Середа, 16 серпня, 2017

Космач - столиця повсталої України

Кинжал у серце...
Ллється кров,
Ти гордо падаєш додолу,
Ти всі страхи вже поборов,
І вже належитимеш Богу...

Земля тебе ця породила,
Земля тебе і забере,
Сміливий дух наших героїв,
Вона з собою вік несе.

У Космачі національно-визвольний рух виник на добре підготовленому грунті: діяльністю у 20-30 рр. XX ст. осередків с.Космачкультурно-освітніх ("Просвіти", "Рідної Школи") і спортивно-воїнізованих товариств ("Лугу", "Каменярів"). Його яскраві сторінки пов'язані з неординарною подією: створенням у нинішньому заповіднику "Збановець" підпільного вишкільного табору ОУН, що був збудований космачанами під керівництвом майстра Дмитра Кравчука (Кіф'якового).
Згідно з наказом Р. Шухевича, у цьому таборі станичний "Солідний" організував у червні 1943 р. старшинську школу армії УПА "Чорні чорти", яка була першою на Прикарпатті. До неї із Українського легіону прибуло п'ять досвідчених воїнів: "Богун", "Меч", "Шабля", "Буревій" і "Чумак". Через кілька днів до них приєдналося понад десяток добровольців на чолі з ройовим "Скубою" (Дмитром Гахом). З них почалося формування чоти під командою "Богуна". Невдовзі сформовано курінь із трьох сотень : "Липея", "Козака" і "Скуби". У сотні "Скуби" вишкіл проходили і космачани: Григорій Бордюгів, Юрій Варцаб'юк (Меланчин), Семен Семенів, Степан Сіреджук та ін. Навчалося тут 300 бійців. Молодь вишколювали досвідчені вояки, зокрема, "Скуба" (Дмитро Гах з Хриплина, що коло Станіслава, який згодом став курінним УПА і героїчно загинув у бою 27 вересня 1945 р. в бою при обстрілі радянського військового аеродрому у Коломиї), на Воскресенецькій горі.

Перший успішний бій курсанти старшинської школи провели на початку вересня 1943 року з шуцполіцаями з власівців і вояками вермахту. Тоді повстанці втратили трьох побратимів, а німці аж 35 осіб. У цьому бою поранено в руку "Бориса" - Григорія Легкого, провідника ОУН-УПА Коломийської округи.

Функціонування повстанської старшинської школи в тилу викликало у гітлерівців переляк. Німецьке командування розробило широкомасштабну операцію з розгрому повстанської старшинської школи. Приводом до наступу була вдало проведена у кінці вересня 1943 року операція чоти "Скуби" в Рушорі. Тут на дорозі Космач - Коломия вояки розбили 4 вантажних автомобілі німецької армії. Крім цього, скубівці ще знищили 70 німецьких вояків. Німецьке командування для відплати прислало у Космач гестапівців, котрі заарештували сімох осіб, серед яких і молоденьку дівчину.

Реалізуючи свій план з ліквідації табору, перший наступ німці повели з боку Космача. Втративши кілька десятків солдатів з командиром батальйону, німці панічно відступили. Під час того бою другу групу німців з микуличинського присілку Поліниці сотня "Липея" пропустила в напрямку до табору. Вона зайшла німцям у тил і замкнула кільце. Оточені звідусіль, обидві групи німців було розгромлено вщент. Третя група німців з Березова не наважилися наступати на табір і відійшла до села.

Вдруге гітлерівці силою у два есесівські полки розпочали наступ на вишкільний табір у кінці жовтня (за іншими даними, 5 листопада). Цього разу німці одночасно наступали з чотирьох боків: Космача, Жаб'я, Микуличина і Березова. Ворог мав десятикратну перевагу. Таборовий курінь, не бажаючи вступати з німцями у відкритий бій, з усім майном через Лисину відійшов на Валову. Німці застали табір порожнім.

Розлючені невдачею есесівці спалили табір старшинської школи і зігнали злість на мирному населенню Космача. 5 листопада 1943 року вони застрелили у селі чоловіка, котрий ішов з бочкою по сировицю, спалили кілька будинків, а також пограбували жителів села. Німці забрали у космачан килими, ліжники, сукно, полотно, хустки, одяг, курей, овець. Як зазначає М. Слюсарчук " усе з хати забирали до нитки". Також зловили понад 20 осіб, переважно дівчат, і взяли на примусові роботи до Німеччини. Цього дня до Німеччини з Рушора забрали Семена Микитюка з дружиною. Ця акція, на думку Р. Верховинця, була справою рук сільських колаборантів, які вірою і правдою служили німецькій військовій владі: Михайла Кравчука, Василя Бойчука (Томиного), Миколи Бербеничука та Івана Бойчука з Прокурави.
Після відходу німців старшинська школа далі продовжувала готувати військові кадри середньої ланки для загонів УПА. Викладали в ній командири "Лісовий", "Степовий" (східняки), капітан Гот (болгарин чи серб за національністю). Останній викладав зброярство і був дуже суворий з курсантами.

Космацьку старшинську школу закінчили сотенний "Підгірський" - Констянтин Приймак з Молодятина, "Артим" - Скульський Іван з Жаб'я, "Кривоніс" -Мирослав Симчич з Верхнього Березова та ін. Всі вони проявили себе здібнимиІ.Перцович командирами повстанців. Так, "Підгірний" часто мав бої в околицях Микуличина, був двічі поранений. "Артим" до війни закінчив гімназію, працював учителем. Став повітовим провідником Косівського і Жаб'ївського повітів. Мав великий авторитет серед місцевих людей і стрільців за свою чесність і справедливість.

З початком 1944 року Космач наводнили угорські війська. Найбільше вояків розмістилося в Облазі та Ставнику під Ґрунем як йти від річки Ставник на гору. Жили угорські солдати і офіцери у селянських хатах. Наприклад, в Облазі вони були на постої у Василя Бербеничука, сестер Боб'яків. В останніх влітку 1944 року стався нещасний випадок: чистячи зброю, від самострілу загинув угорський солдат.

Навесні 1944 року, коли Червона Армія увійшла у Коломию, командування 1-м Українським фронтом вирішило заслати в тил до німців розвідувальну групу для з'ясування ситуації в районі Яблуницького перевалу. Група мала висадитися у Ворохті, але, через погані умови, літак збився з курсу і десантники 29 березня 1944 року о першій годині сорок хвилин приземлилися у присілку Нижні Плаюци.

