Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 180
Понеділок, 24 липня, 2017

Гуцульщина літературна

Марія Лукинюк - Оповідь про сільську святиню

                                                         Вони - наша гордість

    Марія Лукинюк - випускниця школи 2006 І року. Допитлива і начитана дівчинка. Ще в молодших класах розповідала цікаві історії - бувальщини, які записувала від жителів села.Їй повезло віднайти старовинні документи про сільську церкву. Так з'явилося на світ дослідницька робота про сільську святиню, яка була відзначена на Всеукраїнському конкурсі "Вірю в майбутнє твоє, Україно!"

                                                  Оповідь про сільську святиню

  "В просторі бачу я країну Осяйну, наче світла ідеал, Неначе світло правди." Бабине літо заплуталося на церковних банях. Срібне павутиння міцно прив'язало його до золотих хрестів, і, мабуть, тому над селом ось уже місяць пливе й незвична для цього часу, теплінь. Спілим яблуком котиться осінь мені під ноги, коли я вранці поспішаю до школи. Моя дорога стелиться повз церкву, на якій оселилося бабине літо. Від дерев'яних стін віє блаженним спокоєм. І цей спокій мимоволі передається мені. Я стишую кроки - і ніби дорослішаю. Піднімаю вгору голову - і мені приязно киває серце велетенського дзвона Григорія зі старої дзвіниці.
     Ось уже дев'ятий рік ця велична споруда, як добра прикмета, зустрічається на моїй дорозі. І одного дня мені захотілося дізнатися, як вона з'явилася посеред села. Може, ангели спустили її з небес і залишили над бистрим потоком на радість людям?..
    Дуже рідко, але деколи в нашому житті співпадають бажання і повсякденні потреби. Так трапилося зі мною: на уроці рідної мови потрібно було написати твір-опис архітектурної пам'ятки історії чи культури. І вчителька запропонувала нам описати. сільську церкву! Я подумала, що це не простий збіг обставин, а ніби невидима сила підштовхує мене взятися здійснити свій задум.
    Першим джерелом інформації стала моя бабуся і тато, який запам'ятав деякі розповіді свого діда. Для творчої роботи мені вистачило їхніх свідчень, але захотілося дізнатися більше і детальніше про цю найважливішу будівлю нашого села.
   Пошуки привели мене до Іванюк Марії Василівни (по-сільському Федорової), дід якої був сільським війтом наприкінці ХІХ століття, а його батько, Яким, до того 30 років поспіль війтував у селі.
    За свідченням Марії Петрівни, село Бабин не мало своєї церкви (так розповідав її батько), і всі обряди здійснювалися у сусідньому селі Соколівка.
    Це було дуже незручно, особливо, коли потрібно було похоронити людину.
     В 90-их роках війтом села став Гара-сим'юк Семен Якович (1863р.н.), син старого війта Якима, який був освіченим чоловіком і досить поважним аздою, якщо в такому віці громада вибрала його керувати селом. На сході села старші за віком люди почали казати Семенові, чи він не "виходив би дозвіл" у Станіславі на будову каплиці, щоб хоч померлих хоронити у своєму селі.
    На той час можна було викупити землю на цвинтар у Косівського жида-лихваря. І найбільша заслуга в цьому Олени і Юсифа Бичинюків, які придбали її і дали на офіру Божу. Як свідок того, зберігсяпам'ятний хрест в честь побожної сім'ї з написом: "Цей хрест - фундаторам землі цвинтарної - Олени і Юсифу Бичиню-кам.1894 рік."А Семен таки привіз той дозвіл. І громада вирішила збудувати церкву, маючи надію, що з губернії колись дадуть священика, який би відправляв службу Божу в найбільш урочисті церковні свята.
   За відступ від проекту могли суворо покарати війта аж до конфіскації його земель і майна. Тому він вдався до хитрощів і сказав: "Коли швидко збудувати церкву, аби про це не донесли в Станіслав, то, напевно, ніхто вже не зважиться її розвалити". Вирішили діяти безвідкладно.
    Дерево на будівництво звозило усе село: хто скільки міг. Підвалини дав Лукинюк Василь Дмитрович (мій прадід). Керував будівництвом той же війт, а майстрів годувало ціле село - по черзі. Церкву збудували за зразком соколівської, тільки трохи меншу за розміром. Перед центральним анком збудували дерев'яну дзвіницю.
    Церква була збудована в 1895 році, але для того, щоб вона отримала "антимность" -право здійснювати всі християнські церковні обряди - потрібно було придбати обов'язковий церковний інвентар. Але на це громада не мала вже коштів. Тоді війт звернувся за допомогою до Микити Сте-фуранчиного (Він проживав на присілку Гарасими і мав торгові зносини з жидами в Косові), щоб він позичив грошей у них під заставу майна цілого села. Але жиди самі зібрали гроші і пожертвували їх.
   Коли все було готове, війт поїхав до Станіслава, щоб хтось із священиків освятив церкву. Цю місію на себе взяв тодішній єпископ - Кир Андрей Шептицький.

Книга Гуцульщина літературна - Бабинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!