Вівторок, 25 квітня, 2017

Легенди про едельвейс

Едельвейси, едельвейси, квіти милі,
Усміхнутись вам сьогодні я не в силі.
Я за вами ліз на скелі, ліз на кручі,
Бо чуття мої правдиві і жагучі.
Ранив я у скелі ноги, в терни - руки,
Та солодкими здавались всі ті муки,
Едельвейси, едельвейси - цвіт кохання,
Подарую їх коханій на прощання.

ЕДЕЛЬВЕЙС надзвичайно красива рослина. Її чарівну красу помічає не кожен. Почувши про едельвейс багато просять показати його, але побачивши, часто розчаровано тягнуть: "Це і є едельвейс?.." А тим часом едельвейс привертає до себе увагу своєю красою... він став не лише символом гір, але й любові, відваги і мужності. Про цю квітку існує багато легенд,ось декілька...

Давно це було. Багато років прошло з тих пір, літо змінялося зимою, а зима літом. Гори змінили свою форму, річкиедельвейс поміняли русла. Не знайти зараз місця, де сталася ця історія, тяжко пригадати, коли сталася вона і чи сталася взагалі. От як це було: У одному далекому королівстві жили король, королева і їх дочка - прекрасная принцеса. Не було рівного по красі молодій принцесі. Багато принців з'їзджалися звідусіль просити її руки, але всім вона відмовляла.

- Я вийду заміж лише за того, хто принесе мені прекрасний едельвейс! - відповідала вона принцам.
Звістка про її бажання швидко рознеслася по різних королівствах. І молоді принци відправилися в гори, щоб знайти цю квітку і пренести принцесі. Кожному хотілося стати чоловіком прекрасної принцеси.

Але високо в горах зростав едельвейс, неприступні були дороги до нього, та і не було доріг - одні гострі високі скелі.
І коли принци діставалися скель, то не всякий зважився відправитися за квіткою вгору. Хтось злякався крутих скель, хтось поліз і розбився, не стримавшись на небезпечних схилах, а хтось взагалі відмовився від цих пошуків і відправився в своє королівство, там теж були хороші дівчата, правда не такі красиві як наша принцеса.

Йшли роки, але ніхто не міг зірвати заповітну квітку. Дуже високо віна зростала, а скелі надійно захищали її.
І ось одного дня, молодий хлопець вирішив випробувати себе і відправився за квіткою. Він йшов тиждень, дркгий, а потім і третій. Після багатьох важких днів дороги підійшов він до крутих скель. Не злякавшись скель, що насупилися, поліз він вгору. Успіх посміхнувся хлопцю, оскільки він був сміливий, мужній, і чиста була його душа.

Важко дався йому підйом. Розірвав він одяг об гострі скелі, подряпав руки і ноги до крові, але досяг місця, де зростав едельвейс. Розступилися грізні скелі, і відкрили цю маленьку і беззахисну квітку. Вона виявилася ніжною і пухнастою, зовсім не такою, як скелі, що громадяться довкола. Зірвав хлопець квітку і відправився в зворотню дорогу. Але ще важче була дорога назад, скелі не хотіли віддавати свою квітку, яку вони охороняли день і ніч, вкриваючи від холодного вітру і пекучого сонця. Камені сипалися з під рук і ніг, колючі кущі, що зростали поруч, рвали одяг і дряпали хлопця. Дощ і сніг, гнані вітром, обрушувалися на нього. Але Успіх знову супроводжував його, а може він думав про принцесу, і це допомагало йому справлятися зі всіма негодами і труднощами. І ось нарешті він приніс квітку в палац.
- Ось та квітка, яку ти просила, принцеса, - сказав хлопець.

- Ти єдиний, хто зміг виконати моє бажання, - відповіла принцеса,

- Ти сміливий і мужній. Будь моїм чоловіком!

Проте хлопець відмовився, адже принцеса до цього часу була вже старою. Він покинув замок, і відправився в нові мандри, де його чекали нові пригоди. Успіх тепер завжди був поряд з ним. Адже той, хто зможе дотягнутися до едельвейса - знайде мужність, а Успіх ніколи не покине його. А серце дівчини якій він приніс квітку- буде належати йому завжди.

 

Ще одна легенда про едельвейс живе серед народів гір.

Двом закоханим судилася вічна розлука, але життя один без одного вони не мислили і тому вирішили разом загинути і кинулися із скелі. Тоді гори покрилися прекрасними білосніжними кольорами на знак скорботи, печалі і торжества любові.

 

Ця легенда про едельвейс ще неймовірніша.

Ніби на високих неприступних скелях живуть казкові красуні з довгим волоссям і кігтями, за допомогою яких вони легко пересуваються по вершинах і каменях навіть вночі. Ці казкові істоти в жіночому образі розсівають і дбайливо доглядають за квітами едельвейса, зберігаючи таємницю їх існування від людей. Зірвані квітки не в'януть, а висушені — надовго залишаються в початковому вигляді, зберігаючи казкову красу. Сміливців, що бажають вкрасти у красунь їх прекрасні срібні зірки, вони безжалісно скидають в прірву. І лише тим, чиї думки зірвати едельвейс навіяні щирою і відданою любов'ю до своєї єдиної, вони дозволяють це зробити і залишитися вживих, даруючи закоханим квітку — талісман любові.