Розвідувальна група у складі командира І.О. Ісаєва, заступника командира С.М. Райського, радистів В.Т. Туригіна і В.О. Доноусова, розвідниць К.З. Мель-ничук і О.І. Токар та перекладачки М.І. Лазутіної опинилися в складній ситуації. Вантаж зі зброєю, який впав на обійсті Дмитра Кушнірчука, забрав Василь Кілійчук і відразу віддав повстанцям. У горах випав глибокий сніг, всі стежки і військову дорогу Космач - Ворохта занесло кучугурами. Сніг подекуди сягав до плечей. Боєприпаси і харчі, скинуті з літака, пропали. Один з парашутів, на нещастя Трохима Юсипчука (Колісникового), вітер заніс на дерево біля його хати. Чоловік вирішив порізати матерію на сорочки своїм дітям. Зайди прийшли до нього за військовим спорядженням, але в гуцула не було нічого. Впевнені у своїй безкарності "совіти" припустилися помилки, яка потім коштувала їм життя: морозної ночі 2 квітня 1944 року вбили невинного гуцула, осиротивши маленьких діток. Парашутисти стратили Трохима Юсипчука десь за кілометр від рідної домівки. Стріляли у нього ззаду. Дістав дві кулі: одну у плечі з лівого боку, а другу - в голову (вийшла через око).

Командир розвідувальної групи І. Ісаєв вирішив утікати до Жаб'я. Глибокий сніг не давав можливості для руху. За день диверсанти пройшли п'ять, а до Жаб'я ще залишилося двадцять п'ять кілометрів. Тому зійшлися на тому, що треба повертатися до лісничівки на Клявзі.

 

Сотенний Д.Білінчук і курінний Ю.МатвіївДругого дня московські шпигуни наважилися пройти військовою дорогою Ворохта - Косів, по якій час від часу проїжджали німецькі автомашини. На шляху до Ворохти вони знищили вантажівку. В убитого німецького офіцера забрали документи і знову повернулися до лісничівки, яку часто навідував місцевий лісник Семен Пожоджук. Він необачно ділився з розвідниками хлібом і сіллю, а також останніми новинами, якими жило бандерівське село.

Тим часом чутка про радянських диверсантів облетіла все село. Про них стало відомо розвідці і боївкам УПА. Нейтралізувати чужинців взялися курінний "Скуба" з окремим загоном свого куреня, а також остерігаючись висадки бойового ворожого десанту, були приведені у готовність боївки "Хмари" сотні "Дикого" й "Солідного".

Від уже завербованого Семена Пожоджука "совіти" довідалися, що боївка УПА готує на них напад. Тому почали готуватися до втечі. Цього разу вирішили пробратись до Коломиї. Однак у цьому їм завадили повстанці. Після невдалих переговорів радянські шпигуни, які чинили збройний опір, були знищені. С. Пожоджука за те, що помагав зайдам, теж було вбито.

У цій операції відзначилася чота УПА під командуванням "Чумака" (ймення чотаря Степана Григи з Буковини). За участь в УПА повстанський командир відсидів 10 років, а коли чекісти довідалися про те,що він орав участь у цій акції, то засудили повстанця у 60-х роках XX ст. до смертної кари.

На місці загибелі диверсантів 1 листопада 1964 р. постав обеліск із вмурованими в нього сімома фотографіями загиблих.

29 травня 1966 року їхній прах з пропагандистською метою перенесли з присілка Клявза в центр села. Згодом на могилі поставили помпезний пам'ятник. Тоді ж було розкручено міф про мученицьку смерть "радянських героїв" від рук "підлих бандерівців". На жаль, до цієї брудної кампанії було залучено й письменника Романа Федоріва. Його публікація "Вони не пропали безвісті" цілком побудована на чекістських вигадках.

Останки загиблих треба перенести на цвинтар і перепоховати за християнським звичаєм, а сама могила повинна мати хрест, а не радянський символ.

Тим часом, в околицях Косова і Пістиня розгорілись жорстокі бої між німецькими та радянськими військами. З села відступила на якийсь час розквартирована у нім угорська частина. 8 квітня 1944 року, як згадував Іван Линдюк (Кубанів), радянські розвідники підійшли до його хати, щоби з'ясувати ситуацію і поїсти, а потім повернулись назад. У зведеннях радянського командування пішло повідомлення: Космач визволено від "німецько-фашистських загарбників".

Бої на радянсько-німецькому фронті в районі Коломиї стихли і тут ситуація стабілізувалася. На передовій з обох боків наступило тимчасове затишшя. У прифронтовій зоні "господарювали" угорські війська, які намагалися відправити вглиб тилу якомога більше працездатних чоловіків і жінок. Про чергову партію бранців наприкінці квітня 1944 року стало відомо повстанській розвідці. Дізнавшись, що угорські вояки женуть 150 жителів Коломийщини, серед яких найбільше було селян з Пилипів, на роботи в Угорщину, повстанське керівництво вирішило їх визволити. Бій відбувся на оглядовому майдані присілку Рунок. Операція пройшла успішно: без втрат для повстанців і бранців, котрих врятовано від каторги. Весь конвой з 15 угорських вояків знищено. їхні тіла сьогодні покояться у космацьких лісах згаданого присілку, а де точно-ніхто не може сказати.

Тоді ж таки крайовий провід ОУН перетворює Космач у головний форпост боротьби з радянськими "визволителями". У квітні 1944 року з його ініціативи у селі організовано аж три військові школи: офіцерську (керівник "Кропива") у Завоєлах, старшинську ("Скуба") за Завоєлами, під горою Ґрегіт, і медсестринську (керівник "Мотря") у Плаюцах. Окрім цього, у селі дислокувалася основна потуга тактичного відтинку № 21 (командир Козак).

Зі стабілізацією на радянсько-німецькому фронті 18 квітня 1944 року до села знову ввійшли угорські військові частини. Протягом квітня-серпня по космацькій дорозі постійно пересувалися німецькі вантажівки з солдатами і військовим спорядженням та технікою.

Угорські вояки здебільшого квартирували в 06лазі, Ставнику, Царині та Центрі села. На початку поводилися мирно, а далі стали грабувати мирне населення, що призвело до сутичок повстанців з дрібними військовими підрозділами угорської армії. Л. Вардзарук стверджує, що в червні 1944 року старшинська школа повстанців на Завоєлах провела успішний бій з угорськими вояками, завдавши їм поразки. Наступного дня мадяри на гору біля каменя Довбуша (Олекси Новаківського) витягли дві гармати і звідти обстрілювали присілок навмання, бо через сильний туман і дощ прицільного вогню не вийшло. На щастя, від цього ніхто не постраждав.

27 липня 1944 року до Космача відступили угорські частини, які дислокувалися в Лючі. Вони разом з німцями окопалися на космацьких, микуличинських і ворохтянських полонинах, а також мали позиції на межі Космач - Текуча. З них угорські артилеристи 29 серпня 1944 року здійснили п'ять пострілів по Верхньому Березові. П'ятий снаряд потрапив у верхньоберезівську церкву та завдав їй великої шкоди. Тут вони протрималися до початку вересня, а згодом утекли на Закарпаття.7 Вдруге війська Червоної Армії ввійшли до Космача 14 вересня 1944 року о 15 годині дня. Боїв між ворогуючими сторонами того дня у селі не було, оскільки угорські частини з Облаза і Ставника відійшли через Завоєли на Ґрегіт - Крами - Ротилу, а з Центру через Кляузу - на Мончели, де окопалися і кілька днів стримували наступ радянських військ, зазнаючи великих втрат. На Ротилі й понині є залишки угорського військового цвинтаря.

