Вівторок, 23 травня, 2017

Мисливські та рибальські традиції Гуцульщини

Гуцульщина - край лісів та гір, край швидких річок та холодних потоків, край прекрасний та водночас суворий.

Гуцульщина розташована у найвищій частині території Українських Карпат, інакше їх ще називають Лісистими Карпатами. Географічне положення регіону Гуцульщини є таким, що його можна вважати природно ізольованим, захованим високо в горах. Віддаленість, важкодоступність і високогірність є основними об'єктивними причинами його логосо-ціально-економічної відсталості, яка історично склалася протягом останніх кількох століть. За рахунок цієї природної ізольованості тут збереглась автентична матеріальна і духовна культура, а також у більшій мірі збереглась флора і фауна та неповторна природа, яка добре відома в цілому світі. Це, на нашу думку, є одним із позитивних наслідків географічної ізольованості регіону Гуцульщини. На цій території водиться багато видів тварин: ведмеді, вовки, благородні олені, дикі свині, рисі, дикі кози, зайці, лисиці, куниці, глухарі. Річки Гуцульщини багаті на струмкову форель та лосося дунайського. Гуцули, проживаючи серед такої багатоманітної фауни і продовжуючи свій природній інстинкт до полювання, стали неперевершеними мисливцями та рибалками.
Традиційне полювання на Гуцульщині мало індивідуально-колективний характер. Це було, насамперед, спричинено невеликою густотою населення та ментальністю гуцулів. Кожен мисливець або невеличка група мала свою чітко визначену територію, так званий ревір. На цій території, яка, за словами мисливців, була дарована їх прадідам Богом і вони мали право там полювати. „Земля є моєю дідівщиною, а маржина - чи то домашня, чи лісова, що пасеться на моїм ґрунті, є моєю". Поряд з цим вони чітко знали кількість тварин, які проживали в даному ревірі. Вони настільки добре знали місця перебування тварин і були переконані в своїй спроможності їх добути, що дозволяли собі пропивати в єврея у шинку наперед ще невпольовану тварину. Найчастіше таким товаром служило м'ясо оленя, недарма на Гуцульщині цього благородного звіра ще інакше називають товаре.

На Гуцульщині особливо великого значення надавали з давніх-давен полюванню на куниць, шкірки яких високо цінувалися, і з зростом феодального закріпачення ввійшли в панщизняну данину. Так, кожен тяглий рільник, що займав дворище, у селах Рибне, Здвижин, Кути в 1565 році був змушений віддати домінії, крім інших поборів, три куниці або 20 грошів за кожну.

Кріпаки Рахова в 1600 році також давали 14 шкірок куниць за користування панськими наділами та пасовиськами.

Риба теж входила у феодальні повинності. Так, у 1600 році кріпаки Рахова змушені були доставити домінії серед інших поборів 1000 штук форелі.
Такий податок ще більше піднімав цінність недоторканості ревіру. Так мисливці не допускали на свою територію інших мисливців без свого дозволу, які з тієї чи іншої причини заходили в чужий ревір, через що неодноразово виникали чвари, тривала ворожнеча та криваві конфлікти. Ці мисливці ніколи не стріляли самок оленя чи дикої кози, знаючи, що восени вона прикличе самця, а через певний час дасть потомство і цим самим збагатить дичиною його ревір. Якщо такий випадок мав місце, то мисливці Гуцульщини, які були глибоко віруючими людьми, на деякий час переставали полювати і вважали, що це дуже поганий знак, після якого треба чекати якоїсь біди в сім'ї чи родині. У важкі холодні зими мисливці займалися підгодівлею звірів і ніколи не полювали на звірів, які попали в стихійні лиха (під час пожеж, посух на водопоях, не полювали також на видру під час льодоходів та паводків).

Такі мисливці, добре знаючи місця проживання звірів та їх переходи, більшу частину їх добували капканами та самоловами, кажучи, що самолови не порушують лісової тиші, так як це робить гучний вистріл та постійний шум від гончих собак „звірька дуже пізьмує на капових, не хоче триматиси на одному місці, а подекуди і вибризає з терену".

Якщо вони стріляли звірів, то старалися, щоб вистріл був один, на невелику відстань, точно в ціль, цим самим уникали підранків, яких потім можна було і недобрати (наквасити) на великій території ревіру.

На відміну від жителів рівнинної території, в яких- головним господарським заняттям було рослинництво, гуцули, займаючись в основному тваринництвом, з осторогою ставились до звірів, що загрожували їхнім свійським тваринам.

Так як навколишнє середовище є одним із основних факторів формування особистості людини, така близькість до природи, з її рослинним та тваринним світом, мала визначальне значення на формування світогляду гуцулів. Географічне середовище є одним із вирішальних факторів суспільного розвитку. В процесі історичного розвитку продуктивних сил відповідного регіону життя і побут людини залежить від навколишніх природних умов, які істотно впливають на її господарську діяльність, матеріальну і духовну культуру. Поряд із загальноприйнятим християнством.
у душі гуцули тяжіють до язичництва. Про свідчить цілий ряд старовинних мисливсьн традицій, заклинань та ворожок для вдалі полювання. " ...не досить мати добру пу ку - треба аби під ню ішла звірка, аби добре поцілити, аби гук із пушки не розходився делеко і т. п„ а се усе можна осягнути лише чарами".

Гуцули, захоплюючись силою ведмедя, витривалістю та настирливістю вовка, спритністю рисі, хитрістю лисиці, зором беркута, створювали про них безліч легенд та казок. Окремі мисливці ототожнюють себе з якоюсь твариною, до якої вони ставляться з великою повагою, намагаються відобразити її в своїй творчості (скульптурі, образотворчому мистецтві, різьбі по дереву та інших видах діяльності).

Отже, для збереження духовних і культурних цінностей гуцулів необхідно зберегти мисливські та рибальські традиції Гуцульщини, які протягом багатьох століть формували характер та світогляд горян. Поряд із цим стає проблема збереження диких звірів Ураїнських Карпат, багато видів яких занесено до Червоної Книги України та знаходяться, на грані вимирання.

Интернет-Магазин Рыболовных Снастей и Принадлежностей - Рыбалка

Косівщина - Косів, Косівщина, Гуцульщина