 

Старі люди оповідали, ніби високо в горах жила Чаклунка Синіх гір. Гарна вона була, як гори навесні, та недосяжна, як круті гірські вершини.
Частенько сміливі гуцули вибирались високо в гори, щоб помилуватись чаклункою, та кам'яні гори не були їм едельвейссоюзниками в цій справі. Батько Чаклунки, вмираючи, заповідав чорним силам стерегти його доню від простих смертних, щоб жоден з них не домігся руки та серця його дочки, бо тобі вона стане простою смертною, звичайнісінькою жінкою.
Хоробрі легені могли прийти до домівки Чаклунки, але як тільки починали говорити про почуття, з'являлися ті темні сили, про які в Карпатах не говорили вголос, і сміливець летів у прірву. Чаклунка спокійно споглядала це все, бо серце в неї було з льоду і каменю, а душа замерзлою і сонною.
Вість про неземну красу Чаклунки дійшла до найвіддаленіших куточків Синіх гір... Молодий гуцул, гарний і дужий, вправний мисливець, справжній леґінь, вирішив будь-що віднайти шлях до серця Чаклунки.
Глибокі сніги, дрімучі ліси, кам'янисті стежки не давали пройти. Вітер, страшний, холодний і злий, збивав з ніг... Та леґінь усе йшов і йшов. Помагав йому Бог та бажання дійти. Коли врешті-решт він зміг дійти до Чаклунки, сили майже залишили його. Замість промовляння барвистих слів про кохання він просто милувався красою неземною, що народилася від кохання неба й землі, зірок і темряви гірської прірви.
Оскільки леґінь не говорив про почуття, темні сили не могли заподіяти йому зла. Спливав час. Чаклунка відчула, що товариство цієї молодої людини будить у ній незвичні відчуття... Та чорні сили не могли допустити, щоб їй хтось сподобався, припав до душі.

Вони підкралися зненацька до легеня, схопили його і вкинули у прірву. Від туги, жалю та любові розтануло серце Чаклунки і вона вперше в житті заплакала... Впала перша сльоза на гірський схил і засяяла зіркою - так з'явився перший едельвейс, шовкова косиця, як звуть ту квітку гуцули. Росте ця квітка високо в горах, і тільки сміливий гуцул може прикрасити нею свого капелюха...

 

В околицях гори Петрос жила колись сім'я гуцула. Одного дня влітку до них приїхали знайомі зі своїми синами-близнятами. У гуцула була дочка-красуня. У довгих бесідах з'ясувалося, що діти в обох сім'ях народилися в один рік і день. Після цих відвідин дівчина і хлопці часто зустрічалися, гуляли в живописних околицях Петроса.
Хлопці полюбили дочку гуцула, та і дівчині подобалися парубки - один іншого краще. Довго терзала парубків нерішучість, але все таки кожен таємно від брата освідчився дівчині в своїх почуттях. Батьки не перечили можливому весіллю, лише кому віддати перевагу - повинна була вирішити сама дівчина. Але і їй зробити вибір було важко.

Нарешті вона сказала братам: "Хто з вас принесе мені в дарунок шовкову квітку, тому віддам серце і руку".
Довго ходили парубки по горах у пошуках шовкової квітки (так в Карпатах називають едельвейс). Піднявшись на полонину, зустріли старого пастуха і розповіли йому про свої турботи. Пастух показав на прямовисні схили триголової гори: "Там зростає шовкова квітка. Лише дістати її може найсміливіший і сильний парубок. Підійматися на скелі нелегко. До того ж квіти охороняють дуже красиві дівчата-чарівниці. Вони подарують їх вам, якщо назавжди залишитеся в їх гірському царстві. Інакше вони скинуть вас із скель в прірву.
Це не налякало парубків. Любов додавала сили. Важкою і довгою була дорога в гори. На неприступній кручі вони побачили нарешті одну квітку. Випереджаючи один одного, брати в поспіху підіймалися на прямовисні скелі. Кожному хотілося першим зірвати квітку. Одному з парубків удалося добратися до едельвейса. Але тут з'явилися дівчата-чарівниці, запрошуючи хлопців залишитися серед них. Не погодилися брати. І розсердилися горянки: "Не буде вам щастя в житті!".
Під ногами парубка, який дотягся першим до едельвейса рушиться скеля, він зривається і, падаючи, збиває в прірву свого брата. Дівчина довго чекала хлопців. Не діждавшись, пішла в гори на пошуки. На полонині старий пастух розповів їй про зустріч з парубками, показав скелі, до яких вони пішли. Піднялася дівчина до круч і побачила сліди страшної біди. Не винесла горя дочка гуцула і кинулася із скелі в прірву...

 

дного чудового дня красуня Марічка почула звуки трембіти. Це на полонині грав молодий чабан Олекса. Довго слухала дівчина чарівну гру, укрившись в хащі лісу. А коли трембіта замовкла, вийшла зі свого укриття. едельвейс

Побачивши лісову красуню, юнак знову заграв, та так що гори запекли, затанцювали в чудовому танці високі буки... З тієї пори і ввійшло в їхнє серце кохання. З полонин Олекса в село не спускався, не міг залишити овець. Але щодня він говорив з Марічкой. Ще сонце не зійде, а Олекса бере трембіту, кличе до себе кохану. Слухала Марічка голос трембіти, радувалася і чекала осені, а разом з нею і веселого весілля.

Але один раз не почула дівчина знайомих звуків трембіти. Не зустрів її на полонині коханий. Не знала вона, що вночі убили його вороги люті. Дує вітер, розносить над Карпатами дівочий голос:
- Олекса! Милий! Де ти?! Шукає тебе твоя кохана. Відгукнися...
Через хащи продирається Марічка, у прірви заглядає й усе біжить, біжить по горах високим. І плаче гіркими сльозами. Течуть вони, як саме кохання. І де упаде сльоза Марічки, там і виростає білосніжна квітка, символ вірного кохання..."

Так це чи не так, але росте в горах Карпатах

шовкова косиця — дивна і рідкісна квітка едельвейс!


Radymo.com - корисні поради на будь-які теми

Косівщина - Різне та цікаве