У 1944-45 рр. радянська влада у селі була тільки на папері, оскільки його повністю контролювали загони УПА. Тут перебувало 19 сотень повстанців. Тому цей період збройної боротьби ввійшов в історію як Незалежна Космацька Республіка. Як зазначається в "Українському Самостійнику"  - "Незалежна Космацька Республіка" сягала на північний захід до Березовів, на північний схід - приблизно до Пістиня і на схід до Яворова.1

Це свідчення є достеменним, бо підтверджується численними матеріалами Яблунівського райкому партії. Зокрема, у доповідній записці першого секретаря Яблунівського райкому партії читаємо: "в шести селах - Акрешорах, Текуча, Космач, Средній Березів, Нижній Березів, Баня Березів повні господарі бандерівські банди...".

9 грудня 1944 року секретар відділу кадрів Яблунівського райкому партії Самусенко в таємній довідці на адресу завідуючого відділом кадрів Станіславськогообкому партії зазначав: "Ні радянські, ні партійні органи ніякого зв'язку з селами з Акришора, Баня Березів, Верхній Березів, Космач, Лючки, Нижній Березів та Текуча не мають тому, що нас туди не пускають".

В іншій доповідній записці йшлося про те, що у середині грудня 1944 року група партійних працівників Яблунівського райкому партії намагалися добратися до Космача і роз'яснити звернення ЦК КП(б) України "До населення західних областей України", але не змогли, бо повстанці "не дают возможности проводить будь-какую работу".

ЗО грудня 1944 року в черговому зведенні Яблунівського райкому партії Станіславському обкому зазначається: "...голів і секретарів сільських рад та директорів шкіл немає у селах Акришора, Космач, Середній Березів та інших"

Тоді ж таки Космач був основною базою повстанців на західноукраїнських теренах, звідси робилися наскоки на підрозділи НКВС і Червоної Армії, здобували для загонів УПА одяг, взуття та амуніцію. У тих боях найбільше відзначилися повстанські командири "Ґрегіт", "Різун", "Грім" та ін.

Перша сутичка українських повстанців з радянськими чекістами на території Космача сталася відразу по "визволенню" села. Сотня "Скуби" вигнала гарнізон НКВС - червонопагонників, але тоді під час бою згоріли два будинки: "Просвіти", де стояв гарнізон та Петра Гаврищука, а в ньому весь мистецький доробок художника Михайла Мороза, який емігрував на Захід.

Нову сутичку повстанці мали вже з гарнізоном прикордонників 6 жовтня 1944 року. Про свої втрати командування УПА не подало жодних відомостей. За даними Яблунівського райкому партії, в ході бою було вбито четверо рядових прикордонників та одного офіцера.

Радянське командування не могло змиритися з тим, що у його тилу знаходяться великі сили повстанців, а тому 9-11 листопада 1944 року провело у селі військову операцію силами полку прикордонних військ НКВС, що дислокувався у Коломиї. Прикордонники зайшли в центр села, але далі — вглиб гір не пустилися, а тому відкритого бою з куренем "Скуби" не зав'язували. Операцією командував полковник Павленко. Він, вірогідно, як українець, не захотів проливати невинну кров гуцулів, а тому, на нашу думку, не вступав у бій з повстанцями, хоча знав, де вони знаходилися. Це дуже розлютило першого секретаря Яблунівського райкому партії Анісімова В.К. і він зробив донос на командира прикордонників. У доносі на ім'я першого секретаря обкому партії писав ".. .це дитяча гра, а не серйозна боротьба з німецько-фашистськими прихвоснями".

Нескорений Космач і надалі залишався повстанським центром усієї Гуцульщини і України. У волелюбному селі перебувало також і керівництво повстанським рухом. Відомо, що на Різдвяні свята 1945 року в будинку паламаря Г.Легкий та В.Савчак.Василя Багрійчука святкували керівники крайових проводів ОУН: Буковини - "Сталь" (Василь Савчак); Карпатського краю - "Роберт" (Ярослав Мельник); Коломийської округи - "Борис" (Григорій Легкий); референт крайової СБ "Митар" (Володимир Лісовий) та командування військової округи №21 "Гуцульщина": командувач "Козак" (Микола Яворський), курінні "Книш" (Дмитро Горнякевич), "Недобитий" (Юліан Матвіїв), "Скуба" (Дмитро Гах), "Лісовий" - колишній офіцер Червоної армії, родом з Чернігівщини, "Степовий" - у минулому офіцер Червоної армії з Січеславщини й полковник "Кропива" (Іван Рембалович) теж з Чернігівщини.

Провал військової операції проти повстанців обурив радянське командування, а тому воно 15 січня 1945 року задумало провести у Космачі широкомасштабну акцію проти УПА.

Старшина УПА теж не спала і розробила свій план зустрічного бою. Сотня березунів під керівництвом чотового "Кривоноса", 22-річного Мирослава Симчича, на межі сіл Люча і Космач влаштувала засідку. За дві години безперервного бою повстанці майже повністю знищили військову колону з 12 студебекерів. Бійцями були, колишні вихованці сибірських дитячих будинків, в яких на радянський лад виховували дітей "ворогів народу". На полі бою загинуло близько 370 вояків, 50 замерзло і 50 померло від важких ран у шпиталях. Загинув у цьому бою командир військової операції Герой Радянського Союзу, москвич, полковник Ніколай Дергачов, який особливо відзначився перед сталінським режимом, керуючи виселенням татар з Криму та інгушів і чеченців з Кавказу. Гуцули не хотіли розділити їхню долю.

Отже, радянські вояки разом зі своїм прославленим карателем - "героєм" так і не ступили на космацьку землю. Це був найганебніший для радянських спеціальних військ бій не тільки на Гуцульщині, але й, мабуть, на всьому терені СРСР за всю історію існування радянської держави.

Слава про нескорений Космач, що став столицею національно-визвольної боротьби, швидко розійшлася українськими теренами. "У той час, - пише Л. Вардзарук, - коли столиці європейських держав падали до ніг нових завойовників, Космач гордо тримав прапор незалежності."

19 січня 1945 року у селі відбулася знаменна подія: у центрі села проведено огляд-парад повстанських сил, до якого були залучені стрільці сотень з усієї Гуцульщини. Перед церквою святої Параскеви спорудили імпровізовану трибуну, яку прикрасили вінками-гірляндами та двома прапорами. З лівого боку трибуни розвівався червоно-чорний стяг ОУН, а з правого -жовто-синій: державна атрибутика УНР. Сотні були вишикувані за наказом "Козака" (Миколи Яворського), який командував парадом. Він у супроводі кількох командирів підходив до сотні й щиросердечно вітав стрільців з Водохрещем, бажав усім міцного здоров'я, мужності і сил у боротьбі за Самостійну Соборну Україну. У відповідь лунало гучне "Слава Україні!".

