Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 180
Вівторок, 25 липня, 2017

Гуцульщина літературна

Оксана Блащук - Зайченятко

                                                             Зайченятко

   Сталося це кілька років тому назад. Була гаряча літня пора, час сінокосів. День стояв дуже спекотний. Сонце пекло вогнем, а вітерець майже не ворушивсь. Небо було синє - синє,ні хмарки ніде не видно. Дерева опустили свої віти під палючим сонцем, тільки де - не - де озивались птахи у тінистих місцях.
   Ще вранці мій батько і хрещений пішли у поле косити траву. Погостривши коси, вони знову стали до роботи. Важко їм було косити в таку спеку, солоний піт котився з їх лобів. Час повільно підпливав до обідньої пори, тіні з кожною хвилиною ставали все меншими.
   Раптом хрещений побачив, як щось сіреньке заворушилося в густих травах. Це було маленьке зайченятко. Серед трав воно здавалося маленькою сірою плямкою на зеленому полотні. Зайченя, почувши, що хтось наближається, принишкло і насторожило вушка. Хрещений підійшов до крихітного створіння й обережно взяв його на руки." Мабуть, мати покинула", -подумав він, а зайченя дивилося на нього своїми темними очима і тремтіло від переляку. Підійшов і батько. Вони почали радитися, що з крихіткою робити, і вирішили, що його забере до себе хрещений.
   В обід косарі пішли додому, взяли зайченя з собою. В цей час я пішла до хрещеного. Ми зустрілися на дорозі, і він роз-повів мені історію,яка з ним трапилася. А я взяла зайченя на руки і не могла ним намилуватися.
  Зайченятко ж, подивившись мені в очі, пронизило мене пригніченим поглядом, сповненим страху і недовіри, серце в нього так калатало, що, здавалось, ще хвилина — і вирветься.
   "Я не віддам зайченя нікому", — майнула в голові думка, і я почала просити, щоб хрещений віддав його мені. Він погодився, хоч і з неохотою.
   Щаслива, я повернулася додому. Правда, мене мучила думка, чи дозволить мама його залишити вдома, адже нам потрібно було вертатися до міста. На велике щастя, мама погодилася, і зайченя залишилося у нас.
   Ми виділили йому куточок. Я за ним доглядала. Спочатку було нелегко, адже воно мене боялось. В перші дні, щоб його нагодувати, мені доводилось довго бігати за ним із кутка в куток. Щойно я підкрадусь до нього, щоб спіймати, а зайченя плиг — і вже в іншому куточку. Та за кілька днів воно перестало мене боятися і вже не дивилося на мене переляканими очима. Годувала я його молоком із мисочки, травичкою, свіжою капустою і морквою. Випускала на подвір'я погуляти. Коли зайчик був надворі, я бачила, як його очі світилися невимовною радістю серед пишного розмаїття трав.
   Пройшов час, і з маленького, крихітного зайченятка став товстий зайчисько. Весь вільний час я проводила з ним. Та прийшла пора прощання: треба було їхати в Рожнятів. Ми почали думати, що з ним робити. Думали — думали і нарешті прийняли рішення, що зайчика необхідно відпустити на волю, адже тільки там він відчує себе по-справжньому щасливим.
   Я взяла його на руки і пішла до лісу. Востаннє поглянувши на Вуханя (так його назвала), я поставила його на траву, і він радо пострибав до своєї домівки. А я дивилась йому вслід, і по моїй щоці скотилася гаряча сльоза. Жаль було розлучатись із зайчиком, який подарував мені стільки щастя.

Книга Гуцульщина літературна - Акрешірська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.

Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!