня, 2017

Гуцульщина літературна

Марія Лукинюк - Оповідь про сільську святиню (продовження )

   Гарасим'юк Марія розповідає, що, за словами її діда, Шептицького привезли в село фіакром, і коли він побачив замість каплиці церкву, то спершу розсердився, а потім замітно вдоволено дивувався із спритності бідних гуцулів та їхнього війта, якого захищало ціле село. Отож, Його Високопреосвященство не покарав Семена, бо старі азди взяли провину на себе: дужехочеться піти на богослужіння, а літа не дозволяють далеко ходити. Змінивши гнів на милість, єпископ не тільки освятив церкву, а й відправив у ній першу Службу Божу і звернувся до бабинців з проповіддю, після чого поздоровив парафіян, сказав, щоб вони запам'ятали цей день і місце, на якому вони стояли в церкві, аби потім приводити сюди своїх дітей. Можливо, тому у нашому селі діє і сьогодні "неписаний" закон: у церкві кожен стоїть на "своєму" місці, а гості села стають біля своїх родичів або при виході.
    Ця подія відбулася 9 жовтня 1900 року, про що свідчить документ початку ХХст., який передав мені Стефурак Василь Юрійович, нинішній дяк церкви. Документ залишився йому у спадок від батька, який багато років був дяком у нашій церкві.
    Завдяки цій знахідці я дізналася, що на час освячення в Божому храмі був тільки один образ Святої Варвари, мощі Святого Мученика Лаврентія, які зараз перезахоронені у новому головному престолі, 5 церковних риз, 3 стихарі, 10 хоругов, 4 фани, 1 процесійний образ Божої Матері, який зберігся дотепер; дві чаші -срібна і бронзова, - які пожертвував Григорій Сумарук, вартували по 190 крон. Також у документі значиться, що церква мала три ключі: один знаходився у паро-ха, а два інших - у провізорів. Малювати церкву всередині почали в 1914 році, але в зв'язку з "вибухом війни перервано роботи" і закінчено аж у 1925 році. Приблизно у цей же час багатий азда Сумарук Григорій Борисович продав власну полонину і купив три дзвони, один з яких більш як 500 кг вагою. Їх виливали в Калуші із спеціальних сплавів, до яких входили срібло і кольорові метали.
    Невдовзі цей жертводавець помер, а дзвіницю розвалили, бо вона не могла витримати ваги дзвонів, дерево спалили. Дружина Григорія, Параска, знову продала фамільний рунт, і за виручені гроші парафіяни почали будувати кам'яну дзвіницю. Камінь возили з присілка ути, а для проектування "виписали" інженера-архітектора з Відня, який керував роботою. Мурували дзвіницю майстри із Соколівки -Онуфрій і Василь Шкондеюки. Робота була завершена в 1937 році, про що свідчить напис, зроблений різцем на центральній арці дзвіниці. Бичинюк Петро зробив невеличку капличку, яку обновили у 1998 році.
   Під час німецької окупації до жителів села дійшли чутки, що німці забирають дзвони на переплавку. Тодішній паламар церкви - Сумарук Василь Йосипович -разом з кількома церковними братами зняли і сховали дзвони. Два менші затопили в ставку Іванюка Василя Івановича, а великий дзвін "Григорій" закопали у лісі. Коли окупанти приїхали в село, то дуже розлютилися і заарештували паламаря, який був одночасно сторожем при церкві. Невістка, його внука, Ганна, розповідає, що його вели селом до Косова, де була розташована німецька управа, і дуже били, щоб признався, де поділися дзвони. Довго Василь просидів у в'язниці, а коли прикинувся "блаженним", німці повірили в його глупоту і відпустили додому.
   Після війни дзвони знову зайняли свої місця на дзвіниці, а за кошти церкви придбано ще два дзвони. Жителі села вважають дзвін "Григорій" оберегом: під час бурі ним дзвонять і стихії оминають село (перевірено неодноразово: навіть влітку 2005р., коли був сильний град, який у Кос-мачі та в інших селах наробив великої шкоди,після перших ударів дзвона в селі дощ припинився!).
    Незвичайна історія нашої церкви тісно пов'язана з її настоятелями. Наприклад, до 1942 року в Бабині і Соколівці був священик Олексій Волянський (похований у Соколівці) - відомий громадський діяч, високоосвічений і шанований серед української інтелігенції. Як відомо, він був особисто знайомий з І.Франком, Л.Українкою та М.Грушевським.
   Але найбільша гордість наших парафіян полягає в тому, що з 1983 по 1986 рік у цій церкві служив Василь Романюк - Патріарх Київський і всієї Руси - України. За кошти Яремійчука Петра на пам'ять про цю подію відкрита меморіальна дошка з відповідним написом і світлим образом Патріарха Володимира.Ніхто із парафіян с. Бабин не знав, що мученик за життя і великомученик по смерті Патріархат Володимир писав вірші. Своїм гучним голосом постійно відстоював свої позиції перед шовіністами всіх мастей, що ненавиділи все українське. Голос Патріарха безкомпромісно лунав із мордовського табору, будучи почутий на весь світ, так само гучно лунав із Канади й Америки по закордонному радіо під час вимушеної еміграції. Так же запально й енергійно він звучав і з Патріаршого престолу в Києві на схилі літ.

Я б хотів слово таке сказати,
Що живить омертвілі серця,
Що дає сліпим прозріти,
А мертвих піднімає з небуття!
Я б хотів слово таке сказати,
Щоб світило морок наших днів,
І щоб ніхто не посмів твердити:
"Він даром життя провів!"
О, коли б глагол такий проректи,
Щоб громом прогримів на віки,
Щоб підняв отупілих з тління і мертвих,
А серця холодні напоїв нектаром доброти.


   Нездійсненною залишилася найзаповіт-ніша мрія Патріарха Володимира - про об'єднання всіх православних України в одну По-місну Українську Православну Церкву.
   Таких історій, непевно, чимало на нашій Україні. Але ця мене саму приголомшила: це ж які люди живуть поруч зі мною! Творці краси, безкорисливі генії!
    Таким усе до снаги, такі зуміють перенести тимчасові незручності.

Книга Гуцульщина літературна - Бабинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!