Після цього ритуалу сотні на чолі зі своїми командирами під маршову музику пройшли повз трибуну чітким вишколеним кроком зі зброєю навпереваж, а відтак вже розпорошено повернулися до трибуни на віче. До вояків з палкими промовами звернулися окружні провідники і закликали їх у боротьбі з ворогом проявляти мужність і героїзм.

Після освячення води у Пістиньці на її березі та на Зарінку присягали на вірність Україні новосформовані загони УПА. Під час салюту двічі затинався кулемет. Бувалі вояки говорили, що це погана прикмета, слід чекати великої біди...

Вона дійсно не забарилася. Кровопролитні бої за Космач вдруге гриміли з 30 січня до 8 лютого 1945 року. Зі звіту секретаря Станіславівського обкому КП(б) України М. Слоня і начальника обласного управління НКВС Завгороднього голові Ради Народних Комісарів М.С. Хрущову довідуємося: "... за даними, отриманими із різних джерел, встановлено, що в цьому районі концентруються банди УПА куреня "Скуба", "Різун", "Орлик", "Нечети" й інші окремі бандитські сотні загальною чисельністю 1500 чол. Центром бандитської діяльності ними було вибрано с. Космач. Під'їзди в радіусі 10 км були підірвані або спалені бандитами, телефонний зв'язок між районами порушувався постійно. Із цього вбачалося, що всі бандформування очолює окружний провід ОУН на чолі з керівником "Сталь", котрий там же на хрещенські свята приймав парад та присягу бандитів. З метою ліквідації цих банд була спланована операція з задіянням військових підрозділів 31-го, 33-го, 87-го погранзагонів, батальйону 256-го конвойного полку військ НКВС, самостійні дії котрих були спрямовані на оточення с. Космач. З першого ж дня своєї появи, тобто з 30 січня і до 8-го лютого, у вказаному місці наші війська вели безперервні і запеклі бої з названими бандами. Внаслідок боїв в умовах гірської місцевості (умови боротьби дуже тяжкі, немає під'їздів) убито бандитів 287, затримано 52, із них 16 поранено. За чутками місцевих жителів, велика кількість поранених бандитів вивезено ними з поля бою. За неперевіре-ними даними у цих боях убитий курінний "Скуба" і два сотенних, поранений курінний "Різун", курінь останнього є прикриттям обласного проводу".

З доповідної записки першого секретаря Яблунівського райкому партії Анісімова від 20 лютого 1945 року дізнаємося, шо тоді в ході військової операції у селі підірвано три повстанські склади з боєприпасами, зокрема, один артилерійський склад з 1800 снарядами для 75-міліметрових німецьких гармат. Операцією радянських військових командував полковник Чугунов.

Найзапекліший бій відбувся у перший день військової операції і тривав 8 годин. Ворогам не вдалося розгромити повстанців. Поранених вояків УПА радянські військові наказали космацьким селянам відвезти до Яблунова. Двох з них 10 лютого 1945 року знайшли повішеними. Анісімов це вбивство приписує повстанцям.

Більш точну картину цієї військової операції відтворив Л. Вардзарук. "Надворі страшна завірюха - світу Божого не видно, і під її прикриттям у маскувальних халатах з п'яти боків суне на Космач червонопагонна орда". Найбільша потуга наступала з перевалу Рунок, і її стримувала по лінії фронту від Мунчелика до Ґруня сотня Білого (Юрія Долішняка з Яблунова), в якій було чимало космачан. Це давало можливість іншим загонам передислокуватися для оборони. А тому найбільше повстанців загинуло з цієї сотні. Цілий день кипіли жорстокі бої. Здавалося, що йде змагання між небом і землею: хто дасть більше снігу, а хто - олова. Сотня "Гамалії" (Василя Стригунця зі Стопчатова), яка мала на озброєнні станкові кулемети, успішно, без утрат, відбила наступ ворога у Завоялах. Наступного дня (а він був погідний) ворог одержав підкріплення -з повітря два літаки обстрілювали позиції повстанців. Лінія фронту зміщувалася і проходила присілками Діл-Клифа - Лішів - Прелуки. Третьої доби вночі партизани покинули Космач. Ворог почав розправу. У присілку Діл спалив віллу академіка Філарета Колесси, в якій був партизанський шпиталь. Енкаведисти непомітно підкралися до шпиталю, безшумно зняли охорону і закидали гранатами 24 важкопоранених партизанів. Згорів будинок, а з ним і бійці УПА. Медсестра Марія Кошак- псевдо "Маркіза" з Косова (1917-1945), що доглядала за ними, теж згоріла з усіма. Наступного дня у Завоялах супротивники спалили чотири будинки: Василя Сіреджука, де була офіцерська школа, Тимофія Бербеничука, де була станиця кущової ОУН, Петра Семчука, господарські склади УПА, Василя Луцика - технічна майстерня.

Ворог святкував перемогу- від надпотужного вибуху, який чули в навколишніх селах, у небо злетіла символічна могила борців за волю України, а її камені пошкодили аж покрівлю церкви".

"Тоді, - як стверджує Л. Вардзарук, - 36 повстанців із куреня "Скуби" прийняла космацька земля і з них, половина кращі сини Космача...".

Вбитих 24 космацьких героїв поховано у братській могилі на старому цвинтарі. Крім космачан, у ній спочивають повстанці з інших місцевостей краю: акришорчанин Антон Брустурняк ("Сивенький") із сотні "Мороза", березуни Михайло Малкович, Іван Клим'юк - "Лопух" (1912-1945) із сотні "Недобитого", Юрій Солоненко зі Стопчатого, Дмитро Головатий "Байда", Дмитро Гоянюк "Орлик" зі Спаса та ін.

Надалі масштабних боїв між повстанцями і підрозділами НКВС і Червоною Армією не було. Правда, чекісти з 18 квітня до 1 травня 1945 року провели у селі військову операцію, але вона, як і попередня, бажаних результатів їм не дала.

Третю широкомасштабну акцію військових з чекістами у Космачі датовано 7-8 грудня 1945 року. Нею командував полковник внутрішніх військ НКВС Хазов. Проведена під його керівництвом ця військова операція знову не мала успіху.

Найбільше, що їм вдалося, це зігнати до сільради 200 чоловіків і з них "вибрали" 17 "активістів". Про цю подію космачанка Олена Василівна Сіреджук згадує: "Одного зимового дня у кінці 1945 року у село наїхало 12 студебекерів радянських військових, які розійшлись у рівнинній частині села по хатах і забирали чоловіків з собою. Не сподівались більше їх побачити, ми думали - вивозять до Сибіру або забирають в тюрму. У космацьких родинах запанував смуток і розпач. То тут, то там за ними можна було почути голосіння жінок і дітей. Пізніше виявилося, що гуцулів зібрали для того, аби вони обрали сільський уряд. Кожного з них змушували писати якийсь текст. У кого був менш-більш нормальний почерк, того і признавали за свого активіста. Оскільки мій батько мав найкращий почерк, то його призначили секретарем сільради. Таким же шляхом тоді вибрали голову і заступника".

У доповідній записці першого секретаря Яблунівського райкому партії Анісімова з цього приводу зазначалося, що насильно зібраним гуцулам було зачитано звернення радянського уряду до населення західних областей України і закон про вибори до Верховної Ради СРСР.
Далі партійний керівник в обком партії повідомляв про те, що до цього часу у Космачі десять разів відновлювали радянську владу, одначе нічого не змінилось: він надалі залишається основним центром повстанського руху і підпільної ОУН на Гуцульщині. "Своїми силами, - писав він, - ми не можемо очистити цього великого населеного пункту від повстанських груп і ОУН підпілля не дивлячись на те, що протягом року проведено більше п'ятдесяти військово-чекістських операцій і більше сімдесяти засад, у результаті яких арештовано і знищено понад 300 осіб. Все населення, в тому числі і бідняки бойкотують всі заходи партії і уряду. Ніяких державних планів і урядових задач не виконують. Куркульська, заможна частина населення саботує відновлення радянської влади і всім чим може підтримує ОУН, підпілля і банди УПА, а також бере безпосередню участь в боротьбі проти радянської влади і треба зазначити, що все населення також бере участь в боротьбі проти радянської влади. Райком КП(б)У, райвідділ НКВС і НКДБ вважає і просить негайно вирішити питання виселення населення села Космач цілком, адже за рік своєї роботи ми глибоко переконались, що другого вирішення бути не може. Анісімов, Філатов (начальник райвідділу НКВС), Діденко (начальник райвідділу НКДБ)".

Як зазначав Анісімов в іншій доповідній записці, "видними діячами повстанського руху у Космачі з числа космачан були Проданюк Танасій Васильович -"Солідний", його заступник Мохнатчук Танасій Іванович - "Прудкий", станичний присілку Завоєли Кіф'як Петро Миколайович - "Дуб" і по самому Космачу-Чонтуляк Михайло (1913-1952) - "Ворон". Вищеназвані особи тримають у своїх руках населення села і від них залежить політичне становище у селі. Від села Космач залежить морально-політичне становище населення в районі, а тому необхідні термінові рішення по селу Космач".

Доцільно зазначити, що і в наступні два роки Космач залишається столицею повстанців Гуцульщини і України. Станом на 1 січня 1948 року у селі функціонували районний і кущовий проводи ОУН. У космацький районний провід тоді входили: "Зуб" - Кирило Петрович Кривульчак, 1920 р.н., районний провідник, "Коваль"- Микола Васильович Ільницький, 1912 р.н., референт служби безпеки, "Іскра" - Борис Іванович Рош-канюк, 1912 р.н., організаційний референт, "Хмара"-Микола Дмитрович Симчук, 1915 р.н., референт пропаганди, "Тихий" - Василь Кирилович Кіращук - господарський референт, а до складу сільського кущового: "Солідний" - Танасій Васильович Проданюк, керівник кущового проводу ОУН, "Ворон" - Михайло Романович Чонтуляк - керівник станиці центральної частини села, "Граніт" - Микола Васильович Чорнищук - станичний присілку Завоєли, "Орест" - Кирило Михайлович Чупірчук - станичний Ставника, "Вергун" - Петро Кернейчук - станичний с. Акришори.

Перший провід ОУН своєю зоною дій мав Яблунівський район, за винятком Ковалівки, Стопчатова,Утороп і самого Яблунова, а другий - села Космач і Акришору. Обидва проводи ОУН контролювали ситуацію не тільки у селі, але й в усьому колишньому Яблунівському районі. Космач й надалі залишався нескореним і озброєні до зубів вороги тремтіли перед ним.

Це красномовно підтверджує доповідна записка першого секретаря Яблунівського райкому партії Анісімова у Станіславський обком партії, в якій зазначалося: "...Становище в районі крайнє важке, низовий сільський актив припинив свою роботу і моральний осадок у районного активу дуже підупалий; нас б'ють, а міри предприйняті є безрезультатними, ми являємося безсильними. У районному відділі МДБ панує розгубленість".

Тим часом у Космачі постійно відбувалися сутички між українськими повстанцями і чекістами. Так, у липні 1945 року в ході перестрілки випадково загинув "Козак", що командував сотнями "Скуби", "Вихора", "Недобитого". Він зі своїм ад'ютантом Миколою Яворським зі Станіславова, не бажаючи потрапити живими у руки енкавеесівців, застрілилися. Обидва поховані на самій верхівці гори у Завоєлах. Могила позначена високим березовим хрестом, який видно з довколишніх верхів.

У сутичках із повстанцями гинули і їх вороги -бійці НКВС. Так, у серпні 1945 року 240-й окремий батальйон особливого призначення внутрішніх військ НКВС проводив операцію з виявлення і знешкодження бункерів УПА в районі гори Лисина. У ході перестрілки був смертельно поранений москвич молодший сержант Мельковський, якого поховали в братській могилі у Косові.

10 квітня 1946 року боївка відділу "Сурма" зробила засідку на шляху Космач - Яблунів. Із засідки вбито капітана, старшого лейтенанта і солдата НКВС. Здобуто кулемет, автомат і пістолет. У похідній сумці одного з офіцерів були важливі міліційні документи.

9 липня 1946 року о третій годині дня з Космача до Яблунова повертала група вояків 448 полку особливого призначення внутрішніх військ МВС СРСР у складі начальника космацького гарнізону, заразом командира шостої роти, старшого лейтенанта Янковського, старшини цього гарнізону і роти Маркіна, старшого сержанта цього ж гарнізону Пінчукова, міліціонера Юрака та дільничного оперуповноваженого Яблунівського РВ МВС УРСР лейтенанта Заккера. За 5 км від села в Рушорі коло мосту їх обстріляв невідомий підрозділ УПА. Пораненими до Яблунова зуміли дійти тільки міліціонери, а гарнізонники на космацькій землі знайшли собі смерть.

Як видно з доповідної записки першого секретаря Станіславського обкому партії Петрика, адресованої на ім'я Микити Хрущова, датованої 16 серпня 1946 року, "Бандитьі, забрав ручной пулемет, пистолет и убитого т. Янковского, скрьілись в неизвестном направлений.
К месту бандпроявления вьісьілалась опергруппа РО МВД с участием подразделения 448 СП ВВ МВД во главе с подполковником Счастньїм, положительньіх результатов не достигнуто".


29 жовтня 1946 року вояки НКВС "прочісували" гори Лисина і Ледескул. Там окопався підрозділ повстанців під командуванням чотаря "Буйтура". Енкавесівці натрапили на стійку (заслін). Під сильним вогнем повстанців непрохані гості відійшли, а самі упівці без втрат передислокувались в інше місце.

16 березня 1947 року ройовий "Дунай" вів бій з гарнізонниками. Через значну чисельну перевагу ворога рій мусів відступити, до того ж ройовий "Дунай" був легко поранений.

10 червня 1947 року у сутичці на полонині Ледескул повстанці без втрат знищили одного енкавесівця і одного поранили.

9 червня 1948 року на присілок Бані з верхів прибула група чекістів. Тут прибулі переночували, а досвіта пішли на полонину Стерешору, де біля стаї зробили засідку. Увечері вони подались на полонину Ледескул. Цього ж дня на полонину вийшло ще семеро радянських солдатів космацького гарнізону, які біля полудня зайшли до стаї. Йдучи неподалік чекістів і гарнізонників, вони побачили п'ятеро повстанців і вдарили по них сильним вогнем. Внаслідок швидкоплинного бою один з учасників цієї чекістської операції загинув, а решта, відстрілюючись, відступила.

27 серпня 1948 року повстанці зробили засідку на дорозі Космач - Яблунів. Загинуло двоє рядових енкавеесівців і лейтенант. 5 грудня того ж року у бою між повстанцями і чекістами було важко поранено підпільника "Буйного". Він заліг і стріляв у ворога до останнього патрона, а потім підірвав себе гранатою. Чекісти одразу не відважилися підійти до тіла і забрали його аж вранці, коли їм надійшла допомога.

Наступного дня, 28 серпня 1948 року група молодих повстанців, що квартирувала у Рушорі, біля школи, обстріляла воза з гарнізону, радянські вояки їхали з Яблунова до Космача. Коней було вбито, а вояка поранено.

У боротьбі з повстанцями чекісти часто вдавалися до провокацій. Вони засилали у Космач свої псевдоупівські загони. Деякі факти уже " відомі громадськості. Ось, наприклад, влітку 1946 року на горі Клифа в малиннику переховувалась протягом кількох днів енкавеесівська "боївка", яка вела спостереження за селом, аж поки самі чекісти не зрозуміли, що їх давно розконспіровано.

14 травня 1948 року на присілок Плаюци під виглядом повстанців група чекістів з дев'яти осіб зайшли до Василя Плиторака і намагалися ввійти у довіру, щоби той їх познайомив з місцевими повстанцями і дуже наполягали на зустрічі з ними. Господар зорієнтувався у чому річ, нічого не сказав. Тоді провокатори пішли до іншого- Юрія Линдюка. Там теж нічого не вийшло. Наступного дня група з нічим відійшла до центру села.

5 червня 1948 року у Космач з Яблунова прибула група "повстанців", яка у пізній вечірній час у центрі села зустріла сімнадцятирічного юнака Дмитра Ґорга-нюка. Перебрані спинили хлопця і запитали, куди так пізно йде. Він відповів, що додому. Один з чекістів поліз до кишені, витягнув шнурок і затягнув на шиї юнака. Той перелякався і почав говорити, що люди знають, хто він є і посвідчать його особу. Ці, удаючи українських повстанців, закинули йому комсомольство. Сказали, що людям не вірять, тому нехай за нього поручиться "Зубр" чи станичний "Ґрегіт" або хтось інший з повстанців. Тоді й відпустять. Хлопець подумав, що це дійсно повстанці, і обмовився, що цього дня з ним були станичний "Ґрегіт" і "Ярема". Чекісти наказали супроводити себе до повстанських старшин, бо їм дуже потрібний станичний. Юнак відмовився. Тоді псевдоповстанці забрали його до школи на присілку Рушір і там допитували про все, що знає, де поділися вояки УПА та змусили розписатися: мовляв, коли побачить українських повстанців, дасть знати в гарнізон. Коли хлопця відпустили додому, то він утік до Ворохти на роботу.

26 червня 1948 року до космачанина Юрія Дзвінчука вночі прибуло шість вояків сільського гарнізону, які постукали до його хати і зажадали, щоб їх впустили. Коли господар крізь вікно почав голосно з ними говорити, то вони наказали відповідати пошепки, бо, мовляв, недалеко більшовики і можуть все почути. Зажадали, щоб вийшов на подвір'я шістнадцятирічний син господаря. Він вийшов, а вони почали його бити буцім за те, що комсомолець. Потім хлопця залишили і наказали, щоб нікому не говорив, що у них були "українські повстанці". Не вивідавши нічого, провокатори повернулися до гарнізону.

Незважаючи, що сьогодні уже достеменно відомо про військові злочини окупантів, українська держава не надіслала жодного позову до Гаазького трибуналу з вимогою подати у міжнародний розшук злочинців, які ще й сьогодні почуваються безкарними і користуються ветеранськими пільгами, можливо, і на території України.

Цікаво, де сьогодні чекісти, які 2 лютого 1946 року у колибі застали трьох селян, які ховались від виборів, замордували їх, потім порізали багнетами груди, повідрубували голови й кинули у вогонь.

7 листопада 1946 року на присілку Медвежий енкавеесівці знайшли у селянина Михайла Варцаб'юка порожню криївку.Його почали дуже бити, щоб зізнався, хто тут квартирував. Не зважаючи на страшні муки, селянин нічого не сказав, хоча у нього на господарстві була ще одна криївка, де перебував повстанець. Тоді розлючені оперативники взяли його до лісу, повісили за руки на смереку та запалили під ним вогонь. Варцаб'юк героїчно мовчав, аж доки у страшних муках не помер. Упродовж двох годин його страшний крик було чути аж до центру села, куди також вітер доносив запах паленого м'яса.

КриївкаСхема криївки розташованої в схилі пагорба, неподалік джерела. Особливості побудови свідчать, що її використовували для довготермінового перебування з можливістю не поповнювати запаси протягом довгого часу. На зображенні видно канал, прокладений від джерела до криївки, який забезпечував можливість постійно отримувати чисту питну воду. Також видно, що висота, довжина та ширина криївки давали змогу досить вільно рухатися. Розділені приміщення, ймовірно, використовувались як кухня-склад та лікарня.


Космацькі повстанці, про що згадують очевидці, були ідейно загартованими людьми-борцями, які свідомо воювали за волю і незалежність України. Це, здебільшого вчорашні члени осередків культурно-освітніх організацій "Просвіта". "Рідна Школа", "Каменярі", які діяли у Космачів міжвоєнній добі. Для прикладу, стрілець УПА боївки "Бульби" Василь Кирилович Кіращук ("Тихий") був членом сільського осередку "Просвіти" з 1937 року Членами сільського осередку "Просвіти" до війни також були відомі повстанці села Василь Кривульчак ("Зуб"), Танасій Проданюк ("Солідний"). Вояк УПА Василь Петрович Плиторак ("Скорий") у 1934 роді був одним з ініціаторів заснування осередку "Рідної Школи" на присілку Ставник. Каменяр Микита Семчук став політвиховником повстанців Яблунівщини. Повстанець Гнат Чонтуляк був не тільки просвітянином, алей членом "ЛУГу" та "Каменярів" і т. д.

У боротьбі повстанці з числа космачан показували приклади відваги, героїзму, вірності клятві українському народові. Так, у січневому бою 1945 року з регулярними частинами Червоної Армії смертю хоробрих загинув Василь Сіреджук ("Коник"), ройовий сотні "Скуби".

26 лютого 1946 року чекістам вдалось заарештувати підпільницю Параску Кушнірчук. Два дні її у селі жорстко допитували, але гуцулка нікого не видала. Розлючені кати вивели її в урочище Запуст і там у лісі розстріляли. 17 куль запустили у саме дівоче серце, 13 в живіт і 1 - в обличчя.

Василь Бербеничук з Буківця, оточений у бою вояками НКВС, викликав вогонь на себе, щоб урятувати рій повстанців. Микола Гаврищук ("Буйний") із Завоєл, якого поранили в бою в ноги восени 1948 року, підірвав себе гранатою, аби живцем не потрапити до рук ворогам.Так само вчинив 9 січня 1948 року і Андрій Миколайович Книшук - "Хитрий", ройовий сотні "Білого", якого вистежили на основі агентурних даних районного відділу МДБ. За мужність і героїзм командування УПА посмертно нагородило його золотим "Хрестом заслуги".

Смертю героя 16 квітня 1949 року загинув біля села Вербовець Городенківського району на Покутті Василь Іванович Боб'як (1923-16.04.1949), політвиховник сотні "Вихора", референт пропаганди надрайонного проводу ОУН Городенківщини, який мав псевдо "Шугай".

Смертю хоробрих загинули повстанська розвідниця Ганна Кушнірчук і зв'язкова Гафія Палійчук, Петро Григорович Варцаб'юк, 1922 р. н. (Час і місце загибелі не встановлено). У катівні Яблунівського райвідділу МДБ у 1950 році Коник-В.Сіреджукзамордовано космачанку Ганну Бербеничук з роду Кушнірчуків, яку вкинули у криницю з прив'язаним до неї каменем. Замордував чотирнадцятирічну дівчину з Рушора чекіст Яблунівського МДБ УРСР Ушаков, який відверто хвалився своїми "подвигами" серед місцевого населення. Дівчину зловили під лісом, де пасла козу. Невинну жертву заперли в яблунівську в'язницю і там шість разів влаштували "гарячу баню" . Від неї яблунівські чекісти вимагали назвати псевда і місця знаходження повстанців. На благання, що вона нічого не знає, продовжували її катувати до самої смерті, а понівечене тіло вкинули у криницю. Окрім "прославленого" чекіста Ушакова, космачанам добре дався взнаки другий яблунівський енкаведист Ніколай Картавцев, прозваний у народі на Яблунівщині "Ніколушкою", котрий своїми катуваннями наводив жах на жителів не тільки села, але й цілої околиці. Таким самим також залишився у пам'яті найстаршого покоління космачан й енкавеесівець Яблунівського районного відділу МДБ СРСР Куліков. Загалом, за весь період визвольної боротьби з радянським тоталітарним режимом на вівтар Незалежності офірували своє життя 150 найкращих синів і дочок Космача.

Нескорений Космач боровся проти радянського сталінського режиму до кінця 1953 року, доки геройською смертю не загинули два останні кущові провідники "Солідний" - Танасій Проданюк та "Наливайко" - Танасій Мохнатчук. Перший загинув 14 травня, а другий - 15 жовтня.4 Ще три роки окремі повстанці від чекістів переховувалися у космацьких лісах. Деякі з них не витримували невідомості і йшли на милість ворогові. Останнім з них був Григорій Варцаб'юк, який добровільно здався представникам сільської влади у вересні 1956 року. Його засудили на 25 років, яких він відсидів від "дзвінка" до "дзвінка", повернувшись додому з тюрми без ноги. Загалом, за участь у повстанському русі радянськими каральними органами було репресовано 114 мешканців Космача.

У сталінських таборах відбували покарання Параска Вагелюк, Марія Варцаб'юк, Петро Варцаб'юк, Параска (Боб'як) Книшук, Олекса Костюк, Юра Линдюк, Іван Мохнатчук, Олена Мохнатчук, Анна Никорович, Василь Пожоджук, Марія Попович, Параска Проданюк, Микита Семчук, Танасій Татарчук, Олексій Чонтуляк (1897-1981) та багато інших.

Ще 176 осіб виселено на спеціальні поселення у Сибір, Магадан, Хабарівський край та Казахстан.

Відзначимо, що і в радянських тюрмах космачани були нескореними і проявляли свою волелюбність та спроможність вести боротьбу навіть у місцях позбавлення волі. Так, Анна Никорак була серед організаторів Карагандинського повстання.

З репресованого космацького жіноцтва особливої шани заслуговує також Параска Проданюк - дружина "Солідного". Член ОУН і підпільниця "Малина" від поліцаїв Михайла Симчича з Верхнього Березова та Юрія Юрійчука зі Снятина передавала УПА цінну інформацію про німців. Як медсестра, у підпіллі вісім років лікувала повстанців. 2 лютого 1953 року потрапила у засідку і була заарештована. 18 квітня 1953 року військовим трибуналом військ МВС Станіславської області засуджена на 25 років позбавлення волі та на 5 років - громадянських прав з конфіскацією майна. Покарання відбувала у концтаборах Іркутської і Кемеровської областей Російської Федерації.

Не можна оминути того факту, що радянський режим робив спроби душити повстанський рух українців силамиТ.Мохнатчук-Наливайко корінного населення. З березня 1944 року з цією метою чекісти в міру захоплення сіл і міст Західної України силоміць створювали так звані винищувальні батальйони, які в народі прозвані "стрибками".

Відомі непоодинокі випадки, коли юнаків, які відмовлялися взяти зброю проти своїх, чекісти закатовували до смерті.

У Космачі такий загін сформовано взимку (лютому-березні) 1946 року. Він складався з 10-15 осіб. Серед "стрибків" були Михайло і Танасій Вінтоняки (Михалічеви), Василь Денисюк, Микола Дудюк, Григорій Калинин, Микита Недобійчук, Танасій Недобійчук (Настунеччин з Облаза), Палій Плиторак (Горбачуччин), Андрій Татарчук, Танасій Юр'як й ін.

Цей загін знаходився в хаті Василя Томиного. У ніч на 8 травня 1946 року на нього повстанці вчинили напад. Зі страху "стрибки" повтікали, залишивши повстанцям 19 гвинтівок, 2 кулемети і 1150 набоїв. Впійманого стрибка знищили. Ліквідаційну акцію на станицю стрибків провів повстанський відділ "Сурма".

Як згадує Гнат Вардзарук, деякі сільські стрибки співпрацювали з повстанцями. Серед них таким був Григорій Калинин, який після війни став працівником міліції.

За прислужництво сталінському режиму повстанці знищили стрибків Василя Денисюка та Андрія Татарчука, а Михайла Вінтоняка було поранено 8 липня 1946 року в бою з повстанцями на Рушорі, біля школи. Тоді, в ході перестрілки, загинув лейтенант НДБ (чекіст), а також поранено лейтенанта і сержанта міліції.

До 1 червня 1948 року цей загін підпорядковувався районному відділу НКДБ (чекістам), а до літа 1953 року, тобто до повного їх розпуску, районному відділу НКВС (міліції) Стрибки були на державному утриманні і мали зброю, з якою цілодобово не розлучалися, що справляло на людей гнітюче враження.

У Космачі, як згадує старожил Степан Сіреджук, вони ще ходили по хатах, як збирачі податків, страхівки та державної позики.

Як зазначає відомий український історик В. Сергійчук, "життя не сприйняло існування винищувальних батальйонів, оскільки це було неприродним явищем.., і Лише історична пам'ять про це повинна і застерігати, щоб не повторилося більше, коли брат підніметься на брата".

У боротьбі з повстанцями чекісти опиралися не тільки на "стрибків", але й  на свою таємну агентуру, прозвану в народі сексотами. Саме за агентурними даними у селі 31 жовтня 1946 року чекісти провели успішну операцію, в ході якої вбито "Різуна" та "Книша" - Дмитра Горняковича, 1909 року народження, уродженця містечка Букачівці на Рогатинщині. Він очолював курінь "Скуби" після його загибелі.

Дещо пізніше за їх інформацією у жовтні 1949 року чекістами знищено Палійчука Василя Кириловича, 1922 року народження, уродженця Космача, нелегала з 1944 року, керівника кущового проводу Яблунівського району на ймення "Ярема". 6 листопада 1949 року чекісти у селі захопили відомого керівника повстанського руху Івана Семеновича Рембловича.

Найбільшої шкоди повстанському рухові у Космачі і Гуцульщині завдав "Кіров". Він уродженець Городенки, справжнє прізвище Роман Тучак (1923-1998). Провокатор і агент МДБ СРСР. Він зумів 20 жовтня 1950 року знищити "Бориса" (ймення Григорія Легкого) - авторитетного, ерудованого й досвідченого керівника підпілля Коломийської округи, 2 жовтня 1951 року - "Сірого" (ймення Івана Кулика з Донеччини, колишнього офіцера Червоної Армії, керівника старшинської школи у Космачі, який замінив "Бориса"), дещо пізніше "Сталя" (Василя Савчака з | Ямниці поблизу Станіслава, керівника Буковинського проводу ОУН). "Кіров" ЗО травня 1952 року видав чекістам повстанських командирів, які зібралися на нараду в урочищі Корметура в Шешорах. Аналогічний провокаційний збір "Кіров" організував у Космачі за горою Ґрегіт, на межі Жаб'ївського, Косівського і Яблунівського районів. Тоді майже всі повстанці загинули. "Кіров" також здав енкаведистам керівні кадри повстанців Буковини, Покуття, Тернопільщини, Рівенщини і навіть Житомирщини. І. Дейчаківський, оцінюючи зрадництво "Кірова", твердить: його зрада "призвела до смерті сотень людей, а тисячі були арештовані - з подальшою зламаною долею по тюрмах і засланнях". На думку П. Легкого, причиною зради і співробітництва "Кірова" з НДБ СРСР стала образа, що після загибелі "Бориса", окружним керівником назначили не його, а "Сірого": "І ці егоїстично-підлі амбіції швидко перетворилися на черв'яка чорної заздрості, а згодом виросли до зміїної ненависті, що зруйнувала мораль і честь цієї ницої особи".

14 травня 1953 року на присілку Віпчинка, у лісі поблизу самітної старої хатини Т. Мочернюка (Каманака) розігралася трагедія. "Соратник" по боротьбі, шкільний товариш привів до лісу чекістів, де переховувався кущовий провідник ОУН Танасій Проданюк "Солідний". Він виманив його на "зустріч" і при зустрічі поранив у ноги. Провідник зрозумів, що це зрада, і щоб не датися ворогам у руки, підірвав себе і свого ад'ютанта "Дона" (Миколу Заячука) гранатою. Військові потягли вбитих до машини, що стояла в 06-лазі навпроти Танасія Недобійчука (Обласкового), і повезли до Яблунова.

Як зазначає Д. Пожоджук, прислужники радянської влади Марія Гаврищук та Дмитро Семчук з Завоєл, видали каральним органам зв'язкову УПА, патріотку краю Марію Попович. Коли у Станіславі радянський офіцер вишукував в'язнів для відправлення в табірне відділення № 19 "Берлаг", він зверхньо сказав: "Вивозимо вас бандерівці на білі медведі". Мужня космачанка зареготала і на весь голос йому відповіла: "А ми все одно збудуємо вільну Україну і на білих ведмедях".

У той жорстокий і складний час героїчної боротьби повстанців за волю і незалежність України гинули і безневинні люди. їх загибель сьогодні відлунює великим болем у серцях рідних. Замовчувати не маємо права, бо не буде правдивої картини про визвольну добу. Першою жертвою став Григорій Куш-нірчук, організатор осередку ОУН у селі, був вояком УПА, мав ймення "Око". Як стверджує його дочка Марія Капуляк, він викрив групу зловмисників, які займалися приховуванням продуктів, зібраних для повстанців. Псевдоповстанці не змогли йому цього простити і наприкінці березня 1944 року розправилися з ним. Його вбито при спробі втечі на Рунку. Тепер на місці трагедії стоїть хрест, поставлений рідними загиблого.

Крім В. Бербеничука, з сільських представників місцевого органу самоврядування псевдоповстанцями теж знищено фінансового агента Василя Реведжука, в якого залишилося сиротами п'ятеро дітей. Ця трагедія сталася в ніч на 23 травня 1948 року.

Не можна замовчувати й факти грабежу окремими випадково примкнулими до повстанського руху людьми. Так, 8 липня 1946 року було пограбовано демобілізованого солдата Червоної Армії Олексія Боб'яка. У нього забрали солдатський одяг з бойовими нагородами. У 1947 році вони пограбували вдовицю Євдокію Бербеничук з Облаза.

Від уповноважених каральних органів ця п'ята колона отримувала спеціальні завдання: грабувати і тероризувати жителів Космача. Одним з таких грабіжників був І. Реведжук. Він у 1952 році під виглядом підпільника тероризував селян. Місцеві жителі спіймали бандита й доставили до гарнізону, але там його звільнили, організувавши "втечу".

Наостанок слід наголосити, що війна за Україну ще не закінчилася. Українці у власній державі програли інформаційну і економічну незалежність, бо засоби масової інформації і економіка майже повністю знаходяться в руках проімперських, антиукраїнських сил. Всім нам потрібно допомогти президенту України визволити ЗМІ. П'ята колона на українській землі поводиться нахабно, безкарно, цинічно глумиться над історичною пам'яттю українського народу. Такі сили, з числа колишніх комуністів та сексотів, на жаль, є ще і у Космачі. Саме вони нещодавно здійснили акт вандалізму і підлу провокацію: на цвинтарі в Горішньому поглумилися над могилою вояків УПА, а саме, зняли надгробну плиту і віднесли її далеко від захоронення. Звісно, "славна" українська міліція винуватців злочину не знайшла і навряд чи знайде...

Самопожертва космачан та героїзм космацьких повстанців не були даремними, а їхня жертовність, відданість рідній землі нащадки пам'ятатимуть у віках. Повстанська збройна боротьба найкращих синів і дочок Космача є найяскравішою сторінкою не тільки в історії села, але й усієї Гуцульщини та України.

Косівщина - Косів, Косівщина, Гуцульщина